Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Лінгвокогнітивний аспект дослідження мови

Визначення взаємозв’язку та взаємовпливу когнітивної лінгвістики і лінгвокультурології, яка «орієнтована на культурний фактор у мові і на мовний фактор у людині» [4, с. 6], є передумовою дослідження такого аспекту, як мовна свідомість особистості.

Міждисциплінарне поширення когнітології, залучення її методів в інших наукових напрямках стало підґрунтям для появи у лінгвокультурології теорії про особливий тип семантичних відносин, який віддзеркалював новий аспект, на противагу від лексичної семантики, головним завданням якого було ідентифікація та побудова концептосфери.

Вивчення проблем когнітивної семантики відбувається через призму поняття «квантів знання» – концептів, які є категоріями та класами найвищого ступеня абстракції, що дозволяють мовцю сприймати, структурувати, ідентифікувати та класифікувати, обробляти інформацію оточуючого світу. Дослідниця В.М. Телія вказувала на те, що концепт – це «усе те, що ми знаємо про об’єкт в усій екстензії цього знання» [5, с. 96-97]. Таким чином, когнітивна семантика зосереджує увагу на визначенні та інтерпретації певної ідеї, що співвідноситься з відповідним класом об’єктів, детермінуючи їх номінацію, закріплену в лексичній системі мови іменами.

Соціокультурний досвід і знання народу зберігаються у вигляді узагальнених структур, тобто фреймів, схем, парадигм тощо. Найпоширенішим поняттям у межах сучасних наукових розвідок виступає термін фрейм, як певним чином організований цілісний фрагмент знань, що виражається лінгвістичними засобами. За визначенням дослідника М. Мінського, фрейми є «структурами знання для представлення стереотипної ситуації» [2] .

Лінгвокультурологічний та лінгвкогнітивний підходи у їх інтегральному взаємозв’язку мають важливе значення у галузі перекладознавства, оскільки процес перекладу є «складною формою мисленнєвої діяльності» [1]. Відтак, при відтворенні тексту оригіналу мовою перекладу, постає необхідність зіставлення когнітивних чи так званих концептуальних просторів лінгвокультур двох етнічних груп та, як наслідок, реконструювання «чужих моделей» [6, с. 133] через призму власної культури. Отже, завданням перекладача є декодування, усвідомлення та подальше перекодування отриманої інформації з урахуванням «категоріального апарату культури-реципієнта» [6, с. 134]. Відтак, перекладацькі трансформації є засобом співвіднесення двох дивергентних культур і когнітивних просторів, аналіз яких під час відтворення тексту оригіналу мовою перекладу відбувається крізь призму власної когнітивної системи перекладача, тому, як зазначає дослідниця А. Н. Усачова, «володіючи когнітивними механізмами категоризації, питомими для його культури, перекладач повинен опанувати «чужим» культурно специфічним концептуальним апаратом» [6, с. 135].

Сприймання, обробка та відтворення інформації ставить таке завдання, як урахування та усвідомлення особливостей елементів коду іншої мови, фонових знань, екстралінгвістичних факторів, соціолінгвістичних аспектів тощо. Володіння фоновими знаннями у межах сучасних наукових розвідок постає як обов’язкова складова перекладацької компетентності [3], яка дозволяє перекладачу відтворювати не лише лінгвальні, а й позалінгвальні аспекти у процесі перекладу, передавати повний зміст повідомлення, як експліцитний, так і імпліцитний, прихований за певними вербальними репрезентаціями.

Отже, урахування когнітивно-культурологічного підходу у процесі перекладацької діяльності сприяє здійсненню адекватного перекладу, заповненню певних лакун, які виникають у зв’язку з феноменом міжкультурної дивергентності, за допомогою відтворення ментальних структур висловлення, їх вербалізації шляхом застосування мовних одиниць, існуючих у лінгвокультурному просторі реципієнта.

Відповідно до зазначеного вище, доходимо висновку, що найбільш важливим та поширеним є застосування лінгвокогнітивного і лінгвокультурного підходів у процесі відтворення тексту оригіналу у разі наявності мовної чи позамовної асиметрії, відсутності еквівалентів чи реалій у мові перекладу, наприклад, під час передачі соціокультурної, історичної або етногеографічної інформації.

Література:

1. Быстрова А. В. Перевод как лингвокультурный феномен в свете межкультурного общения [Електронний ресурс] / А. В. Быстрова. – Режим доступу: http:// iitu.ru/bistrova.doc

2. Минский М. Фреймы для представления знаний / Марвин Минский; [пер с англ. под ред.Ф.М. Кулакова]. – М.: Энергия, 1979. – 151 с.

3. Старцева Е. О. Фоновые знания: имплицитная информация [Електронний ресурс] / Е. О. Старцева, И. Ф. Лихачева, А. П. Мишин. – Режим доступу: http://sibac.info/index.php/2009

4. Телия В. Н. Метафоризация и ее роль в создании языковой картины мира / В. Н. Телия // Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира. – М.: Наука, 1988. – С. 173-203.

5. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / В. Н. Телия – М.: Школа «Языки рус. культуры», 1996. – 286с.

6. Усачова А. Н. Перевод: от лингвистической теории к когнитивной модели / А. Н. Усачова // Вестник Волгоградского гос. ун-та. Серия 2. Языкознание. – 2011. – № 1 (13). – С. 131-136.