Философия / 2. Социальная философия

Проф. Данильян О.Г., проф. Дзьобань О.П.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,

м. Харків (Україна)

ДЕЯКИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА

ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В ТРАНЗИТИВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Визначені у Конституції України завдання щодо створення демократичної, соціальної, правової держави не можуть бути вирішені без формування необхідного рівня правосвідомості та правової культури громадян, адже відомо, що саме вони є найважливішими чинниками, які сприяють становленню правової системи держави і демократичних засад суспільства, впливають на регулювання всього спектра соціальних відносин у ньому, підтримують і закріплюють його цілісність, стабільний правопорядок.

У той же час, формування правосвідомості та правової культури в транзитивному суспільстві, у тому числі українському, є складним і суперечливим завданням, оскільки дезорганізація управління і поширення правового нігілізму, зростання корупції та злочинності вельми негативно впливають на правосвідомість і правову культуру. У зв’язку з цим, проблема формування правосвідомості і правової культури в умовах транзитивного суспільства істотно актуалізується, набуває характеру невідкладної, вимагає вжиття кардинальних заходів, від успішної реалізації яких багато в чому залежить успіх державного будівництва в Україні.

В умовах трансформації суспільства відбуваються істотні зміни в його соціальній структурі, системі соціальних цінностей і пріоритетів, що не може не позначатися на характері сприйняття членами суспільства нових правових норм та на їхній правовій поведінці. Ситуація в Україні, ускладнюється й тим, що політико-правові інститути, які здійснювали формування правосвідомості та правової культури, у процесі трансформації були практично зруйновані. Тому, одним з найважливіших завдань держави у цей період є створення нових демократичних політико-правових інститутів, які повинні займатися формуванням правосвідомості та правової культури населення.

У той же час, з погляду класичного наукового підходу сама постановка питання про цілеспрямоване підвищення рівня правосвідомості та правової культури в конкретний термін у певному суспільстві не зовсім коректна. Розвиток правосвідомості та правової культури (який, до речі, може мати як прогресивний, регресивний, так і катастрофічний характер) – це природний процес, що визначається сукупністю об'єктивних факторів, які не залежать безпосередньо від інтересів, планів і намірів соціальних суб'єктів. До об'єктивних факторів, які суттєво впливають на стан (або удосконалення) правосвідомості та правової культури у певному суспільстві, на нашу думку, відносяться: існуюча правова система, правові ідеали, правовідносини, правові традиції, правовий менталітет тощо. Тому цей процес не можна кардинально прискорити президентським указом або призупинити рішенням парламентської більшості. Коли йдеться про формування правосвідомості та правової культури, мова, мабуть, повинна йти про заходи, які дозволяють проявитися об'єктивним факторам, які і виступають головними чинниками по формуванню правосвідомості та правової культури населення у певному суспільстві.

У той же час, об'єктивність процесу формування правосвідомості та правової культури не означає усунення суб'єктивних факторів з цього процесу. У транзитивних умовах, коли суспільству необхідно в багатьох сферах (політичній, правовій, економічній та ін.) пройти у своєму розвитку за кілька десятиліть шлях, на який західноєвропейські країни витратили не менш двох сторіч, формування необхідного рівня правосвідомості та правової культури – не може бути автоматичним або стихійним процесом. Це процес, який вимагає управлінського впливу, створення ефективних соціальних інститутів по формуванню правосвідомості та правової культури, визначення основних напрямків по оптимізації діяльності цих інститутів.

Відомо, що соціальні інститути – це елементи соціальної системи, певні механізми формалізації і регулювання поведінки суб'єктів у конкретній сфері за допомогою законів, моральних, правових, релігійних і культурних норм, правил, традицій, політичної, економічної доцільності тощо. Отже, весь комплекс безпосередніх і опосередкованих дій суб'єктів і інститутів суспільства, спрямований на формування правосвідомості та правової культури і являє собою сутність соціальних інститутів у цієї сфері. До основних інститутів, що тією чи іншою мірою виконують функцію по формуванню правосвідомості та правової культури в транзитивному суспільстві, можна віднести державу, інститути культури і соціалізації, політичні партії і суспільні рухи, інститути правопорядку і соціального контролю, прав людини, правового виховання, вирішення правових конфліктів та ін.

Під оптимізацією діяльності соціальних інститутів по формуванню правосвідомості та правової культури в цьому контексті авторами розуміється приведення цих інститутів у такий стан, який дозволяє їм виконувати визначені для них функції найбільше ефективно відповідно до критеріїв оптимальності. Основним критерієм оптимальності соціальних інститутів по формуванню правосвідомості та правової культури може служити досягнутий рівень правової поведінки, правового виховання, правосвідомості і правозастосування в конкретному суспільстві, який визначається сукупністю різних емпіричних методів.

Оптимізація діяльності конкретного соціального інституту по формуванню правосвідомості та правової культури в транзитивному суспільстві допускає вироблення таких технологій, у рамках яких ця діяльність давала б максимальний результат. Це можливо за умови, коли напрямки, форми і методи формування правосвідомості та правової культури населення відповідають характеру існуючої правової реальності.

Таким чином, оптимізація діяльності соціальних інститутів по формуванню правосвідомості та правової культури надає даному процесу такі форми, які здатні в найбільшій мірі використовувати конструктивний потенціал існуючої правової реальності і знизити до мінімального рівня її деструктивні складові. Саме в цьому суть оптимізації діяльності соціальних інститутів по формуванню правосвідомості та правової культури транзитивного суспільства.

Найважливішим соціальним інститутом з формування правосвідомості та правової культури транзитивного суспільства є правове виховання. Правове виховання – це цілеспрямована діяльність по трансляції (передачі) правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів регулювання конфліктів у суспільстві від одного покоління до іншого. Правове виховання має на меті розвиток правової свідомості людини і правової культури суспільства в цілому.

У сфері правового виховання в транзитивному суспільстві основними завданнями є: підвищення загальної моралі громадян, популяризація правових знань (у тому числі через засоби масової інформації), використання рольових ігор і практичних ситуацій, пробудження інтересу в населення до правових знань і підвищення їхньої доступності, застосування методів правової реклами і «public relations», розвиток сімейного правового виховання тощо. Усе це є неможливим без науково обґрунтованої державної політики в сфері правового виховання, яка, на жаль, в Україні поки що відсутня. Тому, для піднесення рівня правосвідомості та правової культури громадян України, насамперед, потрібно виробити чітку державну політику в сфері правового виховання, системний, науковий підхід до проведення відповідних заходів, скоординувати всі зусилля державних органів та громадських організації у цьому процесі.

Важливо також повною мірою використовувати весь позитивний досвід, що був накопичений у нашій країні в минулі десятиліття. Причому використовувати цей досвід необхідно творчо, тому що деякі питання правового виховання необхідно вирішувати на концептуально новій основі, виходячи із завдань нинішнього етапу розвитку України як суверенної держави, що прагне стати демократичною і правовою. При цьому необхідно пам'ятати і те, що вирішення завдань по формуванню демократичних правосвідомості та правової культури у громадян транзитивного суспільства залежить не тільки від держави, але й від зусиль усієї громадськості, кожного громадянина країни.