Б. М. Душин

магістрант

факультету педагогіки і психології

Глухівського НПУ ім. О.Довженка

Науковий керівник Цись Д.І.

Теоретичні засади вдосконалення технічної підготовки юних футболістів

Анотація. У статті здійснюється виклад результатів теоретичного дослідження що до вивчення особливостей тактичної підготовки юних футболістів, зокрема під час змагальної діяльності. Особлива увага приділяється вивченню сутності тактичної підготовки юних футболістів її напрямів, виді та засобів забезпечення. Зосереджується увага на використання моделі у дитячому навчально-тренувальному процесі .

Навчально-тренувальний процес початкових груп з футболу є базовим у багатолітній підготовці спортсменів. Саме в цей період юні спортсмени отримують основи техніки і тактики гри. Тому організація підготовки майбутніх футболістів на початковому етапі повинна бути науково обґрунтованою.

Сучасні дослідження в області дитячо-юнацького спорту характеризуються концентрацією уваги вчених на проблемах удосконалення змісту основних розділів програмно-методичних документів.

Відзначене фахівцями відставання в техніці володіння м’ячем українських футболістів від кращих закордонних на сучасному етапі потребує впровадження в практику нових, науково-обґрунтованих підходів до побудови тренування гравців, починаючи з початкових етапів багаторічної підготовки [3].

На думку авторів (В.М. Костюкевич, 2006, 2012; М. М. Шестакова, 1993) арсенал технічних дій в футболі чи не самий об’єктивний серед усіх видів спорту, які культивуються в світі. Початкова спортивна підготовка спрямована на створення школи рухів та різносторонню фізичну підготовку. Тому головною задачею технічної підготовки юних футболістів на початковому етапі є: сформувати навички виконання технічних дій, які дозволили юному футболісту успішно використовувати їх в умовах змагань; забезпечити футболісту можливість подальшого вдосконалення своєї технічної майстерності у процесі багатолітніх занять футболом.

Підготовка юних футболістів – тривалий і багатогранний процес, базований на даних наукових дослідженнях і передовому досвіді українських і закордонних фахівців.

Мета дослідження: обґрунтувати теоретичні засади вдосконалення технічної підготовки юних футболістів на основі урахування структури змагальної діяльності.

Сучасний футбол багато в чому змінив функції гравців, а відповідно до цього змінив і вимоги до спортсменів і до їхнього рівня підготовленості. Як відомо, індивідуальна майстерність висококваліфікованого футболіста складається з таких основних компонентів, як фізична, технічна, теоретична й вольова підготовленість, що, у свою чергу, немислимо без підвищення ефективності навчально-тренувального процесу юних футболістів [1].

Основою спортивної майстерності футболістів є технічна підготовленість, рівень якої багато в чому визначає результативність гри [1; 2].

Це, однак, доступно лише футболістам, що володіють надзвичайно високою індивідуальною майстерністю, і особливо у фінтах, обведеннях [1].

Для юних футболістів технічні навички повинні бути прості, швидкі й доцільні. Спостереження показали, що деякі, що вважалися раніше дуже важливими, технічні дії стали застосовуватися в грі дуже рідко, наприклад, повна зупинка м'яча, тому що в тимчасовій раціональній грі усе більше переходять до передачі м'яча на хід без зупинки. А з іншого боку, деякі технічні прийоми знову придбали велике значення. Мова йде про фінти, обведення, сховану передачу. Однак обведення може застосовуватися з успіхом лише в тому випадку, якщо гравці ним дуже добре володіють. Тому, технічна підготовка юних футболістів повинна бути представлена як логічний ланцюжок багаторічного процесу, що містить свої конкретні цілі, завдання на кожному етапі підготовки .

Системний підхід у технічній підготовці юних футболістів не випадковий. Він продиктований необхідністю вирішити назрілу проблему технічної підготовки й створення керованого, за допомогою певної методики, процесу навчання. Системний підхід припускає зв'язування й облік всіх елементів підготовки в єдину динамічну структуру, де кожний елемент володіє системною якістю, що дозволяє виділити динаміку й рівень досконалості того або іншого технічного прийому. Технічна майстерність, як відомо, характеризується обсягом і різноманітністю технічних прийомів, якими володіє футболіст, а також умінням ефективно застосовувати ці прийоми в умовах гри. Оскільки техніка футболу являє собою сукупність великої групи прийомів і способів володіння м'ячем, вивчення її перетворюється в складний і тривалий процес. Для рішення завдань навчання з меншою витратою часу й зусиль велике значення мають систематизація досліджуваного матеріалу й визначення раціональної послідовності навчання техніки [3].

Одним з методів, що дозволяють вирішувати проблему оптимізації тренувального процесу, є моделювання. Модель у дитячому учбово-тренувальному процесі - це група цілеспрямованих вправ, що мають загальне формулювання цілей і завдань, і обов’язково доповнюючи один одного. Такі моделі дають можливість побудувати тренувальне заняття з досить точною тренувальною спрямованістю.

Контроль технічної підготовленості футболістів – обов’язкова частина процесу тренування, і його можна проводити декількома шляхами. Вони повинні бути конкретними для кожного року навчання й виражатися, по можливості, у числових показниках, що характеризує досягнення [1].

Найбільш інформативними необхідно визнати дані, зареєстровані безпосередньо в іграх (у цьому випадку оцінюють не стільки техніку, скільки техніко-тактична майстерність футболістів).

На етапі початкового навчання модель можна використовувати як тест, по якому оцінюється не тільки ступінь засвоєння програмного матеріалу, але й з’ясовується, який матеріал не досить засвоєний. Можна повторити тест (модель) через якийсь час, щоб побачити рівень стійкості вивчених прийомів і дій.

На етапі вдосконалювання для оцінки рівня техніки використовуються інші показники: 1) обсяг техніки, або кількість дій, які робить футболіст у грі; 2) різноманітність дій у грі; 3) ефективність і надійність техніки, і, звичайно, швидкісне її виконання [3].

Без контролю технічної підготовленості спортсменів неможливо виявити типові недоліки процесу навчання й попередити індивідуальні помилкові дії й технічні проблеми.

Висновки. Таким чином, аналіз теоретичних аспектів досліджуваної проблеми дозволив окреслити коло основних питань, на вивченні яких, з метою подальшого підвищення ефективності багаторічної технічної підготовки юних футболістів, повинне бути сконцентроване першочергова увага на: 1) Вікову динаміку кількісних і якісних показників структури змагальної діяльності юних футболістів. 2) Взаємозв’язок структури тренувальної й змагальної діяльності зі змістом технічної підготовки в програмах для ДЮСШ. 3). Визначення вікових пріоритетів технічних елементів. 4) Оптимізація процесу початкового навчання й удосконалювання технічної майстерності юних футболістів.

Література:

1. Адамбеков К.І. Оптимізація тренувальних занять при підготовці юних футболістів в умовах загальноосвітніх шкіл // К.І. Адамбеков - М., 1980.-17с.

2. Алабін В.Г. Комплексний контроль у спорті. // Теорія і практика фізичної культури / В.Г. Алабін 1995, № 3. С.43-46.

3. Зонін Г.С. Дослідження фізичної, технічної підготовленості та їхнє вдосконалювання у футболістів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: Л., 2004. - 21с.