Економічні науки/4 Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Слинько О.Ю.

Ст. викладач, Західнодонбаський приватний інститут економіки та управління. Україна.

Проблеми визначення інвестиційної привабливості підприємства

В економічній літературі з питань інвестиційної діяльності підприємств пропонується багато різноманітних підходів щодо визначення їх інвестиційної привабливості. Спільними для відомих підходів щодо оцінки інвестиційної привабливості є: - надання переваги виключно показникам фінансового стану підприємства;

- необхідність визначення інтегрального показника, який дає можливість поєднати різні за змістом чинники, узагальнити їх;

- рейтингова оцінка показників;

- врахування вагомості окремих показників та їхніх груп у сенсі їхнього впливу на рішення інвестора, його мотивацію відносно доцільності інвестування.

Однак, слід визнати, що сучасні методики оцінки інвестиційної привабливості підприємства мають деякі недоліки, це: - обмеження кількості показників, використання найінформативніших з них і відмова від таких, що не несуть додаткової інформації , але мають вплив на мотивацію інвестора;

- врахування рейтингової оцінки динаміки відповідних показників, тобто їхня ретроспектива, яка не може бути цінною для прогнозування майбутнього розвитку подій;

- кількісне оцінювання показників, відносно яких сьогодні не існує якихось нормативних значень.

- ігнорування наявності різних груп інвесторів (кредитно-фінансові установи; дрібні інвестори, кошти яких об’єднані у фонди спільного інвестування, або індивідуальні; стратегічні інвестори), яка обумовлює відмінність їхніх інтересів.

Саме тому, на нашу думку, напрямки аналізу інвестиційної привабливості мають бути пов’язані з мотивацією найбільших груп інвесторів і формуватися таким чином: аналіз фінансового стану підприємства; аналіз показників акціонерного капіталу (для корпоративних підприємств); аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища. Методологія формування чинників і показників інвестиційної привабливості підприємства повинна найповніше враховувати мотивацію певних інвесторів стосовно вкладання коштів. Так, фінансово-кредитні установи віддають перевагу оцінюванню фінансового стану; дрібні інвестори і фонди спільного інвестування – показникам віддачі акціонерного капіталу; стратегічні інвестори вважають за потрібне бути обізнаними не тільки з цими двома аспектами діяльності, а й із становищем внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, знати його слабкі сторони, бо їхнє подолання у подальшому потребуватиме нових вкладень у відтворювальні процеси чи реструктуризацію.

Виходячи з цього, доцільно застосовувати для оцінки інвестиційної привабливості в узагальненому вигляді три вищезгадані групи показників. При цьому необхідно скоригувати склад одиничних показників у перших двох групах та визначити провідні показники внутрішнього середовища. З цією метою, виходячи з умов кредитування, що ставляться перед позичальниками з боку комерційних банків, варто обмежити коло фінансових показників до одинадцяти, що їх пропонує агентство з питань запобігання банкрутству для аналізу фінансово господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Вони є найвагомішими та відбивають усі напрямки аналізу (платоспроможність, ліквідність, незалежність, стійкість та ділову активність). Із переліку показників доречно вилучити такі як “час обороту оборотних засобів” та “час обороту засобів” на підставі їхнього зворотного функціонального зв’язку відповідно з коефіцієнтом оборотності оборотних засобів і коефіцієнтом оборотності запасів. У цьому сенсі групу фінансових показників необхідно доповнити специфічними показниками, а їхній аналіз спрямувати на зниження кредитного ризику. Це такі показники: коефіцієнт покриття відсотків; коефіцієнт співвідношення доходності за рахунок кредиту і середньої доходності підприємства; коефіцієнт покриття активами підприємства суми кредиту;показник репутації позичальника. Якщо три перших показники є розрахунковими, тобто можуть бути розраховані за певними формулами і мають числові значення, то останній прийнято вважати абстрактним, тобто таким, що не має чіткого набору вихідних даних і оцінюється експертним шляхом. Підставою для позитивної чи негативної оцінки є насамперед кредитна історія підприємства, що відбиває попередні стосунки позичальника з кредиторами. Зважаючи на те, що провідною характеристикою цих стосунків є своєчасність повернення кредиту і сплати відсотків, можна запропонувати перевести показник репутації позичальника з розряду неформальних до розряду формальних, визначаючи коефіцієнти ритмічності повернення кредитів і сплати відсотків .Стосовно групи показників акціонерного капіталу слід зауважити, що з його переліку, запропонованого методикою оцінки інвестиційної привабливості агентства з питань запобігання банкрутству, слід вилучити показник прибутку на 1 акцію, як такий, що не може бути застосований для порівняння різних підприємств та визначення їхнього рейтингу.

Але на сьогодні ці підходи не використовуються і офіційно не затверджені. Хоча вони, на нашу думку, краще ніж будь-які інші враховують потенційну привабливість підприємств для різного кола інвесторів.