Екологія / Екологічні та метеорологічні проблеми великих міст і промислових зон.

Камінська О.А, Поливана А.С.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

Проблеми утилізації відходів у Вінницькій області

Місце Вінницької області в економіці України визначається високим природно-ресурсним потенціалом та достатнім рівнем розвитку всіх складових народногосподарського комплексу: промисловості, в тому числі енергетики, транспорту, та сільського господарства. В межах області виділяються два основних промислових вузли: Вінницький та Ладижинський. Значний промисловий потенціал зосереджений також у містах Могилів-Подільський і Жмеринка. Найбільше господарське значення мають родовища каолінів та будівельного каменю [2].

Протягом останніх років галузева структура виробництва в області зазнала значних змін. Згорнули виробничу діяльність (в деяких випадках аж до припинення існування) підприємства радіотехнічної та електротехнічної промисловості, значно знизили обсяги виробництва підприємства паливно-енергетичного комплексу, хімічної промисловості та сільського господарства. Названі фактори сприяли зменшенню техногенного навантаження на екологічний стан області. І все ж викликають серйозне занепокоєння ряд невирішених екологічних проблем, серед яких є розрив між накопиченням токсичних відходів (в тому числі непридатні до використання та заборонені до застосування хімічні засоби захисту рослин) і заходами з їх утилізації та знешкодження, складування побутових відходів, забруднення поверхневих вод.

Залишається невирішеною проблема утилізації відходів. Особливе занепокоєння викликають такі об'єкти, як полігон твердих побутових відходів м. Вінниці, що біля с. Стадниця Вінницького району, золовідвал Ладижинської ТЕС у с. Заозерному Тульчинського району, відходи фосфогіпсу на виробничому об'єднанні "Хімром" у м. Вінниці, могильник непридатних та невизначених отрутохімікатів біля с. Джурин Шаргородського району.

Найбільшу кількість відходів накопичено на Ладижинській ДРЕС -19 млн. тонн, відвал займає площу 180 га., ресурс якого був вичерпаний ще в 1982 р. Підприємствами по виробництву будівельних матеріалів щорічно використовується для виробництва 200 тис. тон золи та 500 тис. тон шламу, проте обсяг відходів не зменшується. В області будується завод глино-зольної цегли потужністю 50 млн. шт. умовних цеглин на рік, що дасть можливість зменшувати кількість відходів щорічно на 500 тис. тон [1].

Значна частка золовідвалу піддається впливу вітрової ерозії, за рахунок чого значно запилюється повітря прилеглих сіл Білоусівка, Заозерне, Василівка. Крім того, часті пориви значно зношених золошлакопроводів призводять до руйнування орних земель та забруднення золою заплави р. Сільниця.

Відходи хімічного виробництва розташовані на території міста Вінниці безпосередньо на березі р. Тяжилівка, що призводить до забруднення поверхневих і підземних вод в межах міста. Необхідно вирішити питання про вивезення відходів для їх утилізації або захоронення на облаштованому належним чином полігоні [1, 2].

На Вінницькому ВО «Хімпром» кожного року утворювалось 69 тис. тонн фосфогіпсу, який використовується для хімічної меліорації засолених грунтів; шлаків щорічно утворювалось 30-31 тис.тонн. Загальна кількість шламу 850 тис. тонн розміщена на площі 10,3 га. Розроблено технологію використання шламу при виробництві суперфосфату, що може дати змогу зменшити забруднення навколишнього середовища і забезпечить переробкувторинної сировини. На даний час питання утилізації накопичених у м. Вінниці відходів фосфогіпсу не вирішуються через банкрутство власника відходів - ВО "Хімром"

Справжньою загрозою для навколишнього природного середовища стають накопичені колишніми КСП заборонені, невідомі та непридатні до застосування пестициди. В процесі попередньої інвентаризації виявлено 1016 тонн заборонених та непридатних до використання пестицидів у фактично безхазяйних складах колишніх сільськогосподарських підприємств. У Чечельницькому районі склад отрутохімікатів, внаслідок підпалу, було повністю знищено вогнем. В Теплицькому районі зловмисниками кинуто в став декілька упаковок непридатних пестицидів, в результаті чого завдано значної шкоди водним живим ресурсам.

Переважна більшість пестицидів зберігається в тарі незадовільної якості або без неї. Ще 1023,7 тонн заборонених та непридатних пестицидів, звезених на територію області з дев’яти областей України, захоронено у Джуринському отрутомогильнику в Шаргородському районі, який на  даний час теж є безхазяйним.  Міністерство аграрної політики України відмовилось визнати себе власником Джуринського отрутомогильника, а накопичені там непридатні отрутохімікати залишаються фактично безхазяйними [1].

Найгострішою з невирішених екологічних проблем області є поводження з твердими побутовими відходами. Більшістю сільських рад області, як і передбачено Комплексною програмою охорони довкілля, визначено місця організованого складування неорганічних побутових відходів для власних потреб територіальних громад. В області виявлено 903 ділянки зайняті стихійними сміттєзвалищами, проте позбутися стихійних сміттєзвалищ невдалося жодному району чи місту в області [2].

Загальна кількість організованих полігонів твердих побутових відходів по області нараховується 35 одиниць, на які в 2016 році вивезено 773 тис. м. куб. відходів. В м. Вінниця продовжується експлуатація полігону твердих побутових відходів біля с. Стадниця, незважаючи на заборону його експлуатації з 1994 р.

Вкрай загострилася проблема утилізації промислових відходів, яких щорічно в області утворюється біля 13 тис. тон. На кінець 2015 р. їх накопичено 209,3 тис. тон. Через відсутність полігону для захоронення, переробка і утилізації промислових відходів, що містять нікель, кобальт, хром, миш'як, свинець та інші речовини, їх складують на території підприємств, створюючи постійну загрозу навколишньому середовищу.

Література

1. Державна екологічна інспекція у Вінницькій області : результати роботи [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://vindei.gov.ua/.

2. Сухачов С.М. Основи екології та охорони довкілля / С.М. Сухачов, С.Ю. Чундак. -К.: Центр навчальної літератури, 2006.-394с.