Лиман А.Ю., Бачинський В.М., Ткачук О.М.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Міграція робочої сили

У сучасних умовах глобалізації та бурхливого розвитку соціально-економічних явищ спостерігається значна демократизація суспільства, ринкова трансформація економіки, створення принципово нового мотиваційного i правового простору трудової діяльності . В результаті цих змін, у всьому світі змінилося ставлення до головної продуктивної сили суспільства - людської праці.

Домінуючою тенденцією у міжнародних відносинах є міграція робочої сили. Рух людських ресурсів, зумовлений різними чинниками, набуває все більшого поширення у світі, й зокрема в Україні [1, с. 87]. За роки незалежності в нашій країні надзвичайно активізувалися процеси міжнародної трудової міграції, тобто переміщення працездатного населення з одних країн в інші терміном більше як на один рік, пов'язане зі зміною місця проживання та роботи.

Проблема міграції є надзвичайно актуальною, а отже потребує детальнішого дослідження задля оптимального ії вирішення. Цим займаються такі автори, як Бабахіна А. В., Шелепницький П. І., Комарницький І.Ф., Антохов А. А., Джаман В. О., Макуха С., Позняк О. В., Цапенко І., Новицький В., Гнібіденко І., Мельник М., Гайдуцький А. П. та багато інших науковців. Метою цієї роботи є дослідження процесів міграції робочої сили, зокрема інтелектуальної міграції, як складової міжнародної міграції трудових ресурсів, i можливих способів подолання i попередження негативних наслідків, до яких вона може призвести.

Дослідження останніх тенденцій міграційних потоків, які спостерігаються у країнах СНД, показують зростання міграційної активності економічно активного населення з високим рівнем фахової підготовки.

За період становлення України як держави, міграція набуває все більших масштабів. Так в середньому на строк від 1 місяця до 1 року на заробітки закордон виїжджають (за різними джерелами) більше як 5 млн осіб. Спостерігаеться тенденція зростання виїзду не лише з міст, а і з сіл, особливо прикордонних областей. До цих людей, в основному, належать чоловіки у найбільш працездатному віці (30-45 років). Кожного року з приводу тимчасового працевлаштування на постійне чи тимчасове місце проживання офіційно їде 45-50 тис. осіб, тобто лише певна частка від припустимої загальної кількості емігрантів. За даними Інституту соціології НАНУ, 12% домогосподарств України мають хоча б одного члена сім' ї, який працював або працює закордоном. Рівень міграційного приросту населення в Україні у січні–вересні 2009р. залишився на рівні січня–вересня 2008р. – 0,3 у розрахунку на 1000 жителів.

Міграція населення є складним комплексним процесом, який вивчають фахівці різних галузей науки: демографи, економісти, географи, історики, етнографи, соціологи, юристи, статистики i т. д.

Досліджуючи процеси трудової міграції громадян України, виділяють чотири найхарактерніші і суперечливі складові у їх структурі:

1. Офіційна трудова міграція: переміщення українських громадян, які, виїжджаючи закордон, вказують дійсною причиною свого від'їзду трудову діяльність. А, отже, ці люди є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (вони підлягають до тієї категорії працівників, які фіксуються українською статистикою).

2. Неофіційна легальна міграція: виїзд за кордон з метою туризму, візитів до рідні тощо, з подальшим працевлаштуванням; такі мігранти не фіксуються українською статистикою, але є легальними трудовими мігрантами в країнах- реципієнтах i можуть відстежуватись статистикою даної країни.

3. Успішна нелегальна міграція: трудова діяльність за кордоном не зареєстрована, але дозволяється законодавством відповідних країн.

4. Міграція жертв злочинних угрупувань: торгівля людьми та інші випадки перебування громадян в нелюдських умовах або зайнятість не з власної волі.

Кількість бажаючих виїхати за кордон із подальшим працевлаштуванням постійно зростає. Це пов'язано також із формуванням потужних соціальних стимулів для залучення кваліфікованих трудових ресурсів [3, с.98].

Україна приєдналася до Європейської конвенції з прав i основних свобод людини [2, с.54]. Це означає, що кожен громадянин має право виїхати з рідної країни за кордон як з метою туризму, так i працевлаштування.

Тепер постає проблема захисту наших співвітчизників за кордоном. Адже навіть легальні трудові мігранти є малозахищеними, не говорячи вже про нелегальників. Саме тому переважна більшість мігрантів перебуває під впливом постійного емоційного та психологічного стресу. Це пояснюється тим, що вони бояться бути обманутими, викритими та депортованими в Україну без бажаного заробітку. 3а словами О. А. Вишневської, мігранти знають i усвідомлюють, що найпоширенішою причиною депортації є порушення візового режиму в країні перебування та працевлаштування без відповідного дозволу. Саме тому ці люди намагаються будь-якими способами уникати зустрічей з консульськими службами і звертаються до дипломатичних представництв лише при наявності крайньої ситуації. Але, щоб запобігти цим процесам, потрібно, насамперед, визначити їх причини.

До головних причин трудової міграції з України можна віднести:

1. Соціально-економічна нестабільність (низький рівень життя, безробіття) та етнічні проблеми.

2. Нерівномірність процесу нагромадження капіталу в окремих країнах.

3. Істотна різниця між оплатою однорідної за кількісними i якісними показниками праці в різних країнах, а, отже, міграція відбувається у сторону тієї країни, для якої характерний вищий рівень заробітної плати.

4. В провідних індустріальних державах зосереджуються великі науково-дослідницькі центри, нагромадження новітніх технологій, конструкцій. А значна маса населення України не має відповідних засобів для самореалізації i намагається знайти вирішення шляхом еміграції.

