Право/3. Охрана авторского права

Радченко Л.О.

Науковий керівник к.ю.н. Романюк О.І.

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Франчайзинг: його сутність та перспективи розвитку в Україні

 В умовах ефективного розвитку економіки України, підприємці у своїй бізнесовій діяльності все частіше використовують об’єкти інтелектуальної власності. Останніми десятиліттями у країнах з розвиненою економікою значного поширення одержав відступ прав на деякі види об'єктів інтелектуальної власності на умовах франчайзингу.

Деякі аспекти франчайзингу висвітлено у працях українських науковців – М.Д. Бедринця, В.І. Терехова, З.С. Варналія, М.Г. Пивоварова, О.О. Сабліна, але франчайзинг у них досліджувався частково.

Метою даної статті є висвітлення особливостей франчайзингу, як одного зі способів комерціалізації прав на об’єкти інтелеклектуальної власності.

Історія франчайзингу бере свій початок із середньовічної Англії. Згодом франчайзинг набув приватноправових рис, і з половини ХІХ століття почав активно застосовуватися в підприємницькій діяльності багатьох компаній по всьому світу.

Для регулювання відносин у франчайзингу було створено Міжнародну асоціацію франчайзингу (1960) та Європейську федерацію франчайзингу (1972). Британська франчайзингова асоціація існує з 1977 року.

Регулювання відносин в сфері франчайзингу здійснюється на підставі Європейського Кодексу етики Франчайзингу, яки був прийнятий  у 1990 році. На основі цього Кодексу будується регулювання франчайзингових відносин в кожній країні, яка є членом Європейської федерації франчайзингу.

Зазначений кодекс визначає, що франчайзинг – це система збуту товарів, послуг або технологій, котра заснована на тісній і тривалій співпраці між юридично і фінансово незалежними підприємцями, франчайзером та індивідуальним франчазі, за якою франчайзер надає індивідуальному франчазі право і накладає зобов’язання здійснювати підприємницьку діяльність у відповідності з концепцією франчайзера.

Франчайзинг реалізується за допомогою договору франчайзингу, який можна віднести до групи договорів, що носять інвестиційний характер.

Франчайзингова угода угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше та підтримує франчайзи у використанні цих прав.

Поточна діяльність франчайзі є цілком самостійною але його підприємство функціонує не як відокремлений об'єкт, а діє як частина єдиного комплексу, об'єднаного франчайзером, котрий є власником нематеріальних активів підприємства, що належить згідно франчайзингової угоди франчайзі [2].

Той факт, що франчайзинг грунтується на використанні об’єктів  інтелектуальної власності, і є причиною його популярності, тому що  придбавши франшизу, підприємець набуває вже перевірену і відпрацьовану бізнес-модель, яка довела свою ефективність на ринку товарів та послуг. Інтелектуальна власність у цьому випадку може охоплювати широке коло об'єктів: від об'єктів промислової власності аж до об'єктів авторського права. При всій їх різноманітності вони обов'язково мають бути захищені певним охоронним документом чи режимом комерційної таємниці, саме тому, що вони мають судовий захист. Тому потенційні франчайзі і змушені укладати договір власності за плату. Цим вони забезпечують собі, і власному бізнесу надійну перевагу і гарантію стабільного існування та подальшого зростання.

Франчайзинг має характерні риси та ознаки:

1. Франчайзинг передбачає наявність двох сторін угоди франчайзера та франчайзі.

2. Франчайзер є власником виключних прав: товарного знаку, фірмового стилю, патенту, ідеї, авторського права та аналогічних прав.

3. Франчайзер, будучи правовласником, передає свої права франчайзі на певних умовах.

Франчайзі здійснює свою діяльність під товарним знаком франчайзера, використовуючи його репутацію на ринку товарів (послуг), і за своїм фірмовим стилем ідентифікується із франчайзером.

4. Для успішного ведення бізнесу франчайзер забезпечує франчайзі різними формами підтримки та користується правом регулювання діяльності франчайзі з метою збереження репутації на ринку, не порушуючи при цьому його юридичної та економічної самостійності.

5. За користування правами франчайзера та надану підтримку франчайзі робить певні платежі.

6. Франчайзі, що працюють за договором із правовласником, може бути декілька, тобто це своєрідна мережа, що працює за єдиною методологією [2].

29 грудня 2001 в Україні розпочала свою діяльність Асоціація роботодавців у галузі франчайзингу. Її завдання представляти інтереси підприємців та їх операторів, які використовують франчайзингові договору, на урядовому рівні, давати їм практичну допомогу при організації та просуванні на ринку.

По даним Асоціацїя роботодавців у галузі франчайзингу на кінець 2009 року в Україні активних франчайзерів налічується трохи більше 200. Це дійсно ті компанії, які мають партнерівфранчайзі, і за цей рік відкрили принаймні одну, а найчастіше більше франчайзингових точок [5].

Останнім часом в Україні набуває поширення так званий товарний франчайзинг, коли франчайзер повністю забезпечує процес продажу товару: ремонт та облаштування торгового залу, рекламну підтримку, навчання персоналу. Друге місце за кількістю власників франшиз займають заклади громадського харчування, а третє – сегмент послуг для споживачів [3].

До основних проблем, що перешкоджають широкому використанню франчайзингу в Україні, можна віднести наступні:

1) нечітка нормативно–правова база, яка не регулює багато вищезгаданих питань, пов’язаних з франчайзингом;

2) проблеми фінансовокредитного характеру;

3) відсутність необхідного інформаційного забезпечення;

4) недостатня обізнаність підприємств із можливостями та особливостями такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг; відсутність знань, насамперед, правових, необхідних для ведення бізнесу у ролі як франчайзера, так і франчайзі;

5) брак відповідних консультаційних структур.

Через усі ці перешкоди ведення франчайзингу в Україні розвивається повільніше, ніж в інших країнах. Але незважаючи на це франчайзинг залишається гарною перспективою для тих підприємців які тільки починають свій бізнес і при цьому не мають достатньо коштів для його «розкручування».

Таким чином, можна зробити висновок, що франчайзинг є новою формою ведення бізнесу, яка основана на використанні об’єктів інтелектуальної власності. Тому значне поширення франчайзингу та активне його використання обумовлює необхідність його застосування з метою подолання інвестиційної кризи і створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього підприємництва в Україні.

Література:

1.     Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. //zakon1. rada. gov. ua.

2.     Терехов В.І., Максимчук Л.В., Бадзим О.О. Франчайзинг як форма міжнародного трансферу технологій // Актуальні проблеми економіки. 2007. № 7(73). С. 90–97.

3.     Колєнченко Л.П. Тенденції та перспективи розвитку франчайзингу в Україні//Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу – 2008. –  № 3(3) – с. 98 – 101.

4.     http://www.readbookz.com/book/211/8041.html

5.     http://www.franchising.org.ua/index.php?pageid=11