Професійне самовиховання вчителя фізичного виховання.

Куртов І. І., Пастернацький В. В., студ. Кожухарь Н.

Досвід підказує, що розуміння значної ролі самовиховання в спортивній діяльності дозволяє керувати процесом формування цієї цінної якості особистості майбутнього вчителя фізичної культури. Як зазначає Г. І. Опарєв, самовиховання студентів у період навчання у вищому навчальному закладі повинно стати одним з найважливіших факторів формування особистості фахівця з вищою освітою.

Професійне самовиховання майбутнього вчителя виникає як одна з умов задоволення потреби утвердити себе в ролі вчителя, зайняти належне місце в суспільстві за допомогою своєї професії.

Майбутня професійна діяльність виступає в свідомості студента не тільки як важливе соціальне явище, а як і суб’єктивна, особистісна цінність. Оволодіти цією цінністю, стати суб’єктом професійної педагогічної творчості – це стрижнева лінія активності майбутнього вчителя у всій його навчально-пізнавальній та суспільно-корисній діяльності, активності не тільки у засвоєнні предметного змісту своєї спеціальності й майбутній діяльності, а й в розвитку та самовдосконаленні своєї особистості.

В основі мотивації самовиховання студента лежить ціла сукупність спонукань. Крім того, внутрішню основу самовиховання складають потреби в самовдосконаленні, здібності наполегливо вивчати себе, думати про свою роботу в перспективі, уміння подивитись на себе ніби збоку, об’єктивно оцінити свої можливості, постійно контролювати свою поведінку, оперативно вносити зміни у свою навчальну діяльність та поведінку.

Важливим успіхом в роботі над самовихованням є максимальна самокритичність, висока громадська відповідальність за свої дії й спосіб життя, послідовна наполегливість в досягненні поставленої мети.

Процес самовиховання має свою логіку, свої етапи розвитку, методи, прийоми й засоби. До числа основних методів самовиховання відносимо: самообов’язок, самоорганізація життя й діяльності, самоаналіз й самозвіт. В процесі самовиховання слід активно використовувати такі прийоми, як самопереконання, самонавіювання, самокритика, самозасудження, тощо.

Практика свідчить про те, що головне в процесі самовиховання – це вміння керувати собою, домагатися поставленої мети. При цьому, звичайно, необхідний постійний контроль, критичний аналіз своєї поведінки й постійне вольове напруження, інтелектуальні і моральні зусилля.

Отже, самовиховання можливе за наявності в індивіда здатності аналізувати свої дії й вчинки, ставити перед собою мету, що відповідає вимогам суспільства на певному етапі.

Зауважимо, що питання про самовиховання виникає на певному рівні розвитку свідомості та самопізнання людини, яка розвивається в різноманітних видах діяльності – ігрової, навчальної, суспільно корисної, трудової, в процесі спілкування. Воно позитивно пов’язане із здатністю людини до самоаналізу та самооцінки, з її вміннями контролювати свою поведінку й діяльність, співвідносити їх зі суспільними та власними вимогами.

Самовиховання є виявом високого рівня саморегулювання особистості й виразно виступає на вищих ступенях процесу її морального розвитку. Це реальний процес, і при вивченні цього явища необхідно знати об’єктивні закономірності його протікання.

Програма самовиховання реалізується за допомогою прийомів, які можна поділити на дві групи: само стимулювання та само примушування.

Керівництво самовихованням є системою навчально-виховних, організаційних і методичних прийомів, спрямованих на забезпечення систематичного, цілеспрямованого, планомірного впливу на свідомість та поведінку студента. Воно включає такі заходи:

- підтримання та стабілізація мотиваційних установок на постійне вдосконалення;

- надання допомоги в розробці програми – плану самовиховання;

- стимулювання діяльності студентів з самовиховання;

- надання допомоги в оволодінні методикою самовиховання та створення для цього необхідних умов;

- надання допомоги в самооцінці й у визначенні перспективи подальшого саморозвитку.

Для здійснення будь-яких дій в будь-якій галузі, а відтак і в самовихованні, потрібна воля, організованість. Для цього студентам – майбутнім вчителям фізичної культури пропонується скористатися деякими методами впливу на себе. Серед них:

- спонукання себе до осмисленої діяльності;

- оволодіння собою в момент розслаблення, апатії;

- неприпустимість вчинків, шкідливих для суспільства;

- ствердження себе в стані, що заперечує недовіру в своїх силах, здібностях;

- переключення себе з бездіяльного стану, який несе негативні наслідки, на діяльність, корисну для суспільства й самого себе.

Всі ці прийоми й методи в процесі самовиховання використовуються в тісному взаємозв’язку. Але при формуванні певних рис, компонентів особистості, для вироблення потрібних якостей одні методи відіграють головну роль, інші – другорядну.

Так, при інтелектуальному розвитку, накопичені знань особливу роль відіграють такі методи, як само примушування, самообов’язок, самонаказ, самовправи, самозвіт, самозаохочення, самопокарання, самонагадування, самоповедінка, самоуправління. У моральному самовихованні найбільш важливі методи – самовладання, самопідкорення, самозасудження, самопокарання, само заохочення, тощо.

Використання певних методів визначається індивідуальними психофізіологічними особливостями студентів, цільовою установкою самовиховання, ступенем вихованості, фізичним і психічним розвитком, типом нервової системи, інтелектом, тощо.

Крім того, студент мусить бути переконаним, що волю можна виховувати, що самовиховання – це реальна сила, що вона дає глибоке задоволення, оскільки вся подальша життєдіяльність стає більш активною, цілеспрямованою.

Для роботи над собою рекомендується певна система самовиховання. До неї входить виховання в собі якостей, потрібних студенту як особистості, здатної підготуватись до виконання великої ролі в нашій незалежній державі. Важливою складовою частиною цієї системи є самостійна робота над циклом психолого-педагогічних дисциплін.

Досвід показує, що успіх самовиховання в багатьох випадках залежить від того, заради якої мети воно здійснюється.

Для формування себе, як всебічно гармонійної, розвиненої особистості кожен студент повинен брати на себе певні обов’язки, які стосуються інтелектуального, морального, ідейного, естетичного, фізичного чи психічного удосконалення.

Глибоке розуміння ролі самовиховання дозволить цілеспрямовано здійснювати процес формування цієї важливої якості майбутнього вчителя фізичної культури.