Взаємодія цих факторів призводить до відносного перенаселення в одних країнах i браку ро6очої сили в інших. Цей показник значною мірою залежить від рівня розвитку країн, невідповідності структурних зрушень в їх економіці i структурі сукупної робочої сили (в результаті чого виникає структурне безробіття і, відповідно, до надлишку робочої сили певної кваліфікації в одних країнах та браку в інших).

Оскільки причини міграції з України є досить поширеними i загальними, то для знаходження способів i засобів їх вирішення слід звернутись до традиційних i нових методів, спираючись на досвід інших, більш розвинутих країн.

3а даними останніх досліджень, високий відсоток мігрантів, що повертаються, показують дуже високий рівень знань та навичок. Деякі країни використовують це на свою користь. Та, разом з тим, спостерігається тенденція постійної втрати спеціалістів з країн, які були донорами робочої сили. Так, на початку цього тисячоліття із США в Індію щорічно поверталось приблизно 1500 висококваліфікованих спеціалістів, які раніше емігрували, в той час як виїжджало в 30 разів більше. Цю тенденцію можна використати для покращення ситуації в Україні. А саме, стимулюючи повернення мігрантів на батьківщину після навчання і, певною мірою, стажування чи набуття практичного досвіду.

Також позитивним було б залучення іноземних кадрів. Для цього потрібно створити надійну систему заходів. Проаналізувавши досвід інших держав, до цієї системи можна включити низку заходів, наприклад:

- введення в дію програм, що стимулюють імміграцію спеціалістів певних галузей, які набувають (чи набули) дефіцитного характеру. Так у ФРН ініціювали програму, що передбачала дозвіл на проживання терміном на 5 років 20 тис. працівників інформаційних технологій, що сприяло припливу висококваліфікованих фахівців саме цієї галузі. Це дало змогу ФРН шляхом відбору відбирати кращих спеціалістів [2, с. 55];

- створення сприятливих умов i заохочення тимчасової трудової діяльності іммігрантів (дефіцитних спеціалістів); легальний ринок праці стає доступним для невеликої частини трудових ресурсів. В основному він достатньо відкритий для технологів, інженерів, фінансистів, управлінців. Наприклад, грецький закон про імміграцію дозволяє працевлаштування лише видатних іноземних фахівців та програмістів. А сезонних працівників Греція наймає офіційно лише з Албанії та Болгарії;

- спрощення системи щодо прийняття на роботу висококваліфікованих спеціалістів, спираючись на законодавчу базу (Франція, Нідерланди, Великобританія, Ірландія);

- здійснення різноманітних програм, які б сприяли переселенню вчених-емігрантів (програма "Ребрайн", Швейцарія);

- важливим є також розвиток інфраструктури для інноваційного підприємництва.

Отже, залучення іноземного інтелектуального капіталу, стимулювання повернення своїх співвітчизників i належна законодавча база для створення i розвитку інтелектуального капіталу на Україні сприятиме i загальному покращенню i прогресивному розвитку як економіки, так i країни вцілому.

Але для цього треба звернути значну увагу на рівень життя населення, який, в основному, визначається рівнем зайнятості та безробіття.

Якнайшвидшого розв'язання вимагають такі проблеми, які є актуальними для сучасної України:

- відсутність механізму вирішення соціальних конфліктів, соціальна та підприємницька пасивність населення, масове поширення вимушеної неповної зайнятості для послаблення проблеми існування надлишкової робочої сили;

- хронічні невиплати заробітної плати та виплата її у товарній формі, низький рівень оплати праці загалом;

- фактична невизначеність статусу людини за критерієм зайнятості й незайнятості, коли величезна кількість зайнятих є, по суті, безробітними, а безробітні - зайнятими, проте не реєструються як такі, значна стихійність формування ринку праці, найбільш яскравим прикладом чого є бурхливий розвиток незареєстрованої або тіньової зайнятості населення.

Як відомо, міграційні процеси мають позитивні i негативні наслідки.

Так є чимало позитивних сторін:

- завдяки можливості міграції, сім'ї мігрантів можуть отримати засоби для вирішення скрутних становищ, спричинених переходом до ринкової економіки;

- значно знижує рівень безро6іття на українському ринку праці;

- підвищує рівень кваліфікації, освоєння нових технологій, професій, систем організації виробництва трудових мігрантів. Останнім часом поширюється думка, що міграція сприяє розвитку економіки України. Проте це можливо при веденні ефективної політики щодо спрямування праці українців за кордоном на користь України.

Важливо передбачити i запобігти негативному впливові, викликаним процесом міграції. Оскільки Україна втрачає кваліфіковані кадри, молоду трудову силу, то цілком можливою є перспектива не прогресивного, а регресивного розвитку. Це матиме тяжкі наслідки, адже Україна ще не встигла повністю становитися як самостійна, демократична, економічно-розвинена країна, i цей спад призведе до втрати можливості виправити ситуацію.

Ринок праці в Україні все ще є досить недосконалим i потребує кардинальних змін.

Тож, надзвичайно серйозно постає питання щодо вирішення цієї проблеми. На нашу думку, важливим є створення робочих місць, задля ефективного спрямування i використання інтелектуального капіталу. Адже в Україні достатньо високого рівня набула освіта, що забезпечує випуск великої кількості спеціалістів різних галузей.

Література:

1. Вишневська О.А. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна міграційна політика // Статистика України. – 2008. – №2. – с. 87-91.

2. Іляш О. Негативні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів за умови формування в Україні зони вільної торгівлі // Журнал європейської економіки. – 2009. – Том 8 (№1) – с. 50-59.

3. Малютін І.А. Трудова міграція з України: тенденції розвитку // Зовнішня торгівля. – 2008. - №2. – с. 97-102.