Педагогические науки/6. Социальная педагогика

Аспірант Отрощенко Н.Л.

Роль та місце соціального педагога на етапі вибору професії учнями загальноосвітньої школи

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Розділ 1 Теоретико-методологічні основи дослідження.

Історико-педагогічний аналіз профорієнтації учнів загальноосвітньої школи.

Досліджувана наукова проблема, як показує аналіз науково-педагогічної літератури, складна і в теоретичному, і в практичному плані.

Її складність зумовлена соціально-економічними змінами, які відбуваються в нашій державі, великим практичним значенням, труднощами в науковій розробці цього педагогічного напрямку, відсутністю сучасних дієвих систем підготовки учнів загальноосвітньої школи до трудового життя. З іншого боку, на цей час накопичено значний фонд наукових знань, що розкривають різноманітні аспекти теорії та практики досліджуваної нами проблеми. Незважаючи на те, що низка наукових напрацювань у цьому напрямку застаріла, існує достатня кількість науково-педагогічної літератури, яка з огляду на свою теоретичну значимість може бути не тільки корисна, а й необхідна як наукова основа сучасних досліджень у цій галузі. Крім того, за роки незалежності України з’явилися педагогічні дослідження, що спираються на сучасні запити й потреби українського суспільства, як в соціальному, так і в економічному плані.

Таким чином, здійснюючи науково-педагогічної дослідження, ми спираємося як на наукові досягнення в історико-педагогічному плані, так і на сучасні психолого-педагогічні доробки, але проаналізуємо роботи останніх десятиліть, оскільки більш ранні достатньо висвітлені в цих працях.Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається із серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацтва) проходить процес вибору професії – вибору власне життєвого шляху, вибору долі. Тим часом, ринкова економіка потребує спеціаліста, який синтезує в своїй діяльності все різноманіття функцій, що витікають зі складних завдань сучасного конкурентноспроможного підприємства будь-якого типу й психологічно готового до різноманітних видів професійної діяльності, до знаходження свого місця в сучасному світі постійних змін. На жаль, молодь є найменш підготовленою до вимог сучасного глобалізованого світу, тому соціально-психолого-педагогічна допомога (підтримка) в професійній орієнтації (як підсистемі загальної системи трудової підготовки) учням загальноосвітньої школи є вкрай необхідною. У зв’язку з цим питання професійного самовизначення повинні посідати значне місце в усій роботі школи. Цілком очевидно, що розвиток людства набирає дедалі динамічнішого характеру; зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління, а це означає, що при традиційній освіті навчити людину на все життя неможливо. Отже, слід змінювати функції навчально-виховного процесу в школі. На нашу думку, основне завдання сучасної загальноосвітньої школи – виховання людини з інноваційним типом мислення; формування комплексу психолого-вольових якостей особистості (в першу чергу, мобільності, гнучкості, спрямованості, компетентності комунікабельності та т. ін.), які сприятимуть успішній професійній адаптації чи зміні професії на суміжну, а в подальшому забезпечать повну самореалізацію людини.

Школа для сучасної дитини повинна стати не тільки й не скільки закладом, де вона отримує освіту, а стільки середовищем її проживання, місцем, де вона проводить більшу частину свого часу, спілкується з ровесниками, реалізує значимі для неї потреби в спілкуванні, пізнанні, визнанні й успіхові. Суб’єктом освіти виступає особистість, яка орієнтується в сучасному світі, а не тільки в конкретному просторі соціально-господарської системи. Отже, загальноосвітню школу ми розглядаємо не тільки як інститут базової освіти, але, в першу чергу, як соціально-педагогічний центр підготовки до дорослого самостійного життя, в якому навчають самостійно оволодівати новими знаннями та інформацією — навчають навчатися та використовувати отримані знання у своїй практичній професійній діяльності. Іншими словами, життя дитини в школі доцільно розглядати як один із значимих етапів її соціалізації — дотрудова соціалізація. На жаль, нині система професійної орієнтації в загальноосвітніх школах зводиться до предметно-навчальної орієнтації. ЇЇ здійснюють учителі-предметники та класні керівники, а координацію — психологи або ж завідувачі кабінетами профорієнтації. Проте ця робота в більшості шкіл проводиться формально. Взагалі, цілісної державної системи профорієнтації не існує до сьогоднішнього дня, що негативно впливає на сучасну соціально-економічну ситуацію в Україні. Тому питання профорієнтації в школі стали пріоритетними в науці, які потребують негайного вирішення в масштабах держави. Тобто, ми фіксуємо, що система роботи з профорієнтації знаходиться на стадії суспільного обговорення, розробки, експерименту, обґрунтування.

