Чи є необхідність у незалежному фінансовому
контролі (аудиті) в українському підприємницькому середовищі? Кому він
потрібний - постачальникам? Більшість постачальників і посередників відпускають
товар за передоплатою, і фінансове становище покупця їх нітрохи не хвилює.
Кредитори, а це насамперед банки, ніяку
фінансову звітність або аудиторський висновок
при визначенні платоспроможності підприємства в розрахунок не приймають.
Зокрема, через недовіру або "особливу
довіру". Поки вони не одержать гарантій
від третіх осіб або поки самі досконально все не
вивчать, кредит не дадуть. З цієї ж причини недовіри (а це питання якості
аудита, відповідальності й професійної підготовленості аудиторів) фінансову
звітність й аудиторські висновки наших
аудиторських фірм іноземний інвестор всерйоз не сприймає, він, як правило,
воліє мати справу з іноземними аудиторськими
фірмами. Що стосується вітчизняного інвестора,
то він:
а) потенційно має більше бажання, ніж можливості;
б) як правило, не пристосований, не знає й не
вміє аналізувати фінансово-економічні показники діяльності підприємства й
аудиторський висновок;
в) навіть розібравшись у ній, не має
можливості порівняти - фінансова звітність підприємств всіх форм власності
широко не публікується;
г) знаючи, як ведеться у нас бізнес, розуміє,
що у фінансовій звітності й в аудиторському висновку відбита тільки видима частина айсберга (офіційний бізнес), а те, що в
"тіні", він не побачить й, отже, про реальне положення підприємства навряд чи довідається.
Все це в цілому вбиває інтерес вітчизняного
інвестора до аудита.
Акціонери й власники, навпаки, прекрасно
знають всю
суть і нічого нового з аудиторського висновку не почерпнуть, окрім явних помилок, які, можливо, допущені
в бухгалтерському або податковому обліку.
І, нарешті, працівники підприємства. Місяцями
не одержуючи
заробітну плату й ризикуючи не одержати її
зовсім, люди продовжують ходити на роботу й бояться її втратити, оскільки вибору
в них, як правило, немає. Безробіття - і цим усе сказано. Що нового при такій ситуації вони можуть довідатися з аудиторського висновку,
і навіщо воно їм?
Отже, деяка подібність із західною практикою бізнесу вже
спостерігається. На жаль, у свідомості простих власників (тобто акціонерів із
числа колишніх працівників приватизованих підприємств або пенсіонерів, що
віддали свої приватизаційні сертифікати в руки посередників) не сформувався ще образ аудитора як прямого
захисника їх корисливих (у гарному змісті слова) інтересів. Звичка до того, що начальник завжди правий і може безконтрольно (а іноді
й неефективно) розпоряджатися чужим капіталом, ще в крові рядових
громадян-акціонерів. У цьому випадку аудитор - це рупор фінансової гласності й
"прозорості" як результатів діяльності АТ, так й ефективності його керування.
Якщо розглядати
аудит як "виховну міру" для керівників і власників, то він, безумовно,
необхідний. Відносини власності й відношення до власності в Україні досить далекі від ідеалу ринкових,
та й взагалі тільки наближаються до цивілізованого. Тобто в такому
обов'язковому аудиті була б закладена правильна ідея професійного, реально незалежного контролю в суспільстві.
До найбільш перспективних напрямків розвитку ринку аудиторських послуг
варто віднести фінансово-економічний аналіз підприємств, а також оптимізацію
управлінського й бухгалтерського обліку. Але знову ж, будь-який напрямок
діяльності аудиторської компанії вимагає фахівців. В українських вузах немає
фахівців, які готовили б аудиторів зі знанням Міжнародних стандартів. У молодих
фахівців відсутні теоретичні знання про принципи, форми й методи аудита в
розумінні Міжнародних стандартів. Як результат - наявність величезної проблеми
при пошуку кваліфікованого практикуючого аудитора.
З 2004 р. в Україні
практикуючі аудитори зобов'язані надавати послуги з дотриманням вимог Міжнародних
стандартів аудита, які найчастіше неможливо застосувати на практиці.
Аудиторської діяльності в Україні всього 10 років, світовій же практиці аудита
- близько 200 років. При відсутній системі внутрішнього контролю з боку
Аудиторської палати України над якістю послуг аудиторських фірм й окремих
аудиторів, дотриманням аудиторської етики застосування Міжнародних стандартів в
Україні передчасно.
А що ж з
тими, хто вже не хоче або не може вчитися на
бухгалтера, але успішно практикує в аудиті?
А їм ніщо не заважає працювати в аудиторській фірмі як консультантів,
фінансових аналітиків, юристів, системотехніків і просто адміністраторів.
Незрозуміло, чому, приміром, юрист неодмінно повинен бути сертифікованим
аудитором? Адже немає на сьогоднішній день яких-небудь обмежень у професійній
діяльності в сфері аудиту. Оскільки аудит,
умовно кажучи, - це "зворотня
сторона обліку"
плюс фінанси, право, аналіз і керування, то
аудитором повинен бути фахівець насамперед з обліку.
Тому аудит необхідний, особливо для господарчих
товариств, створених на базі колишньої державної власності, для потенційних
інвесторів, для кредиторів (на стадії розгляду кредитної заявки й при
відстеженні ймовірності погашення), для керівників і головних бухгалтерів - для
незалежного контролю "якості" обліку
й "правильності" здійснених господарських операцій. Після аудиту не наступають ні кримінальна відповідальність, ні штрафні санкції.
У сучасному українському суспільстві аудитор повинен виступати не як захисник від податкової
інспекції, а як діагност можливих проблем і терапевт, що дає вірні поради, як їх уникнути, на відміну від податкового інспектора або
ревізора КРУ Мінфіну, які, по суті, - хірурги
в області обліку й фінансів.
Хотілося б,
щоб саме так, на первісній стадії становлення
не тільки аудита, але й економічних ринкових відносин у країні взагалі, суспільство в особі власників, підприємців, держави і його фіскальних
служб позитивно сприймали сучасного аудитора.