Донецкий национальный университет экономики и торговли

им. М.Туган- Барановського,Україна

Удосконалення фондового ринку (в контексті інтеграції Україні до світового фондового ринку).

Сучасне світове господарство являє собою сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії і взаємозалежності та підкоряються об'єктивним законам ринкової економіки. Однак глобальне світове господарство, яке ґрунтується на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва і капіталу, не є однорідним, містить у собі національні економіки розвинутих країн, країн, що розвиваються і країн з економічною системою перехідного типу.

Існують різні підходи до визначення поняття “світове господарство”. На нашу думку, світове господарство – це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання й управління, яка спрямована на забезпечення ефективного функціонування національних та світової економік.

На сучасному етапі інтернаціоналізація обміну переростає у інтернаціоналізацію капіталу і виробництва. Особливий розмах набув процес інтеграції і глобалізації фінансових ринків. Обсяг міжнародних фінансових потоків перевищує обсяг міжнародної торгівлі у співвідношенні 60:1.

Міжнародний рух капіталу, його активна міграція між країнами є найважливішою складовою частиною і формою сучасних міжнародних економічних відносин. Вивезення капіталу подолало монополію вивозу товарів.

Як свідчить дослідження, факторами, що стимулюють вивезення капіталу, є наступні: зростаючий взаємозв'язок національних економік; міжнародна промислова кооперація; економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного зростання, рівня зайнятості, розвитку передових галузей промисловості.

Важливими стимуляторами, що спрямовують і регулюють потоки капіталів, є міжнародні фінансові організації. Розподіл закордонних інвестицій по країнах і галузях промисловості багато в чому визначає структуру сучасної міжнародної економіки.

Міжнародний рух капіталу, займаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, істотно впливає на світову економіку: сприяє зростанню світової економіки; поглиблює міжнародний поділ праці і співробітництва; збільшує обсяги взаємного товарообміну між країнами.

У забезпеченні розвитку національної і світової економіки важливу роль відіграє фондовий ринок. Регулюючи потоки фінансових ресурсів, він впливає на протікання процесів у реальному секторі економіки. В розвинутих країнах через нього проходять значні фінансові потоки: сума щорічних продажів всіх акцій складає в Німеччині 18.7, Японії – 38.3, США – 34.4% ВВП.

Реальне економічне зростання і ступінь розвитку фондового ринку взаємозалежні. Країни, що знаходяться на більш високому економічному рівні, мають більш розвинуті фондові ринки. Розвиток фондового ринку стимулює формування більш досконалого інституціонального середовища, що створює умови для напрямку конкурентної діяльності ринкових агентів.

Основними задачами фондового ринку є: акумуляція і концентрація коштів населення і підприємств; збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті; залучення вітчизняного й іноземного капіталу в економіку; оптимізація галузевої, виробничої і регіональної структури; збалансованість попиту та пропозиції капіталу; узгодження майнових державних, інституціональних і індивідуальних інтересів у процесі звертання цінних паперів; стабілізація курсу національної валюти шляхом стримування інфляції, створення конкуренції банківській системі.

Міжнародне правове регулювання фондового ринку здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. Механізм регулювання ринку цінних паперів включає методи і прийоми, які дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників, взаємовідносин між ними шляхом встановлення державою певних норм та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів учасників.

Досвід країн з розвинутим ринком цінних паперів свідчить, що держава повинна здійснювати на фондовому ринку певні регулюючі функції.

Інтернаціоналізація фондових ринків змушує національні регулюючі органи докладати зусиль для розвитку двосторонніх і багатосторонніх офіційних зв'язків з іноземними органами нагляду та контролю. Загальновизнаними орієнтирами у створенні національного законодавства є такі міжнародні документи, як Директиви ЄС, резолюції IOSCO; рекомендації Групи Тридцяти.

Сучасний світовий ринок цінних паперів розвивається за такими напрямками: відбувається удосконалення автоматизованих систем (злиття фондових комп'ютерних систем у Всесвітню мережу телекомунікації); створення нових видів і модифікацій цінних паперів; збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

До цих напрямків Україні потрібно додати ще кілька актуальних тільки для неї напрямків розвитку фондового ринку, а саме: своєчасне створення законодавчої бази державного регулювання фондового ринку; сприяння позабіржового ринку; створення сучасної інфраструктури фондового ринку, зокрема депозитарію; забезпечення конкурентоспроможності в середовищі посередників у фондовій діяльності; розвиток вторинного ринку цінних паперів; розуміння необхідності прозорості бухгалтерської і фінансової звітності діяльності учасників ринку цінних паперів; створення умов для використання переваг акціонерної форми ведення крупного бізнесу.

