Секція «Медицина», підсекція 4 (Терапія)

Гончаров О.В.

Запорізький державний медичний університет, кафедра внутрішніх хвороб №2, м. Запоріжжя, Україна

Ендотеліальна дисфункція як ключовий фактор становлення і прогресування гіпертонічної хвороби.

Наявність артеріальної гіпертензії (АГ) є важливим фактором, який підвищує ризик розвитку ішемічної хвороби серця, цереброваскулярної патології, хронічної серцевої недостатності, аритмій і хронічної ниркової недостатності. Багато в чому це пов’язано з ураженням органів-мішеней, у першу чергу - залученням у патологічний процес резистивних судин з розвитком структурно-функціональної перебудови (ремоделювання).

В артеріальних судинах м'язового типу процес ремоделювання характеризується головним чином зміною діаметру артерій, збільшенням співвідношення між товщиною артеріальної стінки й діаметром артерій, розвитком гіпертрофії й гіперплазії сполучнотканинних елементів артеріальної стінки, потовщенням інтими й ушкодженням ендотеліального шару, що супроводжується порушенням функціонального стану ендотеліоцитів. Судинний ендотелій відіграє важливу роль у підтримці нормального структурно-функціонального стану артеріальних судин завдяки регулюючому впливу ендотелію на тонус гладком’язових клітин, стан системи згортання крові й адгезивну активність лейкоцитів і тромбоцитів, на проникність артеріальних судин й активність запальних реакцій у їхній стінці, а також на активність процесів генерації вільних радикалів у судинній стінці.

На сьогоднішній день накопичена значна кількість експериментальних і клінічних даних, які свідчать, що одним з основних патофізіологічних механізмів становлення й прогресування гіпертонічної хвороби (ГХ) є ендотеліальна дисфункція, під якою, розуміють порушення вазорегулюючої функції судинного ендотелію. Серед загальновизнаних інструментальних методів визначення ендотеліальної дисфункції є дослідження потік-залежної вазоділатації й вазоділатації після прийому нітратів. Серед загальновизнаних лабораторних маркерів ендотеліальної дисфункції виділяють маркери, пов'язані із системою гемостазу (фактор Віллебранда, розчинний тромбомодулін) і маркери запальної дисфункції ендотелію (розчинні адгезивні молекули). Серед адгезивних молекул як маркери ендотеліальної дисфункції найбільш широко використаються розчинні форми Е-селектину, міжклітинної адгезивної молекули-1 (ІCAM-1) і адгезивної молекули судинних клітин (VCAM-1). У той же час, патофізіологічні механізми формування ендотеліальної дисфункції при ГХ, незважаючи на наявність великої кількості робіт, вивчені недостатньо.

Таким чином, зміна структурно-функціонального стану артеріальних судин, формування їх патологічного ремоделювання, зміна функціонального стану судинного ендотелію у хворих на гіпертонічну хворобу є найважливішими проблемами сучасної кардіології, що й обумовило проведення нами дослідження.

Мета нашого дослідження. Оцінити наявність та ступінь виразності ендотеліальної дисфункції у хворих на ГХ ІІ стадії.

Об'єкт і методи дослідження. У дослідження були включені 56 хворих на ГХ II стадії без клінічно значимої супутньої патології. Серед обстежених було 38 жінок й 18 чоловіків, у віці від 31 до 72 років (середній вік 55,3±10,6 років), при цьому 1-у групу склали 34 пацієнти з м’якою АГ, 2-у – 17 хворих з помірною АГ і 3-ю – 5 пацієнтів з тяжкою АГ. Діагноз ГХ був встановлений відповідно до рекомендацій Українського товариства кардіологів (2004р.). Контрольну групу склали 31 практично здорових суб'єкта порівнюваних із групою спостереження по статі й віку. Кожен пацієнт дав добровільну письмову згоду на проведення дослідження.

