Медведєва Т.О.,

Озаріна О.В. к.е.н., доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М.І. Туган-Барановського, Україна

Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв’язання

Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і спірних. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн, економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на рівні держави, так і суб’єктів господарювання.

Головною метою дослідження є аналіз стану бюджетного дефіциту та визначення шляхів його подолання.

Велику увагу даній проблемі приділяли такі науковці, як: Гордєєва Л.П., Редіна Н.І., Невінчаний І.С., Сова О.Ю., Пасічник Ю.В. та інші.

Причинами дефіциту бюджету в Україні є: зменшення приросту національного доходу; збільшення бюджетних витрат; зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками; відсутність чіткої фінансової стратегії; інфляційні процеси [1].

Аналізуючи стан і динаміку дефіциту державного бюджету України 1995 – 2006рр. (рис. 1), можна побачити, що бюджет України переважно є дефіцитним [2]. У 1997 та 2004 рр. дефіцит складав досить вагому суму 6,2 та 7,8 млрд. грн. відповідно. Але, слід відмітити, що у 2000, 2002, 2003, 2006 спостерігався профіцит бюджету, що є непоганою тенденцією.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету: збільшення дохідної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії. Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі чотири названі напрямки.

Рис. 1. Динаміка бюджетного дефіциту в Україні в 1992-2006 рр.

Перший напрям - збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політики, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що прямо пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, збільшенням обсягів виробництва.

Другий напрям - скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток мають становити окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрями в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Зростає також і зовнішній борг держави. Тому серед усіх напрямків, які ведуть до скорочення дефіциту бюджету України можна вважати саме другий напрямок – скорочення видаткової частини бюджету [3].

Третій напрям - скорочення дефіциту бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту. Саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування економіки.

Також як один з механізмів скорочення бюджетного дефіциту пропонується секвестр бюджетних видатків. Секвестр — заборона, обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету в процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Важливо зазначити, що також Україна може скористатися досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил.

Можна зробити висновок про те, що головна мета регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає й стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Оволодіння такою політикою дає змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку та потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету [2].

Література:

1. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

2. Невінчаний І.С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №6. – С. 98-101.

3. Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету і основні шляхи його подолання в Україні // Фінанси України. – 2000. - №5. – С. 93-97.