Проблема профорієнтації учнів загальноосвітньої школи за глибиною й багатоплановістю виходять далеко за межі власне школи. Вона тісно переплітається з соціально-економічними проблемами держави в цілому; є складовою соціально-орієнтованої ринкової економіки. Профорієнтація — це складне й багатопланове явище, яке поєднує економічні процеси з соціальними, освітянські — з психологічними, це сукупність виховних і навчальних впливів, що забезпечують самостійність, свідомість у виборі, оволодінні й реалізації кожним членом суспільства професійної діяльності, яка відповідає загальним потребам країни й дозволяє максимально реалізувати здібності й нахили особистості. Відомо, кожна епоха має свої ознаки: засіб виробництва, державний суспільний лад, культурні надбання, спосіб і стиль життя. Сьогодні стали прийнятні ідеї організації системи профорієнтації в умовах ринку праці, виховання конкурентноздатної особистості, які обґрунтовані в роботах зарубіжних авторів (В. Адамс, С. Векслер, М. Вудкок, Н. Гісберс, А Маслоу, К.Роджерс, Д. С`юпер, М. Сакуяма, Е. Фромм, С. Фукуяма, Л. Якокка). У вітчизняній літературі одним з найбільших авторитетів у проблемах профорієнтації в психології є Б. Федоришин, а у соціології— Є. Головаха. В Росії можна назвати відповідно в психології – Є. Клімова, в соціології – В.Шубкіна.

Успішне професійне самовизначення школярів, на нашу думку передбачає, перш за все, готовність до побудови й реалізації життєвих, особистісних та професійних перспектив і становить собою складну організовану комплексну діяльність. Тому й допомога спеціалістів повинна мати комплексний, системний, соціально-педагогічний характер. Ми переконані, успіх професійного самовизначення молоді залежить від ефективності діяльності спеціалістів, які надають допомогу старшокласникам на етапі вибору професії. Логічно, що цю роботу повинні виконувати спеціалісти, які мають фахову підготовку — профорієнтологи, але поки що в нашій державі жодний навчальний заклад не готує таких фахівців. З огляду на обставини, які склалися сьогодні, вважаємо за необхідне розробити та впровадити систему діяльності соціального педагога з профорієнтації учнів загальноосвітньої школи. Соціально-педагогічна робота – це не данина моді. Учень школи сьогодні неспроможний активно жити, розвиватися без соціальної підтримки, без соціальної допомоги в задоволенні його потреб, без захисту його соціальних прав. Для шкільного соціального педагога на першому місці завжди є конкретний учень з його проблемами, поглядами, орієнтаціями, який потребує конкретної допомоги. Завдання соціального педагога полягає в допомозі та підтримці кожної молодої людини. Він повинен навчити її орієнтуватися в системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати власне життєве кредо й стиль поведінки; виробляти спосіб реакції на незгоди й успіхи, гідний людині тип трудової діяльності й форми використання вільного життя — бути конкурентноздібною особистістю.