Для вивчення стану ендотеліальної функції проводилося визначення ендотелій-залежної й ендотелій-незалежної вазоділатації плечової артерії шляхом використання ехолокації високої розподільної здатності. Ультразвукове дослідження проводилося за методом Celermajer D.S. і співавторів до й після тимчасової оклюзії плечової артерії манжетою тонометра й після сублінгвального прийому 0,5 мг нітрогліцерину. Локація плечової артерії проводилася з візуалізацією внутрішнього діаметру й здійснювалася на 3-5 см вище ліктьової ямки. Запис ехограм в В-режимі ехолокації виконували на апараті Sonoline Versa Plus (SIEMENS, Німеччина) у спокої, а потім протягом перших 15 секунд після декомпресії манжетки манометра (реактивна гіперемія) і через 5-7 хвилин після сублінгвального прийому нітрогліцерину. Розраховувалися наступні показники: вихідний внутрішній діаметр плечової артерії в стані спокою (мм); внутрішній діаметр плечової артерії після прийому нітрогліцерину (мм); внутрішній діаметр плечової артерії після її тимчасової компресії манжеткою тонометра (мм); % вазоділатації - відносне збільшення (зменшення) внутрішнього діаметра плечової артерії після прийому нітрогліцерину (%); % гіперемії - відносне збільшення (зменшення) внутрішнього діаметра плечової артерії після тимчасової компресії

Отримані дані обробляли з використанням програми Microsoft Office Excel 2007. Результати представлені у вигляді середнього значення (М), 95 % довірчого інтервалу й похибки середньої (m). Статистичну значимість розходжень числових значень визначали за допомогою t-критерію Ст’юдента. Вірогідність розходжень числових значень установлювали шляхом перевірки «нульової» гіпотези з використанням критерію р. Кореляцію між ознаками визначали за допомогою коефіцієнта кореляційного відношення Пірсона (r).

Результати й їх обговорення. При дослідженні ендотеліальної функції шляхом визначення ендотелій-залежної і ендотелій-незалежної вазоділатації плечової артерії було встановлено, що внутрішній діаметр плечової артерії в стані спокою вірогідно не відрізнявся в групі хворих на ГХ II стадії у порівнянні з контрольною групою. Однак у відповідь на реактивну гіперемію відзначається вірогідно менший (р<0,05) діаметр плечової артерії в порівнянні з контрольною групою на 9,5%. Аналогічна картина відмічається і після нітрогліцеринової проби: діаметр плечової артерії у хворих на ГХ II стадії був вірогідно менший (р<0,05), ніж у здорових на 8,3%. Поряд з цим спостерігається вірогідно менше(р<0,05) відносне збільшення діаметра плечової артерії як після реактивної гіперемії (% гіперемії), так і після прийому нітрогліцерину(% вазоділатації) у порівнянні зі здоровими особами в 2,9 і 1,6 рази відповідно. Таким чином, у хворих гіпертонічною хворобою спостерігаються ознаки ендотеліальної дисфункції.

Зі збільшенням ступеню АГ спостерігаються більш суттєві прояви ендотеліальної дисфункції: рівень ендотелій-залежної вазоділатації у 2-й та 3-й групі був достовірно менший (р<0,05) в 2,3 і 3,6 рази відповідно, ніж у першій групі, рівень ендотелій-незалежної вазоділатації у 2-й та 3-й групі був достовірно менший (р<0,05) в 1,3 і 1,6 рази відповідно, ніж у першій групі. Аналіз кореляційного взаємозв’язку рівня артеріального тиску з маркерами ендотеліальної дисфункції показав наявність достовірного зворотно-пропорційного зв’язку рівня артеріального тиску й ендотелій-залежної вазоділатації плечової артерії (r=-0,57; р<0,05) і зворотно-пропорційного зв’язку С-РП й ендотелій-незалежної вазоділатації (r=-0,48; р<0,05).

Висновки. У хворих на гіпертонічну хворобу має місце розвиток ендотеліальної дисфункції. Рівень артеріального тиску у хворих на гіпертонічну хворобу позитивно корелює зі ступенем виразності ендотеліальної дисфункції.

Успіхи у вивченні ендотеліальної дисфункції можуть сприяти поглибленню наших уявлень про патогенез розвитку гіпертонічної хвороби і її ускладнень і пошуку нових патогенетично обґрунтованих напрямків протигіпертензивної терапії.

Відомості про автора

Гончаров Олександр Вікторович

аспірант кафедри внутрішніх хвороб № 2 Запорізького державного медичного університету.

Адреса: 69118, м. Запоріжжя, вул. Луначарского, 9. МСЧ ДП «Радіоприлад», кафедра внутрішніх хвороб №2.

Домашня адреса: м. Запоріжжя, вул. Правди, 16, кв. 36

Тел. 8(066)187-82-94 (моб.), 8(0612) 32-55-59 (дом.)

E-mail: ol_goncharov@mail.ru, algoncharov@gmail.ru