Секція Економічні науки. 2.

Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

основні шляхи економічного руху України

З 1992 р. Україною почала здійснюватись багатовекторна і досить суперечлива зовнішньоекономічна політика - чисельні дії економічних і дипломатичних структур держави мали скоріше інерційний характер, ніж усвідомлений; двосторонні відносини укладались в рамки поточних і кон'юнктурних інтересів, які в цілому були альтернативними і конкуруючими. Як нову державу Україну цікавить західний вимір політики, де раніше виникли і досить успішно існують соціально ринкові відносини, прозорість законодавства, демократичність сфери юстиції, внутрішніх і міграційних справ. Але як колишня республіка Україна, ще перебуватиме під домінуючим впливом Росії, яка виявляє бажання формувати зону підконтрольних інтересів і, одночасно, прагнутиме до загальних цілей Європейського Союзу, хоча й не буде його членом. Тому наша держава мусить робити вибір між легшим шляхом зближення з Росією і складнішим – з ЄС.

Об’єктивні процеси глобалізації спонукають Україну до узгодження її внутрішньої і зовнішньої економічної політики з вимогами існуючих інтеграційних об'єднань, які накладають значні обмеження на інтеграційні амбіції нашої держави. Європарламент чітко виділив п'ять рівнів інтеграції (послаблення інтеграції в рамках союзу, членство, Кандидат на членство, країна - сусід, загальна пан-європейська політика), яка є обов'язковими вехами на шляху України до ЄС. Але наявність пострадянського економічного простору, активізація ЄЕП створюють для України додаткові стимули, і, одночасно, проблеми на шляху розвитку інтеграційних зв'язків з країнами СНД, зокрема Росією. Тому двовекторність у розвитку зовнішньо - економічних відносинах є головною проблемою як практики їх реформування, так і теорії дослідження.

Відмовившись від підпису Статуту СНД Україна все ж з 1993 р. почала приймати участь у деяких міждержавних інтеграційних утвореннях: Угода про зону вільної торгівлі в рамках Договору про Економічний Союз, асоційоване членство у Євроазіатському Економічному Союзі, членство у ГУУАМі. На пострадянському просторі українська економіка завдяки відсутності економічно і законодавчо обґрунтованої політики стосовно міжнародної кооперації, завдяки галузевому лобіюванню і багатьом упередженим антидемпінговим розслідуванням „під замовлення” національного виробника отримала на російському ринку гостроконкурентні відносини у металургійному комплексі (спеціальні захисні мита і квотування постачань українських труб, оцинкованого прокату та ін.), у харчовій промисловості (збільшення мита на український маргарин і вершкову олію, антидемпінгове розслідування щодо цукерок і цукру), у сільському господарстві, у верстато- і автомобілебудівних галузях. Аналогічні міри було застосовано Україною відносно 28 груп російських товарів, тому така ситуація більш схожа не на вільну торгівлю з вилученнями, а на взаємне ембарго за незначними виключеннями.

В протиріччях і втратах до 2002 р. формується загальне розуміння того, що процес руйнування, дезінтеграції економічних зв'язків колишніх радянських республік вже досягає апогею, але заява президентів чотирьох держав про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) порушила, на жаль, більше проблем, ніж запропонувала взаємовигідність рішення. Росія, як провідна держава колишнього радянського економічного простору, достатньо прямо вимагає від України відмовлення від підписаних і ратифікованих двосторонніх угод із країнами-членами СОТ, що одразу означає перекриття розпочатого шляху до цієї організації, більш того - ізоляцію від торгової мережі світу.

Економічні відносини з Росією, не зважаючи на їх протиріччя, мають більш сталу перспективу розвитку у порівнянні з відносинами Україна – ЄС завдяки меншому рівні внутрішньої конкуренції з українським експортом (у 1994 р. частка українських товарів складала 5 % від сукупного імпорту Росії), більша ємність російського ринку - відставання ВВП України на душу населення від Росії складає лише 4 рази, а від Польщі - 7,5, від Німеччини – 42 рази. Це свідчить про нереальність близького (за часом) затвердження України на ринках ЄС.

Лише після проведення загальнодержавних реформ (політичних, економічних і інституціональних), включаючи приведення чинного законодавства у відповідність з нормами ЄС, країнам-сусідам буде запропонована перспектива часткового освоєння внутрішнього ринку ЄС і перспектива подальшої інтеграції для поступової реалізації принципу „чотирьох свобод" - вільне пересування людей, товарів, послуг, капіталів. Але набуття статусу асоційованого членства буде означати, що Україна має бути вкрай привабливою для ЄС як сфера впливу. Запропонована „Політика сусідства" має свої переваги - лише економічний характер угод про співробітництво, середньостроковість його реалізації, обов'язково індивідуальний підхід до країни-сусіда з чітким визначенням цілей, орієнтирів і графіку їх досягнення. Це - досить реальна ціль на шляху євроінтеграції, на якому Україна повинна підтримувати темпи макроекономічного зростання на рівні не менш ніж 10%, що потребує негайного збільшення державних і іноземних інвестицій. Одночасне проведення реформ у сфері інфраструктури влади, судовій і адміністративній системах прикордонних зон може стати фактором, який прискорює залучення інвестицій. Конструктивні відносини України з ЄС залежать і від нашої енергетичної безпеки, і від спрощення візового режиму, і від контролю міграційних процесів - ці актуальні завдання може вирішити держава для забезпечення національної економічної незалежності і, одночасно, для зміцнення інтеграційних можливостей країни.