Важливим напрямом розвитку національного ринку цінних паперів є державна підтримка його інтеграції до світового фондового ринку в аспекті реалізації стратегічного напряму інтеграції національної економіки до світового господарства. У зв’язку з цим найважливішим завданням держави є дослідження тенденцій на фінансових ринках світу та створення умов для входження України у міжнародний ринок цінних паперів.

Механізм інтеграції фондового ринку України до світового фондового ринку повинен бути сукупністю форм, методів та інструментів, а також ланцюгів та елементів, взаємодія яких спрямована на забезпечення ефективного функціонування національного ринку цінних паперів як складової частини світового ринку, підвищення рейтингу цінних паперів українських підприємств та їх інвестиційної привабливості

У специфічних умовах ринкової трансформації господарства особливого значення набувають інституціональні й інформаційні фактори. З огляду на незадоволену потребу українських підприємств у зовнішніх джерелах фінансування інвестицій і об'єктивну необхідність реалізації інноваційного шляху розвитку, перехід промислових корпорацій до проведення активної дивідендної політики може зіграти важливу роль елемента нового інституціонального середовища підприємництва, заснованого на прозорих фінансових операціях і конструктивному співробітництві з інвесторами.

Подальші розвиток та удосконалення функціонування фондового ринку в Україні, для скорішої інтеграції до світового фондового ринку, вимагають реалізації комплексу заходів у контексті наступних пріоритетних напрямів:

- формування адекватної нормативно-правової бази, яка б відповідала сучасному стану фондового ринку, та здійснювала б коригуючий вплив згідно з пріоритетами розвитку економіки України, зокрема розробка механізму впровадження видів відповідальності з розкриттям змісту інсайдерських угод, маніпулювання цінами; законодавче врегулювання спекулятивних угод, хеджування, обігу деривативів, іменних цінних паперів та позабіржового обігу; підвищення змістовності форм державного регулювання та забезпечення достатнього контролю за застосуванням вже існуючих норм і зовнішній моніторинг за фінансовим станом інвестиційних інститутів;

- підвищення інвестиційної якості інструментів фондового ринку, що дозволило б привернути увагу емітентів та інвесторів високою відповідністю їх інтересам, та підвищило б конкурентноздатність цінних паперів на ринку фінансових продуктів, за рахунок модифікації цінних паперів. Запропоновані варіанти надання індивідуальних якостей фондовим інструментам, відповідно до основних цілей інвестування на вітчизняному ринку: специфікація умов емісії; забезпечення чутливого реагування курсової вартості на темпи інфляції; введення в обіг нових фондових інструментів (конвертовані облігації, деривативи), випуск депозитарних розписок;

- удосконалення інституційної структури фондового ринку з метою диверсифікації його ресурсної бази та залучення збережень населення. Зокрема, зв’язуючою ланкою між дрібним інвестором і фондовим ринком, можуть виступати пайові інвестиційні фонди. Відкриття анонімних інвестиційних рахунків, рахунків на пред’явника, або застосування іншого спрощеного обліку дозволило б залучити “тіньовий” капітал; встановлення жорсткої системи державного контролю за використанням коштів та сприяння розкриттю інформації щодо діяльності інститутів спільного інвестування.

Таким чином, важливою складовою становлення інституційного середовища в формі норм цивільного і господарського законодавства, що забезпечує належний захист прав акціонерів; адекватної і доступної фінансової інформації; високого ступеня відповідальності фінансових посередників і керівництва корпорацій перед інвесторами. Саме формування нового інституційного середовища функціонування промислових корпорацій створить передумови вирішення проблем розвитку і функціонування фондового ринку України в контексті забезпечення інвестиційної привабливості для вітчизняних та іноземних інвесторів як засобу інтеграції держави до світового фондового ринку.

Література:

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 345с.

2. Соколовська І.П. Національні джерела капіталотворення: стан та перспективи розвитку // Фінанси України – 1998 . № 8.

3. Рынок ценных бумаг: Учебник/Под ред. Галанова, А.И. Басова.- М.: Финансы и статистика, 2001 г.

4. Серебрякова Л.А. “Мировой опыт регулирования рынка ценных бумаг”, Финансы.- 2001, N1.

5. Экономика: Учебник/Под ред. Булатова А.С. - М.: Издательство БЕК, 2001 г.