На думку Л Мітіної, розвиток конкурентноспроможної особистості – це розвиток рефлексивної особистості, яка спроможна організовувати, планувати свою діяльність й поведінку в динамічній ситуації, яка володіє новим стилем мислення, нетрадиційними підходами у вирішенні проблем, адекватним реагування в нестандартних ситуаціях. В. Матвієвський розглядає особистість школяра, який користується попитом на ринку праці, як проблему розвитку його людських ресурсів – здібностей оволодіння видами робіт й технологіями, конвертованими на ринку праці. Розвиток людських ресурсів – основна мета й смисл дійсної освіти – пропрофесійного самовизначення – успішної кар’єри; що вимагає спеціальних умінь і навичок, засобів, інструментів – особливої технології. Концепція розвитку людських ресурсів (Human Resources Development) є провідною в міжнародній системі освіти. Розвиток ресурсів школяра — смислоутворююча мета освіти, яка реалізується в процесі оволодіння ним сучасних, тих, що користуються попитом на ринку праці, способів діяльності (проектування, презентація, просування) з використанням сучасної комп’ютерно-технологічної бази. При цьому оволодіння ресурсними, конвертованими способами діяльності складає основу вивчення будь-якого шкільного предмету, навчальні предмети при цьому слугують лише засобом досягнення вказаної мети.

Ми впевнені, призначення діяльності соціального педагога в тому, щоб кожна дитина мала ситуацію успіху, виходячи з власної особистісної ситуації розвитку, можливостей і здібностей. Взагалі, головна мета діяльності будь-якого навчально-виховного закладу – виховання Людини, Людини щасливої, успішної. Ми повинні назавжди відмовитися від авторитарної моделі репродуктивної освіти і перейти до формування моделі соціо-педагогічної взаємодії, яка орієнтована на активну позицію зацікавленої співпраці школи, сім’ї й дитини у вирішенні завдань її навчання, виховання, розвитку, професійного самовизначення, завдань нівелювання й створення ситуації позитивної взаємодії з оточуючим середовищем. Соціальний педагог, на наше глибоке переконання, у цьому процесі повинен виконувати роль організатора та координатора, тобто, бути тим ланцюжком, який об’єднає зусилля всіх суб’єктів професійної орієнтації для досягнення головної мети— свідомого і впевненого вибору професії, і як наслідок — сформована самодостатня особистість.

Отож, усебічний аналіз наукової літератури з проблеми, що вивчається, дозволив нам визначити кілька найбільш значимих для нашого дослідження напрямків наукового пошуку.

Це, по-перше, специфіка організації професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи й особливості професійної самовизначення учнів. По-друге, це психологічна література, яка розкриває питання професійної орієнтації та самовизначення. Література присвячена орієнтації на окремі види професійної діяльності.? Зарубіжні дослідження в галузі професійного самовизначення та професійної орієнтації.

Третій напрямок пов’язаний з теорією і практикою профорієнтаційної діяльності педагога загальноосвітньої школи. Це власне педагогічна наукова інформація, яка розкриває зміст форми методи педагогічної діяльності в галузі професійної соціалізації.

Кожен з виділених напрямків різною мірою співвідноситься з метою й завданнями нашого дослідження, тому нами буде здійснено вибірковий, аспектний аналіз проблеми, що вивчається, який максимально близько стосується теми дослідження. Безумовно, кожен із позначених напрямків має окремі аспекти й акценти, які ми спробуємо розкрити в ході аналітичної роботи.

Переходячи до аналізу першого напрямку наукової літератури, відзначимо, що проблема профорієнтації учнів загальноосвітньої школи за глибиною й багатоплановістю виходять далеко за межі власне школи. Вони тісно переплітаються із соціально-економічними проблемами держави в цілому.

В історії розвитку педагогічної думки нашого народу проблема профорієнтації, що полягає в комплексі заходів, які використовуються для створення сприятливих можливостей для процесу прийняття рішень школярами в питаннях, пов’язаних з вибором напряму професійної діяльності, завжди займала центральне місце.

Основне фундаментальне значення для розв’язання завдань проведено дослідження має докторська дисертація Федоришина Бориса Олексійовича „Психолого-педагогічні основи професійної освіти”. Автор зазначає, що „професійна орієнтація в своєму прикладному аспекті має на меті допомогти особистості в найоптимальнішому вирішенні своєї, власне, особистої життєвої проблеми – з якою професійною діяльністю пов’язати своє наступне життя після виходу із загальноосвітньої школи” [ Федоришин, 3].

Метою проведених досліджень була розробка теоретичних і методологічних передумов побудови і реалізації нової ефективної гуманістично спрямованої системи профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю.

