Історія / 3. Історія науки і техніки

К. і. н. Кунченко-Харченко В. І.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Специфіка періодизації історії радіотехніки

Як для загальної історії, так і для історії науки та техніки необхідна періодизація, тобто виділення окремих етапів дослідження історії науково-технічного прогресу. Періодизація – це структурування історії, яке передбачає її організацію за визначеним єдиним принципом, забезпечує поділ на однотипні часові інтервали, кожний із яких характеризується специфічною змістовною наповненістю.

Чітко обґрунтована та правильно обрана періодизація сприяє дієвості історичного аналізу, кращому розумінню того, як проходило зародження і накопичення знань при розвитку тої чи іншої науки (техніки) та осмисленню розвитку цього процесу із загальною історією суспільства. Періодизація історії та техніки обов’язкова і для дидактики, вона допомагає коректно вибудувати внутрішню логіку програми навчання.

В якості об’єкта періодизації обрана історія радіотехніки, як однієї з найбільш характерних та цікавих галузей науки і техніки. В підтримку цього вибору можна привести ряд аргументів:

а) радіотехніка – наука про методи генерування, перетворення, випромінювання та приймання електромагнітних коливань та хвиль відповідного радіодіапазону;

б) радіотехніка – галузь техніки, яка здійснює розробку, виробництво та застосування різноманітної радіоапаратури;

в) в історії радіотехніки щільно переплітаються фізичні, хімічні та механічні дослідження;

г) радіотехніка сприяє розвитку усіх без винятку галузей знання, матеріального виробництва, сфери побуту, послуг тощо.

Важливою умовою для успіху даного дослідження є найбільш вдалий вибір критеріїв періодизації. В даному випадку слід використовувати термінологію відомого американського історика і філософа науки Т. Куна (“Структура наукових революцій”, 1962), який сформулював нову концепцію розвитку науки, згідно з якою поступ науки відбувається не шляхом “накладання” нового знання на старе, а через періодичні докорінні трансформації основних наукових уявлень (парадигм). Чергування екстенсивних та революційних періодів розвитку наукового пізнання притаманне як для науки в цілому, так і для її окремих галузей.

З вищезазначеного, в даному випадку, найголовнішу парадигму формують відкриття (або група відкриттів), які принципово визначали нові можливості радіотехніки, переорієнтацію наукових і технічних ресурсів на “експлуатацію” зробленого відкриття, розробка нових досліджуваних та освітніх програм, організацію нових лабораторій і заводів або переорієнтацію вже існуючих.

Слід зазначити, що наведені внизу межі етапів достатньо умовні – зміна парадигм проходила поступово, осмислення і прийняття відкриттів практично завжди відбувається з більшим або меншим часовим запізненням.

У відповідності із вказаними критеріями, логічно представляється виділення передісторії та трьох основних періодів у розвитку радіотехніки.

Передісторія: від найпростіших уявлень людей про електричні і магнітні явища природи до винаходів В. Петрова, Г. Деві, А. Вольта, Г.-К. Ерстеда, А.-М. Ампера, М. Фарадея (винаходи приблизно до середини XIX ст.), які дали життя новій науці – радіотехніці.

1 період (радіотелеграфний): від електродинаміки і теорії електромагнітного поля (рівняння Максвелла, 1864) та винайденням О. С. Поповим телеграфу (1895) до 30 років XX ст. (винайдений діод 1904 р., тріод 1907 р., схема лампового регенераторного приймача 1913 р., радіолампа 1913 р., вакуумна лампа 1916 р. тощо)

2 період (радіотехнічний): відповідно 30 – 60-ті роки XX ст., для якого характерне перетворення радіотехніки в самостійну інженерну науку (винайдений тетрод 1924 р., газотрон 1928 р., пентод 1930 р., тиратрон 1931 р. тощо).

3 період (новітня історія радіотехніки “електроніка”): 60 – 70-ті роки XX ст. по нинішній час, для якого характерна напівпровідникова техніка “електроніка” та розвиток мікромініатюризації, тобто “інтеграція” електронних схем (ЕОМ).

Так, наприклад, розвиток радіотехніки в Черкаському державному технологічному університеті (ЧДТУ) розпочався в 1989 р. у зв‘язку з дослідами Юрія Петровича Кунченка, який створив необхідні умови для відкриття випускаючої кафедри радіотехніки.

Професор Юрій Петрович Кунченко є родоначальником нового наукового напрямку в галузі нелінійної статистичної обробки негауссівських сигналів. Ним були запропоновані нові методи оцінки параметрів випадкових процесів, засновані на використанні стохастичних поліномів. Юрій Петрович Кунченко автор монографії (“Нелінійна оцінка параметрів негауссівських радіофізичних сигналів”, 1987).

На сучасному етапі основним науковим напрямком кафедри радіотехніки ЧДТУ є розробка теорії нелінійних методів обробки негауссівських сигналів на основі застосування стохастичних поліномів. Створена професором Юрієм Петровичем Кунченко наукова школа, яка за визначенням відомих вчених, є розпізнавальним знаком Черкаської національної школи статистичного аналізу.

Розвиток нової теорії і методів професора Юрія Петровича Кунченко носять фундаментальний характер і повинні знайти своє подальше продовження в створеній ним науковій школі, яка немає аналогів ні в вітчизняній, ні в зарубіжній практиці, що відтворює новітні хронологічні рамки та структуру досліджень відомого вченого.

Отже, узагальнюючи вищезазначене, стержень хронології формується історією створення (винаходами) основних радіотехнічних пристроїв, що пов‘язані з вітчизняними та зарубіжними вченими, які створили унікальні можливості для подальшого розвитку фундаментальних і прикладних наук. Тому систематизація найважливіших фактів історії радіотехніки повинна спиратися на загальноприйнятий хронологічно-проблемний принцип.

Література:

1. Кунченко Ю. П. Поліноми наближення у просторі з породжувальним елементом: Пер. з рос. – К.: Наук. думка, 2005.

2. Кунченко Ю. П. Стохастические полиномы. – К.: Наук. думка, 2006.

3. Кун Т. Структура научных революций. – М.: Прогресс, 1975.

4. Виноградов Ю. В. “Основы электронной и полупроводниковой техники”. – М.: “Энергия”, 1972.

5. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции / Структура и развитие науки. – М.: Прогресс, 1978.

6. Роль дискуссий в развитии естествознания. – М.: Наука, 1986.