Економічні науки / 7. Облік і аудит

 

Мазуренко Т.Ю.

Науковий керівник Балахонова О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблема визнання та оцінки нематеріальних активів

 

Трансформація господарського механізму та входження України в світовий економічний простір зумовили появу нових об'єктів та необхідність розробки такої методології обліку, яка б відповідала потребам зацікавлених користувачів та узгоджувалася з прогресивними здобутками бухгалтерської науки, узагальненими в міжнародних стандартах. До складу цих об'єктів належать і нематеріальні активи, які становлять предмет нашого дослідження. Крім того, сучасний етап розвитку елементів економічної системи України характеризується значним відставанням реального стану обліку нематеріальних активів від потреб господарської практики, що унеможливлює забезпечення користувачів повною та об'єктивною інформацією. Оцінка нематеріальних активів з моменту прийняття національного стандарту до сьогодні залишається одним з найбільш дискусійних та проблемних критеріїв. Труднощі оцінки викликані відсутністю вичерпного переліку витрат, які можна зараховувати до первісної вартості об'єктів нематеріальних активів.

Сьогодні методика і принципи побудови обліку нематеріальних активів є об'єктом пильного вивчення як вітчизняної, так і світової економічної науки та практики. Зокрема, питанням організації та методики бухгалтерського обліку нематеріальних активів присвячені роботи В. Батіщева, О. Бугайчук, Н. Дзюби, О. Іванець, Л. Котенко, Т. Польової, Л. Солошенко та ряду інших. Водночас методика і принципи обліку нематеріальних активів неодноразово піддавалися критичному аналізу на сесії Міжнародної групи G20 та експертів ООН з міжнародних стандартів обліку і звітності, що обумовлює доцільність подальшої роботи в напрямку їх вдосконалення.

У бухгалтерському обліку відповідно до пункту 4 ПБО 8 "Нематеріальні активи" під нематеріальним активом розуміється немонетарний актив, який не має матеріальної фор­ми, може бути ідентифікований та утри­мується підприємством з метою використан­ня протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він переви­щує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До нематеріальних активів належать (п. 5 ПБО 8):

-    права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище):

-    права користування майном (право ко­ристування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділян­кою, відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень);

-    права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменуван­ня);

-    права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування  (топографії)  інтегральних мікросхем,  комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції);

-    авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні тво­ри, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення);

-    незавершені капітальні інвестиції в нема­теріальні активи;

-    інші нематеріальні активи (право на про­вадження  діяльності, використання еко­номічних та інших привілеїв).

Нематеріальні активи відіграють важливу роль у господарській діяльності підприємств. На підприємствах і в організаціях нашої держави впровадження нематеріальних активів набуває значного поширення.

Нематеріальні активи надають підприємству довгострокові права або переваги. Найчастіше це права на використання інших активів, здійснення окремих видів діяльності, для яких є обов'язковим патентування або ліцензування, виняткові права на використання певної формули, технології або зовнішнього вигляду. Такі права є довгостроковими інвестиціями, які підприємство здійснює за грошові кошти або в обмін на інші активи. Використання прав дає підприємству переваги щодо зниження собівартості продукції, можливості зайняти певне місце на ринку, підвищити конкурентоспроможність, краще просувати продукцію [5].

Потенційні інвестори і партнери оцінюючи українські підприємства, все більше уваги звертають саме на вартість нематеріальних активів. Однак існують певні обмеження щодо оцінки і визначення окремих видів нематеріальних активів (зокрема людський, технологічний (структурний), клієнтський капітал).

Людський капітал, зосереджується в  працівниках у вигляді досвіду та знань, кваліфікації, культурі управління і є основою успішності будь-якого підприємства тому що, навіть у виробництві три четвертих доданої вартості отримують за рахунок знань.

Структурний капітал представляє собою технічне і програмне забезпечення, патенти, торговельні марки, зв'язки. Вартість технологічного капіталу відображають у балансі підприємства у вигляді статей, які зазвичай визначають як капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські права інтелектуальної власності.

Клієнтський капітал, включаючи ділову репутацію та зв'язки із споживачами, який характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, упевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу цьому підприємству [3].