Ми розділяємо думку автора про те, що зробити аналіз різних наукових праць, що присвячені осмисленню психологічних і педагогічних проблем профорієнтації, її змісту, цілей, форм і методів, фактично не уявляється можливим через занадто велику кількість таких праць. Тому, у цій ситуації, науковець пропонує виявити і критично висвітлити лише основні типові тенденції й ідеї різних досліджень і дати їм оцінку з огляду на потреби України в розбудові ефективної і гуманістичної системи професійної орієнтації. В основу концептуального підходу до проблеми розробки і побудови системи професійної орієнтації Федоришиним було покладено інтереси особистості (забезпечення можливостей вільного розвитку особистості в самому процесі і її профорієнтаційної діяльності й забезпечення можливостей оптимальної реалізації особистості в її наступній професійній діяльності). Далі автор акцентує увагу, що його погляд на сутність профорієнтації багато в чому корелює з деякими європейськими програмами профорієнтаційної роботи. Можна цілком погодитися з висновками дослідника про те, що створення такої системи профорієнтаційної роботи, яка перетворює учня з об’єкта профорієнтації на її суб’єкта виступає як суттєва передумова розвитку особистості учня.

Необхідність у професійному самовизначенні відбувається у старшому підлітковому й юнацькому віці людей на її потребах, ставленнях, інтересах, емоційному стані, і через це формується певна внутрішня позиція особистості, яка відображається в готовності до профорієнтаційної діяльності. Зростає потреба у набутті цілеспрямованого досвіду профорієнтаційного спрямування для побудови свого життєвого плану. Суб’єкт профорієнтаційної діяльності – особистість старшокласника.

Орієнтована на особистість старшокласника система профорієнтаційної роботи є однією з найдійовіших умов забезпечення розвитку особистості в напрямку її дорослості, здібності до адекватної оцінки себе, своїх здібностей і можливостей самореалізації в певних сферах професійної діяльності.

Ми вважаємо правильним твердження про те, що система профорієнтації в своєму змістовному і функціональному аспектах повинна відбивати в собі зміст психологічної структури особистості в її наявному і перспективному стані.

Таким чином, Б. Федоришина окреслив психологічні аспекти інформаційного забезпечення процесу професійного самовизначення учнів, деталізував питання професійної консультації і професійного відбору, створив низку методик для вивчення й оцінки професійної спрямованості: інтересів, намірів, комунікативних та організаторських здібностей школярів.

Безсумнівний інтерес для нашого дослідження становлять погляди на проблему профорієнтації українських вчених та їх колег з інших союзних республік, які плідно опрацьовували різні підходи в підготовці підростаючого покоління до вибору професії. Так, психолого-педагогічні аспекти проблеми досліджували П. Атутов, Г. Бас, С. Батишев, Ю. Гільбух, О. Голом шток, М. Захаров, Л. Йовайше, Є. Клімов, О. Киверям, Г. Костюк, В. Мадзігон, В. Моляко, С. Нікіфоров, Є. Павлютенков, К. Платонов, М. Пряжников, А. Сазонов, В. Сахаров, В. Симоненко, В. Синівський, М. Скаткін, Д. Тхоржевський, С. Чистякова, Б. Шавір, В. Ярошенко та ін.; соціально-економічні передумови вибору фаху молодими людьми визначили Л. Буєва, В. Єндальцев, Н. Івашкіна, І. Коряков, Н. Литвинова, І. Назімов, А. Евенко, М. Тітма, Г. Чередниченко, В. Шубкін, В. Ядов, М. Ярошевський.

Чимало вчених досліджувало окремі напрями професійного самовизначення школярів, зокрема, особливості профпланів учнів В. Водзинська, В. Журавльов, І. Леві кін, А. Петровський; профнаміри Л. Аза, Н. Литвинова, З. Ничипорук, В. Ословський, В. Пантотто, А. Чорноволенко; профпридатність К. Горевич, Н. Кондратьєва, С. Косинова, Н. Лількова, Б. Первомайський, У. Яким енська; профконсультація Н. Гейжан, Є. Клімов, Б Федоришин. Досвід інших країн з професійної орієнтації узагальнювали Л. Агапова, Т. Афанасьєва, Н. Боброва, Л. Ботянова, Г. Бринцева, Г. Дмитрієв, К. Іванович, М. Моніка, В. Омельяненко, Б. Певзнер, Л. Сундукова. Ю. Укке. Навчально-методичні матеріали опрацьовували А. Аменд, М. Захаров, М. Калугін, В. Поляков, О. Сазонов, В. Симоненко, С. Чистякова.

