Секція «Історія», підсекція №1.

к.іст.н. Передерій І.Г., ст. Ткаченко Л.С.

Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка

Про репресивні заходи сталінського режиму щодо

науковців і освітян Полтавщини

Серед злочинів сталінського режиму масові репресії проти наукової інтелігенції України – один з найаморальніших та найважчих. Знищення, переслідування наукової інтелігенції деформувало майбутній розвиток українського суспільства, знизило культурний, освітній та етичний рівень національної інтелігенції всіх категорій, зумовило втрату багатьох напрямів наукової діяльності, зруйнувало наукові школи, завдало безповоротних втрат творчих особистостей .

Переслідування української наукової та освітянської інтелігенції комуністичний сталінський режим розпочав значно раніше розв’язування в країні масового терору – з кінця 20-х-початку 30-х років.

Зловісну роль у часи «великого терору» на Полтавщині відіграв начальник обласного управління НКВС капітан, згодом майор держбезпеки О. Волков – комуніст із 1920 року і депутат Верховної Ради УРСР. Протягом короткого часу (березень – грудень 1938 р.) ним сфабриковано десять справ за звинуваченням в антирадянській діяльності і причетності до контрреволюційних терористичних організацій.

Проте О. Волков – лише ретельний виконавець, один із гвинтиків всеохоплюючої машини терору, розв’язаного комуністичною партією проти власного народу. На початку 1939 р. він сам став жертвою тоталітарного режиму, якому вірою і правдою служив протягом усього життя.

Знищення українців відбувалося згідно з виробленими у Москві планами і встановленими лімітами. У березні 1938 р. наказом наркома НКВС УРСР О.Успенського на Полтавську область виділений ліміт на розстріл 2500 чоловік [1], який О. Волков і його підлеглі виконували і перевиконували.

Відразу ж після прибуття до Полтави в березні 1938 р. О. Волков на оперативній нараді заявив, що всі заарештовані повинні неодмінно проходити за груповими справами. Індивідуальні справи ворогів народу навіть не приймалися до розгляду.

З метою реалізації зловісного плану масового знищення людей О. Волковим створені п’ять міжрайонних оперативно-слідчих груп з дислокацією в Полтаві, Кременчуці, Лубнах, Миргороді і Золотоноші. Більшість справ заарештованих розглядалися “трійкою” у складі другого секретаря Полтавського обкому КП(б)У В.Маркова, обласного прокурора Федорова і самого О.Волкова (голова “трійки”). Самих справ члени “трійки” навіть не розглядали, а лише заслуховували довідки про заарештованих від співробітників оперативних відділів обласного управління НКВС і робили помітки на справах із своїми висновками. Ще до приїзду в Полтаву О. Волкова Федоров і його заступник Симоненко до лютого 1938 р. підписали близько тисячі так званих альбомних справ, які складалися не на основі матеріалів слідства, а на переданих телефоном з районів області повідомленнях. За більшістю з цих справ винесені рішення про розстріл [2]. Протягом 1937-1938 років “конвейєр смерті” в Полтаві працював безперебійно. Смертні вироки виносилися по декілька сотень за вечір.

Щоб домогтися зізнання заарештованих у неіснуючих злочинах, проти них застосовувалися різноманітні садистські методи. Наприклад, слідчий Фішман бив заарештованих так, що вони глухли. Заарештованих цей слідчий навіть не допитував, а сам писав протокол, фабрикуючи чергову «справу», а потім катував свої жертви доти, доки вони не підписували потрібне «зізнання». Але навіть вимушені «зізнання» не залишалися без фальсифікацій, або «коректировки» за термінологією чекістів.

Особливою жорстокістю стосовно заарештованих відзначалися колишні студенти третього курсу Харківського інституту фізкультури комсомольці Ф. Мироненко й Устенко, які були направлені на роботу в органи НКВС за мобілізацією ЦК КП(б)У. Під час допитів, які проходили безперервно вдень і вночі, заарештованих били кулаками в обличчя, палицями по п»ятах, кололи голками, видавлювали очі, топтали ногами животи [3] Не витримавши нелюдських катувань, заарештовані, нерідко в напівсвідомому стані, підписували сфальсифіковані протоколи допитів, а, отже, і смертний вирок собі.

Важко навіть збагнути логіку репресій, оскільки від них не був застрахований ніхто, в тому числі і їх творці та виконавці. «Великий терор» в першу чергу був спрямований проти української інтелігенції, як найбільш національно свідомої частини суспільства, але не обминув він і комуністів, які також стали жертвами системи. Лише протягом другої половини 1938 р. з партії на Полтавщині виключено 499 членів і кандидатів у члени КП(б)У, включаючи 212 «ворогів народу» і 104 – за зв’язок з «ворогами народу» [4].