Важливою проблемою оцінки цих нематеріальних активів є невизначеність майбутніх економічних вигод, які ми очікуємо отримати від них, та періоди їх отримання. Наприклад, підприємством розроблено нову технологію виготовлення продукту (ноу-хау), використання якої дасть змогу виготовляти більш якісні продукти із нижчими витратами, ніж у конкурентів. Однак у довгостроковому періоді неможливо точно прогнозувати ймовірність її переваг через виникнення більш прогресивних технологій у конкурентів або перенасичення ринку продукцією, внаслідок чого потреба у її виробництві може скорочуватись. Витрати на дослідження в окремих випадках можуть бути настільки ефективним, що дадуть можли­вість випередити конкурентів і отримати реальні економічні переваги. Висока кваліфікація кадрів дає змогу підприємству не тільки втримати певну частку ринку, а й значно наростити її за інших однакових умов. Здійс­нення витрат на кваліфікацію за рахунок коштів підприємства, як правило, свідчить про те, що персонал віддаватиме свої знання підприємству. Однак підприємство не має достатнього контролю над очікуваними май­бутніми економічними вигодами, отримуваними від групи кваліфікованих працівників і від навчання, щоб вважати ці об'єкти відповідними визначенню нематеріального активу.

Оцінка нематеріальні активів здійснюється за собівартістю придбання. Найлегшою є їх оцінка при придбанні за грошові кошти або їх еквіваленти. За П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" до первісної вартості придбаного нематеріального активу включають ціну придбання (крім отриманих торгівельних знижок), мито, непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню, та інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням об'єкта та доведенням його до стану, в якому він придатний для використання за призначенням. Якщо одночасно купують кілька нематеріальних активів, вартість кожного з яких не виділена, то розподіл вартості слід здійснювати, як для аналогічного придбання основних засобів, - виходячи з їх справедливої оцінки або з відносних вартостей продажу.

Проблемною є оцінка об'єкта нематеріальних активів, створених підприємством самостійно. В даному випадку перед підприємством постає питання: як відобразити витрати на створення окремих - віднести на окремі види новостворених нематеріальній активів чи на витрати відповідного періоду? З цього приводу думки вчених розділилися: А.Дребін вважає за доцільне списувати такі ви­трати у періодах їх виникнення, оскільки період отримання доходів точно невідомий; на думку А.Мілбарна, необхідно здійснювати їх повну капіталізацію з наступною амортизацією [1].

Нематеріальний актив, який визнається в результаті розробки, відображують у балансі за умов, якщо підприємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання (за допомогою бізнес - плану); можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації та використання нематеріального активу (виходячи з майбутніх надходжень грошових коштів, які він зможе генерувати в процесі безперервного використання); інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних із розробкою нематеріального активу (з використанням даних систем калькулювання підприємства).

Нематеріальні активи це — не втаємничені цінності, а потужний інструмент пожвавлення інноваційно-інвестиційної діяльності, прискореного розвитку вітчизняної економіки.  Тому визнання і оцінка НМА має вагоме  значення у процесі формування конкурентоспроможності, становища на ринку, зв'язків з потенційними інвесторами та привернення уваги споживачів.

 

Література:

1.     Пономарьова Н.А. Проблеми визнання та оцінки нематеріальних активів / Н.А.Пономарьова, А.Шелест // Вісник Хмельницького національного університету: Економічні науки. - 2008. - № 5. - С. 328.

2.     Давидова К. Нематеріальні активи в обліку // Баланс. - 2008. - № 91. - С. 25.

3.     Старикова Л. Ціна незримих цінностей / Л.Старикова, В.Салата // Діловий вісник. - 2008. - № 6. - С. 14.

4.     Грачова Р. Ідентифікація нематеріальних активів і гудвілу// Дебет-Кредит. - 2007. - № 40. - С. 31.

5.     Тетянич Л. Нематеріальні активи: відображення в бухгалтерському обліку // Головбух. - 2007. - № 26. - С. 33.

6.     Уманців Г. Внутрішній гудвіл підприємства: економічна природа, проблеми оцінки та обліку// Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - №9. - С. 51.