Зазначимо, що дослідження українських учених посіли чільне місце в цьому науковому доробку. Так, Д. Тхоржевський досліджував проблему професійної орієнтації в процесі трудового навчання, у системі навчально-виховної, позакласної роботи, визначив особливості підготовки учнів до вибору фаху в умовах МНВК. Є. Павлютенков вивчав специфіку керування професійною орієнтацією в загальноосвітній школі, розробив комплексні цільові програми підготовки учнів до професійного самовизначення, дослідив окремі методологічні питання професійної орієнтації, визначив критерії і мотиви вибору учнями фаху. Предметом наукового інтересу В. Моляко були творчі аспекти праці, питання обдарованості особистості. Вчений проаналізував особливості формування інтересу учнів до професії за допомогою різноманітних форм і методів.

Над проблемою підготовки учнів до вибору професії через систему років трудового навчання працював В. Мадзігон. Він охарактеризував специфіку спільної роботи школи, ПТУ і виробництва. Г. Бас і А. Нісімчук визначили особливості професійної орієнтації в сільській школі. З. Ничипорук досліджувала процес виховання профінтересів у старшокласників, розробляла методичні аспекти професійної орієнтації учнів в процесі трудового навчання. Л. Новикова виявила особливості підготовки батьками своїх дітей до вибору фаху. Д. Сметанін розробив наукові засади профорієнтаційної роботи в школі.

У 70-ті – 80-ті роки з’явилося чимало дисертаційних досліджень, присвячених різним питанням професійної орієнтації (Л. Кирилюк, Л. Денисенко, В. Ярошенко, Л. Бондарчук, М. Благін, М. Даниленко, Н. Литвинова та ін.).

Отже, можна стверджувати, у доробках науковців колишнього СРСР значну увагу приділено теоретичному обґрунтуванню професійної орієнтації на основі досліджень і викладено конкретні рекомендації для педагогічних працівників. Проте теоретичні надбання не були втілені в практику школи.

В період так званої перебудови (1985-1991р.р.) відбулися певні зміни в соціально-економічному укладі, переосмислюються цінності орієнтації. Це певною мірою позначилося й на профорієнтаційній діяльності, але, лише у сфері наукових розробок, у школі рівень роботи не підвищився.

Українські науковці опублікували кілька праць, зокрема „Система профориентационной работи со старшекласниками” (за ред. Б. Федоришина), Р. Довбуша „Способность к труду. О воспитании способностей к труду у детей”. У 1990 р. Побачив світ інформаційний збірник Міністерства освіти УРСР „Про професійне навчання школярів ” в якому ґрунтовно проаналізовано педагогічний аспект проблеми. Питання профорієнтаційної роботи в цей період плідно досліджують також А.Тютюнников, Д.Тхоржевський , Р.Заславець, М.Солдатенко, С.Карпіловська, Ю.Ямпольська, Н.Шубочкіна та ін. Дисертації цього періоду, присвячені особливостям орієнтації учнів у процесі трудового навчання (В.Савченко), спрямовували школярів на окремі типи професій(В.Мішкурова, Є.Шишкіна, Л. Холоденко).

Як видно, науковці ґрунтовно розглянули кожен аспект професійної орієнтації, визначили основні шляхи підвищення її ефективності.

В умовах незалежності України зростає інтерес до проблеми професійного самовизначення школярів, з’являються праці, присвячені визначенню соціально – економічних умов професійної орієнтації В.Савченко І. Петрова, К. Бондарчук, А. Вихрущ, В.Рак досліджують особливості підготовки підростаючого покоління до вибору фаху на території України в першій половині ХХ ст. Досвід професійної орієнтації в інших країнах аналізують Т.Алексевич. С. Романов, Г. Терещук, та інші вчені. М.Тименко, О.Мельник, М. Варабан розробляють психотренінгові ігри для організації професійної діяльності.