Однією з перших була справа так званого «Всеукраїнського націоналістичного підпілля», за причетність до якої заарештовано близько тисячі ні в чому не повинних людей – учасників Української революції 1917-1920 рр., колишніх членів українських партій, «Просвіт» та амністованих радянською владою повстанців. Половина з них розстріляна за вироком «трійки», а решта одержала різні строки ув’язнення.

В числі жертв комуністичного терору були колишні члени Центральної Ради Сторубель і Воронянський, депутат Всеросійських Установчих зборів Л.Ковалів, член ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії і ЦК Української комуністичної партії Марченко і ін.

22 вересня 1937 р. чекісти заарештували професора В. Щепотьєва, який із 1934 року не з власної волі проживав у селі Веприк Гадяцького району. Його звинуватили у приналежності до антирадянської організації, переховуванні націоналістичної літератури тощо. Відомого вченого спіткала трагічна доля багатьох українських патріотів – він був розстріляний у листопаді 1937 р. Протягом цього ж року за вироком «трійки» розстріляний відомий археолог і етнограф Н. Онацький, поет і педагог О. Косенко, композитор, етнограф і хормейстер В.Верховинець, художники В. Седляр та І. Падалка та ін.

24 червня 1938р. заарештовано 83-річного О. Несвіцького, якого звинуватили у членстві в так званому комітеті допомоги заарештованим. Лише випадок врятував відомого полтавського лікаря від смерті.

У Кременчуці була сфабрикована справа групи лікарів за звинуваченням у шкідництві в галузі бактеріології. У Полтавському науково-дослідному інституті свинарства заарештували заступника директора Т.Сипка і незабаром судили за «антирадянські висловлювання терористичного характеру, зв’язок із троцькістами і незаконне зберігання зброї» У Полтавському сільськогосподарському інституті репресій зазнали один за одним два директори – І.Сердюк та К. Шанін, а також 13 викладачів і співробітників [5].

Протягом 1937-1938 рр. У Полтавській області за політичними мотивами звільнено з роботи 710 учителів, а в педагогічному інституті – 12 викладачів і 37 студентів [6]. Більшість із звільнених незабаром була репресована. 17 жовтня 1938 р. до 15 років тюремного ув’язнення засуджено директора Полтавського педагогічного інституту І. Онисіна, який і загинув у серпні 1940 р., відбуваючи покарання в Магадані.

Про результати боротьби полтавських чекістів із чисельними «ворогами народу» свідчать сухі цифри статистичних звітів. З часу утворення у вересні 1937 року Полтавської області і до кінця цього ж року по першій категорії (розстріл) засуджено 1944 особи, по другій категорії (ув’язнення або висилка) – 2363. Протягом січня-липня 1938 р. на Полтавщині заарештовано 6791 чоловік, у тому числі колишніх членів українських політичних партій, громадських організацій і амністованих повстанців – 3176, учасників партизанського руху часів громадянської війни – 311, польських «шпигунів і контрреволюціонерів» - 1152, німецьких – 234, латвійських – 58, японських – 27, іранських – 24, чеських – 15, грецьких – 7 тощо. Із них до кримінальної відповідальності притягнуто 4353 чоловіки, з них розстріляно 3721. Проте в судовому порядку справи слухалися лише на 286 осіб, причому жодна з них не закінчилася смертним вироком. Більшість же справ розглядалися позасудовими органами: особливими «трійками» (всі 3100 чоловік були засуджені до смертної кари), військовою колегією (із 45 осіб 35 розстріляно), в особливому порядку (із 809 осіб розстріляно 586), особливою нарадою – 113 [7].

Література:

1. Ковтун Г.В., Войналович В.А., Данилюк Ю.З. Масові незаконні репресії 20-х – початку 50-х років на Полтавщині. / Реабілітовані історією.- Київ-Полтава: Рідний край, 1992.-С.22.

2. Лошицький О. “Лабораторія –2”:Полтава. Документальні матеріали про масові репресії в Полтавській області у 1937-1938 рр. / З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.- № 2-4 (13-15). - 2000. – С.147.

3. Там само. - С.169-171.

4. ДАПО. - Ф. П-15. - Оп.1. - Спр.106. - Арк.97.

5. Якименко М.А. Репресії в контексті “соціалістичних перетворень” сільського господарства Полтавщини в 30-х роках. / Реабілітовані історією.- Київ-Полтава: Рідний край, 1992.-С.378.

6. ДАПО.- Ф.П-15.- Оп.1. - Спр.5. - Арк.241.

7. Лошицький О. Вказ.праця. - С.175-176.