Чи є
необхідність у незалежному фінансовому контролі (аудиті) в українському підприємницькому середовищі? Кому він потрібний - постачальникам? Більшість
постачальників і посередників відпускають товар за передоплатою, і фінансове
становище покупця їх нітрохи не хвилює. Кредитори, а це насамперед банки, ніяку фінансову звітність або аудиторський висновок при визначенні платоспроможності підприємства в розрахунок
не приймають. Зокрема, через недовіру або
"особливу довіру". Поки вони не одержать гарантій від третіх осіб
або поки самі досконально все не вивчать, кредит не дадуть. З цієї ж причини недовіри (а
це питання якості аудита, відповідальності й професійної підготовленості
аудиторів) фінансову звітність й аудиторські висновки наших аудиторських фірм іноземний інвестор всерйоз не сприймає,
він, як правило, воліє мати справу з
іноземними аудиторськими фірмами. Що стосується
вітчизняного інвестора, то він:
а) потенційно має більше бажання, ніж можливості;
б) як правило,
не пристосований, не знає й не вміє аналізувати фінансово-економічні показники
діяльності підприємства й аудиторський висновок;
в) навіть
розібравшись у ній, не має можливості порівняти - фінансова звітність підприємств всіх форм власності
широко не публікується;
г) знаючи, як
ведеться у нас бізнес, розуміє, що у фінансовій звітності й в аудиторському висновку відбита тільки видима частина айсберга (офіційний бізнес), а те, що в
"тіні", він не побачить й, отже, про реальне положення підприємства навряд чи довідається.
Все це в цілому
вбиває інтерес вітчизняного
інвестора до аудита.
Акціонери й
власники, навпаки, прекрасно знають всю суть і нічого нового з
аудиторського висновку не почерпнуть, окрім явних
помилок, які, можливо, допущені в бухгалтерському або податковому обліку.
І, нарешті,
працівники підприємства. Місяцями не одержуючи заробітну плату й ризикуючи не одержати її зовсім, люди продовжують ходити на роботу й бояться її втратити, оскільки вибору
в них, як правило, немає. Безробіття - і цим усе сказано. Що нового при такій ситуації вони можуть довідатися з аудиторського висновку,
і навіщо воно їм?
Отже, деяка подібність із західною
практикою бізнесу вже спостерігається. На жаль, у свідомості простих власників
(тобто акціонерів із числа колишніх працівників приватизованих підприємств або
пенсіонерів, що віддали свої приватизаційні сертифікати в руки посередників) не
сформувався ще образ аудитора як прямого захисника їх корисливих
(у гарному змісті слова) інтересів. Звичка до того, що начальник завжди правий і може безконтрольно (а іноді
й неефективно) розпоряджатися чужим капіталом, ще в крові рядових
громадян-акціонерів. У цьому випадку аудитор - це рупор фінансової гласності й
"прозорості" як результатів діяльності АТ, так й ефективності його керування.
Якщо розглядати аудит як "виховну міру"
для керівників і власників, то він, безумовно, необхідний. Відносини власності й відношення до
власності в Україні досить далекі від ідеалу ринкових, та й взагалі тільки наближаються до цивілізованого. Тобто
в такому обов'язковому аудиті була б закладена правильна ідея професійного, реально незалежного контролю в суспільстві.
До найбільш перспективних
напрямків розвитку ринку аудиторських послуг варто віднести
фінансово-економічний аналіз підприємств, а також оптимізацію управлінського й
бухгалтерського обліку. Але знову ж, будь-який напрямок діяльності аудиторської
компанії вимагає фахівців. В українських вузах немає фахівців, які готовили б
аудиторів зі знанням Міжнародних стандартів. У молодих фахівців відсутні теоретичні
знання про принципи, форми й методи аудита в розумінні Міжнародних стандартів.
Як результат - наявність величезної проблеми при пошуку кваліфікованого
практикуючого аудитора.
З 2004 р. в Україні
практикуючі аудитори зобов'язані надавати послуги з дотриманням вимог
Міжнародних стандартів аудита, які найчастіше неможливо застосувати на
практиці. Аудиторської діяльності в Україні всього 10 років, світовій же
практиці аудита - близько 200 років. При відсутній системі внутрішнього
контролю з боку Аудиторської палати України над якістю послуг аудиторських фірм
й окремих аудиторів, дотриманням аудиторської етики застосування Міжнародних
стандартів в Україні передчасно.
А що ж з
тими, хто вже не хоче або не може вчитися на
бухгалтера, але успішно практикує в аудиті?
А їм
ніщо не заважає працювати в аудиторській фірмі
як консультантів, фінансових аналітиків, юристів, системотехніків і просто
адміністраторів. Незрозуміло, чому, приміром, юрист неодмінно повинен бути
сертифікованим аудитором? Адже немає на сьогоднішній день яких-небудь обмежень
у професійній діяльності в сфері аудиту. Оскільки аудит, умовно кажучи, - це
"зворотня сторона
обліку" плюс фінанси, право, аналіз і керування, то аудитором повинен бути фахівець насамперед з обліку.
Тому аудит
необхідний, особливо для господарчих товариств, створених на базі колишньої
державної власності, для потенційних інвесторів, для кредиторів (на стадії
розгляду кредитної заявки й при відстеженні ймовірності погашення), для
керівників і головних бухгалтерів - для незалежного контролю "якості"
обліку й "правильності" здійснених господарських операцій. Після аудиту не наступають ні кримінальна відповідальність, ні штрафні санкції.
У сучасному українському суспільстві аудитор
повинен виступати не як захисник від податкової інспекції, а як діагност
можливих проблем і терапевт, що дає вірні поради, як їх уникнути, на
відміну від податкового інспектора або ревізора КРУ Мінфіну, які, по суті, - хірурги в області обліку й фінансів.
Хотілося б, щоб саме так, на первісній стадії становлення не тільки аудита, але й економічних
ринкових відносин у країні взагалі, суспільство в особі власників, підприємців, держави і його фіскальних
служб позитивно сприймали сучасного аудитора.