Ряд авторів (І.Нагорнова , В.Тарасюк, П.Пушкар, П.Білоус, Л.Томіліна, І.Солдатенко, С.Шевчук, Г. Штельмах, В.Мадзігон, М. Тименко Д.Закатков, С.Мельніков, О.Тополь та ін. ) опрацьовує схеми орієнтації на певний вид професійної діяльності . Останніми роками побачили світ праці в яких проаналізовано особливості підготовки учнів до професійного самовизначення з позиції сьогодення, наприклад: „Педагогічні основи трудового становлення і професійного самовизначення учнівської молоді” (за ред. М.Тименка, 1998 р. ), О.Герасимовой „Комплекс методик для личностно –профессионального самопознания будущего учителя” (1997 р.) та ін.

За час незалежності України з’явилася низка дисертаційних досліджень, в яких проаналізовано зміст основних напрямів профорієнтаційної роботи в умовах переходу країни до ринкових відносин: Г.Климов, Д.Разанов, О.Занаіна – 1992р., О.Медведко – 1993р., І.Матяш, К. Несторенко, С.Тезинова, Л.Д’якова – 1994р., В.Омельяненко – 1995р., О. Дебенько, В.Хільковець – 1996р., О.Тополь, Л. Тименко, В.Дрижак – 1997р., Л.Макарова, О.Турініна – 1998р., та ін. Особливе місце посідає докторська дисертація Б.Федоришина „Психолого-педагогічні основи професійної орієнтації” (1996р.), що є результатом багаторічної плідної праці.

Серед сучасних дисертаційних робіт особливий інтерес для розв’язання поставлених нами дослідницьких завдань мають наукові розробки Кравецького В.Є. („Підготовка учнів загальноосвітніх шкіл до професійного самовизначення в сучасних умовах”), Уличного І,Л,(„Формування потенціалу професійного самовдосконалення старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи”), Капустіної О.В. („Педагогічні умови активізації професійного самовизначення старшокласників у навчально-виховній діяльності школи”), Джури О.Д. („Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості”).

Так, роботу Кравецького В.Є. присвячено проблемі професійного самовизначення в сучасних умовах та допомозі школярам у свідомому самостійному виборі фаху і трудовому становленні. У ході дослідження автором розглянуто аспекти, врахування яких підвищить рівень профорієнтаційної роботи в школах: досвід вітчизняних і зарубіжних дослідників, соціально-економічні передумови вибору фаху учнями, професійні орієнтації оптанта, реальний стан профорієнтаційної роботи в школах. Запропоновано програму підготовки учнів до професійного самовизначення. Програма має системний характер, оскільки включаю сукупність взаємопов’язаних заходів, що спрямовані на підготовку учнів до професійного самовизначення протягом перебування оптантів в загальноосвітній школі. Головна її мета – створити умови для адекватного, свідомого і вільного професійного самовизначення, забезпечити учнів всією необхідною інформацією необхідною інформацією для самостійного вибору ними професії, виховання в школярів спрямованості на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення, підготовити учнів до знаходження свого місця в сучасному професійному світі (Кавецький автореферат,12 ).

Найбільше близькою нашому дослідженню за своїм змістом і дослідницькими завданнями є дисертація Уличного І.О. У роботі представлене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми підготовки старшокласників до професійного самовизначення шляхом активізації механізмів самооцінки, самопізнання та самовдосконалення особистості. Автор обґрунтовує зміст поняття „потенціал професійного самовдосконалення старшокласників” й визначає його як складне й динамічне утворення особистості, комплекс взаємопов’язаних компонентів якого характеризує наявність у дитини певних ресурсів (фізичних, інтелектуальних, соціальних, духовних) взаємодії з актуальним соціальним середовищем, вимоги якого зростають і вимагають залучення невикористаних ресурсів для підняття особистісного рівня розвитку до рівня задоволення майбутніх вимог середовища розвитку. Дослідник наголошує, і ми цілком погоджуємося з твердженням про те, що вирішення означеного вище протиріччя старшокласником й визначає його потенційні можливості для самовдосконалення, який є домінуючим з поміж інших (самопізнання, самооцінка, самоусвідомлення) механізмом професійного самовизначення особистості в ранньому юнацькому віці (Уличний , а/р, ).

