Психология и социология/ 14. Кадровый менеджмент

Першин Б.Ю., Лютко Н.В.

Хмельницький національний університет

Поняття управління: соціологічний аспект

Управління як суспільне явище, відпрацьоване і пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв'язків. Це обумовлено тим, що в управлінні як суб'єктом, так і об'єктом керуючого впливу виступає людина – складне біосоціальних створення природи і суспільства. Впливає і те, що управління органічно включено у механізми взаємодії природи, людини, суспільства. Комплексний та багатогранний характер управління породжує теоретичні засади, які необхідно враховувати при дослідженні та науковому описі різних його елементів, сторін, їх взаємозв'язків і проявів.

Будь-яке суспільство турбується про свій соціальний розвиток, постійно розробляючи й запроваджуючи в життя програми такого розвитку. Критерієм життєздатності цих програм є ступінь відображення в них інтересів більшості населення і забезпечення ефективного управління соціальними процесами.

Управління – функція систем різного роду (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми розвитку, досягнення мети діяльності [1].

Тривалий час питання управління вивчали різні науки. Із загостренням соціальних проблем до підготовки управлінських рішень почали залучати й соціологів, що забезпечило врахування соціальних чинників, потреб та інтересів людини, ціннісних орієнтацій суспільства.

Зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, не мають бути стихійними, ними потрібно управляти. Успіху у формуванні якісно нового суспільства можна досягти лише вмілим управлінням перетворювальними процесами, точним урахуванням соціальних наслідків управлінських рішень.

Система управління яка складається з ієрархії різних рівнів, припускає закріплення різних станів управління за окремими керівниками або органами (апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Наприклад, при розвиненій ієрархії управління вищий керівник не займається якоюсь однією функцією управління. Головна задача вищого керівництва – процес управління в цілому: координація різних функцій, їх пов’язання та погодження, підбір керівників відповідних служб та підрозділів, організація ієрархії управляючої системи в цілому [2].

Керівники середнього та нижчого рівня виступають як організатори конкретних видів роботи. До їх обов’язків входять: складання загального плану роботи, об’єднання людей для праці; керівництво працею; узгодження роботи частин організації; окремих працівників; контроль за роботою.

Метою управління персоналом стала мотивація працівників до розвитку їх здібностей для більш інтенсивної і продуктивної праці. Вважається, що керівник повинен не наказувати своїм підлеглим, а спрямовувати їх зусилля, допомагати виявлянню їх здібностей, формувати навколо себе групу однодумців.

Важливе значення набули наступні соціологічні аспекти управління [2]:

- стабільність службового положення – головний стимул в роботі;

- звільнення по ініціативі адміністрації порівняно рідко, так як пов’язано з додержанням великої кількості різних правил;

- виховання у працівників почуття прихильності своїй фірмі (видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, в яких висвітлюється діяльність і події життя фірми, показ престижних відео- і кіно- фільмів, організація святкових заходів і днів відпочинку, на які витрачаються значні кошти).

Соціальна система управління призиває забезпечити ефективну роботу технічної системи. Вона створюється в тісному взаємозв’язку з нею і не передається в розпорядження підрозділів по управлінню виробництвом.

Найважливіше значення в соціальній системі надається наступним критеріям:

- високий технічній кваліфікації і здібності до навчання;

- досвіду спілкування і готовності до співробітництва для ефективної роботи в команді як самоуправляючому колективі.

При груповому підході до організації і управлінню виробництвом оплата праці створюється на конкурентній основі, щоб зацікавити в конкретній роботі найбільш кваліфікованих працівників. Більш високу заробітну плату отримують працівники, які оволоділи декількома суміжними спеціальностями. Таким чином зарплата кожного члена цільової групи залежить від рівня його кваліфікації і числа опанованих спеціальностей.

Отже, кожен підхід (погляд, ракурс) до управління несе в собі пізнавальний сенс, "схоплює" і висвічує якусь особливу грань, сторону цього складного суспільного явища. Забезпечення гарантій зайнятості для персоналу робить будь-яку фірму більш прибутковою і конкурентоздатною, особливо, якщо стратегія стабілізації складу працівників використовується як засоби для підвищення гнучкості в управлінні персоналом, забезпечення умов для тісної взаємодії працівників і збереження найбільш кваліфікованого їх складу.

Література:

1. Гріфін Р Основи менеджменту : підручник / аук. Ред. В. Яцура, Д. Олесневич. / Гріфін Р., Яцура В. – Львів : БаК, 2011. – 352 с.

2. Кузьмів О. Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навчальний посібник / Кузьмів О. Є., Мельник О. Г. – Львів : Національний університет «Львівська політехніка», «Інтелект-Захід», 2012. – 228 с.

3. Лукашевич Н. П. Соціологія : навч. посібник / Н. П. Лукашевич, Н. В. Туленков. – К. : МАУП, 2012

4. Огаренко В. Соціологія праці : навчальний посібник / В. Огаренко, Ж. Малахова,; Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". –Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2013. – 303 с.