Технические науки/2.Механика
Івано-Франківський національний технічний
університет нафти і газу
Особливості
та перспективи розвитку інженерної механіки в ХХІ столітті
В ХХІ столітті людство вступило в новий еволюційний етап розвитку
суспільних відносин, що має назву “постіндустріальне суспільство”.
Останнє являє собою логічне продовження “індустріального суспільства”
– попереднього етапу історичного розвитку, що розпочався із початком епохи
науково-технічної революції. Саме в цю епоху, яка в постіндустріальному
суспільстві набуває нових якостей, наука і техніка почали відігравати
вирішальну роль в розвитку людства. З огляду на це, необхідно розглянути
особливості науково-технічної революції, які в значній мірі визначають провідну
роль та особливості розвитку інженерної механіки в ХХІ столітті.
Отже, характерними особливостями науково-технічної революції є: 1) розробка
фундаментальних проблем природознавства; 2) доведення результатів
досліджень фундаментальних проблем до науково-технічних розробок та інженерних
рішень; 3) організація виробництва нової та удосконалення існуючої техніки
і технології; 4) упровадження нової техніки і технології у всі сфери
виробництва і технічне переозброєння на цій основі всього господарства; 5) удосконалення
на основі використання досягнень науки і техніки організації виробництва, праці
і управління; 6) технічне переозброєння невиробничої сфери [1, с. 88].
Варто зауважити, що в індустріальному та постіндустріальному суспільствах у
розвитку інженерної механіки відбулися значні зміни, які відображають типову
специфіку сучасного етапу науково-технічного прогресу та в першу чергу
проявляються в процесах інтенсифікації такого розвитку. Так, у галузі
промислового виробництва і технології обробки матеріалів відбувається корінне
технічне переозброєння, мета якого – значне і швидке збільшення обсягів
продукції, яка виготовляється, а також безперервне покращення показників її
якості [2, с. 136].
Зокрема, в металообробці широко застосовуються прогресивні засоби формотворення:
виробництво деталей методом точного лиття під тиском, точне штампування,
плазмові, лазерні, електронно-променеві, електроерозійні, електрохімічні тощо.
Принципові зміни відбулись в розвитку робочих машин: вони в значній мірі
пов’язані з вище приведеними зрушеннями в галузевій структурі промислового
виробництва.
Основним технологічним обладнанням в цих галузях є все більш великі і
потужні закриті ємності – агрегати, в яких відбуваються хімічні процеси
створення кінцевого продукту. Хід роботи і ефективність цих агрегатів
визначаються сполученням численних змінних величин: фізико-хімічного складу
завантажених в них компонентів, швидкістю і періодичністю подач, температурами,
тиском. Специфіка цих робочих машин полягає перш за все в тому, що вони не здійснюють
процесів формотворення, і тому в них відсутній робочий інструмент, який діє на
форму предмета праці. У цих машинах відбувається процес перетворення речовин:
виділення їх з різних видів сировини і матеріалів або синтез нових речовин на
основі використання різних компонентів сировини (хімія органічного синтезу,
біологічна хімія тощо). Разом з тим в агрегатах цього типу значно ускладнюються
функції передаточного пристрою, який замість передачі енергії виконавчим
механізмам повинен регулювати дію тих численних змінних факторів, які
визначають роботу агрегату. Складність цього комплексу змінних факторів
поступово переростає можливості людини в управлінні і ставить проблему
оптимізації технологічних режимів та процесів, визначення і досягнення цієї
оптимізації за допомогою засобів автоматики [1, с. 89].
З огляду на викладене вище, слід зазначити, що інженерна механіка базується
на ефективності як окремих інженерних рішень так і складних технічних систем.
Проблеми практичного використання наукових знань та підвищення ефективності
наукових досліджень у сфері інженерної механіки висувають вимоги щодо
використання новітніх підходів в підготовці інженера-механіка в ХХІ столітті.
Діяльність фахівця з інженерної механіки, окрім технічної діяльності, що
базується більше на досвіді, практичних навичках, гіпотезах, передбачає також
широке застосування наукових знань. Ці знання отримані за результатами наукової
діяльності інженерів науковців та виробничників, на основі застосування
теоретичної бази. Сучасний етап інженерної діяльності характеризується
системним підходом до вирішення складних науково-технічних задач, зверненням до
всього комплексу соціальних, гуманітарних, природних чи технічних дисциплін. У
цьому її відмінність від технічної діяльності, яка базується більше на досвіді,
практичних навичках, гіпотезах [3].
Таким чином, інженерна праця
має поєднувати як технічний напрям, практичний характер цілей і завдань,
високий ступінь творчості, регулярне застосування наукових знань так і
передбачити перспективи і наслідки створюваних нових технічних об’єктів [4].
Тому на перший план в ХХІ столітті постають
питання гуманізації техніки і технології, які не приносили б шкоди людству і
природі.
Література:
1. Подлєсний С. В. Історія інженерної діяльності: навчальний посібник / С. В. Подлєсний, Ю. О. Єрфорт,
В. М. Іскрицький. – Краматорськ: ДДМА, 2004. – 128 с.
2. Іскович-Лотоцький Р. Д. Історія
інженерної діяльності: підручник / Р. Д. Іскович-Лотоцький,
І. В. Севостьянов. – Вінниця : ВНТУ, 2015. – 266 с.
3. Добронравова І. С.
Новітня філософія науки:
підручник / І. С. Добронравова, Т. М. Білоус,
О. В. Комар. – К.: Логос, 2009. – 244 c.
4. Швець В.Є. Розвиток
інженерної діяльності в сучасних умовах в контексті наукового дискурсу / В. Є. Швець
// Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2013. – № 56. – С.
5-13.