Велике теоретичне значення для нас мають також наукові доробки Капустіної О.В. У дисертації доведено, що ефективність педагогічної технології активізації професійного самовизначення старшокласників за умови самостійної теоретичної та практичної діяльності учнів у всіх ланках навчально-виховного процесу, спрямованих на формування і розвиток свого професійного образу „Я”, рефлексію власних професійних можливостей, порівняння їх з вимогами до особистості майбутньої сфери професійної діяльності. (Капустіна а/р)

Безсумнівний інтерес для нашого дослідження становить дисертація Джури О.Д. В ході дослідження науковець проаналізував сутність та механізми професійного самовизначення особистості, основні чинники цього процесу, цілеспрямована й системно утворююча роль освіти. Ми розділяємо думку автора про необхідність модернізації сучасної освіти в контексті спрямування на підвищення ефективності її впливу на професійне самовизначення особистості в системі ринкових та демократичних трансформацій. Учений обґрунтовує висновок, що професійне самовизначення особистості доцільно здійснювати в ході спеціально організованої науково-практичної діяльності – професійної орієнтації, котра розглядається як система рівноправної взаємодії (через систему освіти та виховання ) особистості та суспільства на певних етапах розвитку людини, що оптимально відповідає особистісним особливостям та запитам ринку праці в конкурентно спроможних кадрах (Джура а/р).

Підводячи підсумок усьому вищесказаному, відзначимо, що досліджувана нами проблема на сучасному етапі вивчена достатньо, але???????????

Другий напрямок науково-педагогічних досліджень, що цікавлять нас у контексті нашої роботи, як було визначено вище – це психологічні дослідження, що розкривають питання професійного самовизначення та психологічної готовності учнів до вибору професії. До них належать дослідження ?(уточнити)

В аналізованому нами напрямку серед усіх наявних робіт ми виділяємо як фундаментальну монографію Маса нова А.В. „Психологическая готовность школьников к профессионального самоопределения”. Науковець наголошує, що підготовка учнів до свідомого вибору професії є одним із найважливіших напрямків виховної роботи загальноосвітньої школи. Проблема професійного самовизначення молоді особливо гостро виступає в період соціально-економічних перетворень в нашій країні. Цей період характеризується зростання ролі людського чинника в усіх галузях життєдіяльності суспільства. Автор доходить висновку, що важливими моментами змісту психологічної готовності старшого підлітка до професійного самовизначення є: потреба в здійсненні професійного самовизначення з урахуванням своїх можливостей, сформованість необхідних для вибору професії знань і умінь, адекватна самооцінка професійно значимих якостей особистості, вміння використовувати знання про себе з метою професійного самовизначення (Масанов,5).

Автор пропонує, і ми з ним повністю погоджуємося, свою концептуальну структуру готовності старшого підлітка до професійного самовизначення. Ця структура включає наступні компоненти:

а) позитивне відношення до трудової діяльності;

б) потреба в здісненні професійного самовизначення з урахуванням своїх можливостей;

в) уміння використовувати знання про себе з метою професійного самовизначення ;

г) сформованість необхідних для вибору професії знань та умінь;

д) адекватна самооцінка професійно значимих якостей особистості.

Далі науковець пропонує в якості вихідного своє визначення психологічної готовності старшого підлітка до професійного самовизначення. сихологічна готовність старшого підлітка до професійного самовизначення – це стійка характеристика особистості, що включає в себе направленість особистості на професійне самовизначення, а також вольові й інтелектуальні якості, певні знання, уміння, які сприяють реалізації цієї направленості.

