Економічні науки

Фінансові відносини

ВИДАТКИ БЮДЖЕТІВ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК

Богашко О. М.

Бондарук Т.Г.

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу централізованого грошового фонду держави та фондів фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і їхнього використання за цільовим призначенням для зростання суспільного добробуту. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки та соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо .

В даний час в Україні надзвичайно актуальним є встановлення пріоритетних напрямків фінансування, якими насамперед є видатки на розвиток людського капіталу, і зокрема на освіту й науку, та підвищення ефективності їхнього використання.

В Україні проблеми фінансування видатків на інноваційний розвиток досліджували відомі вітчизняні вчені, зокрема В.Л. Андрущенко, Д.В. Полозенко, Павлюк К.В., С.В. Льовочкін, В.М. Федоров, С.І. Юрій та інші.

В економічно розвинених країнах найбільшу частку серед бюджетних видатків становлять на соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту, науку, охорону здоров’я, духовний та фізичний розвиток. У цих країнах дані видатки становили в 50-90 рр. ХХ століття за різними підрахунками від 1/5 до 1/3 зростання ВВП [1].

В економічній літературі видатки на інноваційний розвиток називають ще видатками на людський капітал [2]. Існує багато визначень цієї категорії , зокрема:

- це сукупність надбаних знань, навичок, мотивацій і енергії , якими наділені люди і які можуть використовуватись протягом певного часу для виробництва товарів і послуг [3];

-це капітал у вигляді розумових здібностей, одержаних через формальне навчання чи освіту або через практичний досвід [3];

-це сума ресурсів і багатств суспільства, набутих у результаті трудової діяльності людей [4].

Інвестиції в людський капітал – це будь-які витрати, які сприяють підвищенню продуктивності праці індивіда і будуть компенсовані майбутнім зростанням його доходів.

Однією з найважливіших складових видатків на людський капітал є видатки на освіту. Базовою передумовою розвитку і примноження людського капіталу є розроблення й реалізація широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації усієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить дедалі вищі вимоги перед сферою освіти, потребує постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника.

Головним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцевий бюджети, з яких фінансується 36-41% загальних видатків бюджетів на освіту. Однак для активізації розвитку освіти, поліпшення її якості, необхідно поступово довести обсяг видатків на освіту за рахунок бюджетних коштів до рівня не менш як 8% ВВП.

У сучасних умовах наука також стає безпосередньою виробничою силою, головною умовою розвитку НТП і зростання на його основі ефективності суспільного виробництва.

Україна належить до держав із високим науковим потенціалом. Однак протягом трансформаційного періоду спостерігалися негативні тенденції у сфері науково-технічної діяльності, що загрожують перетворити нашу країну на економічно і технологічно відсталу. Так, скоротилась чисельність працівників наукових організацій, значна частина наукових центрів, проектно-конструкторських установ і організацій вже припинила своє існування, стрімко зменшилася кількість виконаних наукових розробок. Тому слід кардинально поліпшити фінансування науки, збільшити бюджетні видатки до 3% від ВВП, поліпшити залучення позабюджетних асигнувань через застосування системи стимулювання, зокрема через податкові преференції, а також механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності [2]. Першочергової державної підтримки потребує фундаментальна наука.

Якщо українська держава має намір увійти до числа цивілізованих країн світу, вона повинна стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.

Література:

1. Фридман Л., Видясов М., Мельянцев В. Государственные расходы и экономический рост // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - № 10. – с. 22.

2. Павлюк К.В. Видатки бюджетів на розвиток людського капіталу як чинник економічного зростання // Фінанси України. – 2006. - №9. – с. 30-44.

3. Добрынин А.И., Дятлов С.А., Цыренкова Е.Д. Человеческий капитал в транзитивной экономике. – СПб.: Наука, 1999. – с. 41.

4. Куценко В., Богуш Л. Потенціал охорони здоров’я: регіональні аспекти // Економіка України. – 1999. - №3. – с. 61.