Височина А.В.

Національний університет ДПС України

Конституційний контроль в механізмі державної влади.

Для демократичних європейських країн характерною є підвищена увага наукових і політичних кіл до проблем вдосконалення і зміцнення конституційного контролю. Це зумовлено тим, що конституційний контроль — одна з найбільших цінностей демократичної форми організації суспільства.

По-перше, конституційний контроль — невід’ємний елемент правової держави, важливий гарант верховенства Конституції, суттєва перепона на шляху до узурпації влади, умова і показник функціонування політико-правового режиму в межах Конституції [1].

По-друге, конституційний контроль — обов’язковий компонент механізму поділу влади, призначений для підтримання рівноваги; арбітр у конфліктах між гілками влади — законодавчою, виконавчою і судовою, що забезпечує необхідний баланс між владними структурами.

По-третє, конституційний контроль є інструментом подолання і згладжування федеративних суперечностей, а також неузгодженостей між державою і територіями з місцевим самоврядуванням.

По-четверте, конституційний контроль виконує роль найбільш ефективного механізму захисту особи від влади, є засобом забезпечення основних (конституційних) прав і свобод людини і громадянина, фактором перетворення Конституції на чинне право.

По-п’яте, інститут конституційного контролю, особливо після Другої світової війни, — це спроба подолати суперечності між позитивним і природним правом, поєднати юстицію, яка застосовує закон, з юстицією, яка грунтується на нормах права справедливості, а також створити нову стабільну конституційну основу влади.

Конституційний контроль у механізмі державної влади у поєднанні із загальним контролем визначається як організаційно-правова форма діяльності держави, яка має такі особливості: 1) це — різновид інституту соціального, державного контролю, що здійснюється постійно діючими органами держави; він безпосередньо пов’язаний із реалізацією державних повноважень; 2) це — форма професійного державного контролю, причому вища серед спеціалізованих форм контролюючої діяльності; 3) конституційний контроль, будучи контролюючим і правоохоронним видом діяльності, грунтується на перевазі застосування юрисдикційних засобів; 4) конституційний контроль поширюється не тільки на сферу управління, а й охоплює сферу нормотворчості, яка здійснюється апаратом управління, і впливає на нормотворчість законодавчої влади; 5) орган конституційного контролю — це спеціалізований орган охорони акта вищої юридичної сили — Конституції держави; 6) конституційний контроль є вищою (після парламентської і референдуму) формою контролю. Органам конституційного контролю притаманні такі основоположні риси: 1) особлива система законодавства, яка регулює їх організацію і діяльність; 2) особливі види органів конституційного контролю у європейських країнах; 3) специфічна юридична природа актів органів конституційного контролю; 4) провідне становище Конституційних Судів у ієрархії судових органів у країнах, де механізм конституційного контролю не збігається з діяльністю загальних чи інших судів.

Суспільство потребує не тільки Конституції, а й ефективного та стабільного механізму її охорони та захисту, за допомогою якого можна забезпечити відповідність діяльності державних інститутів вимогам Основного закону держави та суспільства. Особливо це стосується держав, які переживають період переходу від тоталітарних до демократичних методів правління. Гарантом конституційних положень виступає діяльність усіх державних органів та посадових осіб, яку вони здійснюють шляхом застосування різних правових засобів у рамках компетенції. Однак головним структурним елементом у системі охорони захисту конституцій та законів виступають незалежні та неупереджені органи конституційного контролю [2].

Органи конституційної юрисдикції найбільшою мірою концентрують та уособлюють в собі ознаки контрольних органів щодо забезпечення верховенства Конституції і законів, інших нормативно-правових актів в національній правовій системі відповідної держави континентального права [3].

Система конституційного контролю в Україні перебуває значною мірою в стадії становлення. Її створення у стислі строки об’єктивно передбачає максимальну акумуляцію світового досвіду та його всебічне осмислення, оскільки лише творчий, критичний підхід до нього і використання його з урахуванням конкретних національних умов може дати бажаний ефект, формуючи у майбутньому органи конституційного контролю в Україні, доцільно якомога ширше залучати до участі у формуванні Конституційних Судів вищі судові органи, прокуратуру, науковців, що дасть змогу забезпечити збалансований склад Конституційного Суду, який рівною мірою віддалений від інших гілок влади і виступає неупередженим арбітром у спорах між ними. До складу суддівського корпусу обов’язково повинні входити професійні судді, оскільки досвід практичної роботи в судах загальної юрисдикції може бути використаний і в роботі Конституційного Суду.

Література:

1. Конституція України. – К. 1996.

2. Про Конституційний Суд України: Закон України від 22.10.1996р. // Голос України від 22.10.1996р. - № 199.

3. Селіванов А.О. та ін. Організація судової влади в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2002.