Економічні науки/ 16. Макроекономіка

Кучер А. А.

науковий керівник: Малицький В. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Ринок праці в Україні та проблема безробіття

 

Початком становлення ринку праці в Україні є ухвалення Зако­ну «Про зайнятість населення», що офіційно визнавав існу­вання у країні безробіття. Формування національного ринку праці відбувалося по­вільно й суперечливо. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для само­реалізації, з другого — з’явилися нові проблеми, насамперед пов’язані з різким зниженням попиту на робочу силу, появою безробіття. У життя пересічного українця безробіття ввійшло як наслідок системної економічної кризи, як невід’ємна складова рин­кових реформ. В Україні на сьогоднішній день проблема безробіття є досить актуальною і маловивченою.

Негативною рисою ринку праці України є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існуван­ня зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкуренто­спроможної продукції[1].

На сьогоднішній день однією з проблем є дисбаланс між потребами ринку праці й сучасним станом освітньої підготовки. Спочатку держава витрачає зайві кошти, навчаючи студента за спеціальністю, що не користується по­питом у роботодавців, а потім перенавчаючи того ж випускника, який стає на об­лік у центрі зайнятості. Упорядкувати ситуацію можна лише за умови формуван­ня, з урахуванням потреб ринку, держзамовлення на фахівців, встановивши чіткий зв’язок між ринком освітянських послуг і відповідною потребою у спеціалістах різ­ного рівня кваліфікації. Перш за все потрібно пов’язати підготовку спеціалістів із кон­кретними замовниками, підприємствами, організаціями, де планується їх праце­влаштування. Також неприпустимим є те, що на ринку праці висококваліфікованих працівників використовують на робочих місцях, де не потрібно значної професій­ної підготовки. Крім того, державні кошти втрачаються на перенавчання спеціа­лістів замість пошуку відповідних їх фаху й освіті робочих місць.

Можна виділити чотири основні сторони безробіття:

ð    тінізація економічних процесів має істотний вплив на стан ринку праці, що призводить до появи тіньової зайнятості. Ця ситуація потребує скоординованих дій фіскальних органів, спрямованих на посилення контролю з метою наближення рівня зареєс­трованої зайнятості до реальної.

ð    недолі­ки державної системи регулювання зайнятості й безробіття, про що свідчить диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів із напруженою ситуацією на цьому ринку і значно вищим рівнем безро­біття, ще й за обмеженої можливості щодо трудової міграції.

ð    несприятливий вплив на зайнятість населення структурних зрушень, які відбуваються в економіці України про що свідчить сучасний стан зайнятості молоді. Усім відомо, що кон’юнктура ринку праці значною мірою залежить від динаміки його молодіжного сектору. Як носій робочої сили молодь швидше може адапту­ватись до нових вимог, але потребує відповідних робочих місць і забезпечення ін­ших елементарних умов праці.

ð    посилюється маргіналізація населення, що має звернути уваги органів державного управління. При цьому збільшуються абсолютні й відносні показники бідності. Так, співвідношення доходів 20 % найбагатших верств насе­лення до 20 % найбідніших становить: у США — 8,9, Великобританії — 6,8, Фран­ції — 6,5, Італії — 6,0, Німеччині — 5,7, Японії — 4,3, а в Україні — 30[3].

Як видно із статистичних даних, наведених у таблиці 1, рівень безробіття зменшився у порівнянні із 2000 роком. Проте, зменшення масштабів і рівня зареєстрованого безробіття можна досягти дво­ма шляхами: працевлаштуванням за наявності відповідного попиту на робочу си­лу або відмовою в реєстрації тим, хто звертається до центрів зайнятості. Зменшення кількості безробітних може відбуватись також шляхом розширення сектора нелегальної зайнятості.

 

Таблиця 1. Безробітне населення працездатного віку, яке зареєстроване у державній службі зайнятості [4]

Рік

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

1 лист. 2009

Безроб. працезд. насел., тис.ос.

1178,7

1063,2

1028,1

1024,2

975,5

891,9

784,5

673,1

596

526,3

 

Досить цікавим є те, що збільшення кількості робочих місць в українській економіці протягом 2002-2005рр. досягалося шляхом розширення сфери самозайнятості та малого бізнесу. У 2005 році 40% робочих місць було створено у сфері самозайнятості, і лише 20-25% у економічній діяльності, пов’язаній з високими технологіями.

Аналізуючи тенденції, можна дійти висновку, що заходи, вжиті для подолання безробіття, пере­важно сприяли його пом’якшенню, а не усуненню основних причин, що його продукують. Другим висновком є те, що українське безробіття з цик­лічного за характером перетворилося на структурне, Вже сьогодні поряд з безробітними на ринку праці існують численні вакансії, замістити які досить проблематично. Можна передбачити, що в перспективі загальний рівень без­робіття в Україні залишиться помірним, тоді як невідповідність робо­чих місць та робочої сили зростати­ме.

Реальною противагою безробіттю може бути лише система продуктивної зайнятості. Також слід звернути увагу на те, що останнім часом формуються негативні тенденції:

-       скорочується питома вага населення працездатного віку, зокрема осіб 30-44 років;

-       збільшення питомої ваги самозайнятих, що супроводжується скороченням питомої ваги найманих робітників та роботодавців[2]. Наприклад, коли чисельність самозайнятих збільшилась з 9,6 до 15%, при цьому частка працюючих за наймом скоротилася з 87,5 до 83,6%;

-       складається нераціональна структура за видами економічної діяльності.

Враховуючи  особливості безробіття в Україні, можна виокремити деякі підходи до його обмеження.

З боку попиту:

— інвестиційна політика.

При цьому створення робочих місць має відбуватись у високотехнологічних виробництвах, у сільській місцевості та у моноструктурних населених пунктах.

— податкова політика.

Прогресивним кроком став би перехід на пряме оподатковування сукупного валового доходу родини, як це прийнято в європейських країнах;

— підтримка виробництва в моноструктурних містах, а також підприємств на стадії кризи замість того, щоб стимулювати міграцію населення з цих міст;

З боку пропозиції:

— упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості;

— удосконалення статистики робочих місць, виведення її з тіні;

— підготовка робочої сили, кваліфікація і перекваліфікація працівників відповідно до потреб ринку праці i заявлених потреб роботодавці.

Література:

1.     Сучасний зареєстрований ринок праці як інструмент державного регулювання забезпечення роботою фахівців з вищою освітою/О. В. Бріт // Економіка та держава – 2009 – №1 – с.106-108

2.     Чинник економічного розвитку України: зростання професійного потенціалу / О. М. Левченко// Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №11 с.113-118

3.     Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям / П. О. Нікіфоров, А. О. Вольська// Фінанси України. – 2008. - №10. с. 22-30

4.     www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України

5.     www.dsz.gov.ua – Державна служба зайнятості України