Формування психологічної готовності повинно відбуватися наступним чином: формувати в учнів профорієнтаційні знання, уміння й адекватну самооцінку професійну значимих якостей особистості, ця підготовленість створює реальну можливість для задоволення інтересу учня до оцінки своєї професійної придатності і тим самим буде сприяти формуванню потреби старшого школяра в здійсненні професійного самовизначення з урахуванням своїх можливостей. Ця потреба є каталізатором більш поглиблених пошуків підлітка в світі професій, що в цілому позитивно відобразиться на розвитку його психологічної готовності до професійного самовизначення (Масанов,50).

У сучасній вітчизняній літературі існує достатньо робіт, які різнобічно і багатотипово висвітлюють різноманітні аспекти, близькі до теми нашого дослідження.

Вітковська О.І. в монографії „Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійних консультацій” пропонує концептуальний підхід, що розкриває психологічний зміст професійного самовизначення особистості. Основою, на якій було сформовано дану концептуальну модель, став психологічний аналіз процесів, що відбуваються у профконсультації, а саме, суб’єктивних аспектів індивідуального переживання особистістю проблеми її професійного самовизначення і конкретно-психологічного сприйняття змісту цієї проблеми як частини свого життя.

Для нашого дослідження дуже важливий висновок авторки про те, що проблема професійного самовизначення особистості в її концепції представлено з огляду її психологічного змісту в трьох головних аспектах: як проблему самореалізації особистості, як проблему вибору і прийняття рішень і як проблему адаптації (Вітковська,47).

З огляду на існуючи теоретичні та практичні доробки у психології професійного самовизначення особистості Вірна Ж.П. пропонує один із найоптимальніших варіантів умовного відображення його змісту через трирівневу модель, де послідовно розглядаються блоки:

1. Внутрішньо орієнтований блок, який розкриває суб’єктивно зручні умови для здійснення професійної діяльності. Це своєрідний сплав усвідомленого і неусвідомленого, один з первинних факторів формування професійної свідомості, який детермінує й наступні „поверхи” (характеристики) її прояву. Цей компонент являє собою „минуле” суб’єкта, його емоційну пам’ять та емоційні оцінки, які відіграють велику роль у його адаптації до вимог професійної діяльності та спрямовують цю адаптацію на певну частину простору професійної діяльності.

Внутрішньо орієнтований блок ретельно представлений у психоаналітичних теоріях, де вибір професії або сфери праці визначається підсвідомою структурою потреб у ранньому віці. З. Фрейд вважав, що задоволеність, яку людина отримує від відшукання, прожовування й заковтування, у вигляд специфічної енергії трансформується в доросле життя як бажання використовувати інструменти, які обрізують або перепилюють, чи свердлять. Тобто ці види діяльності перейшли від зубів до пальців, потім від ножа до пилки і свердла, і врешті-решт до непристойних слів та ідей. У теорії А.Адлера виділяється „почуття неповноцінності” як реакція на проявлений ще у дитинстві органічний, морфологічний або функціональний недолік; породжене цією реакцією почуття неповноцінності вимагає як компенсацію посилення почуття власної гідності, прагнення до неперевершеності, яке впливає на вибір професії та обумовлює розвиток здібностей особистості. Сценарна теорія Е.Берна пояснює зміст професійного вибору будовою особистості суб’єкта і домінуванням одного зі станів „Я” (батька, дитини, дорослого). Згідно зі сценарною теорією людина мотивується життєвими рішеннями, готовими життєвими цілями та готовим досвідом батьків.

Структурний блок являє собою практичні елементи конкретних дій, які опосередковують взаємодію між суб’єктом та об’єктом професійної діяльності. Це не тільки усвідомлені елементи, а й ті, які формуються і постійно шліфуються в процесі роботи. Таке своєрідне „теперішнє” професійного самовизначення добре розглядається в концепціях багатьох вітчизняних та зарубіжних психологів.

У цьому контексті вивчаються питання, як: розвивальні характеристики суб’єкта професійної діяльності (орієнтованість, спрямованість, професійно важливі якості, знання, вміння й навчкТаким чином, ураховуючи специфіку діяльності соціального педагога – спеціаліста, що здійснює соціально-педагогічну діяльність, об’єктом якої є діти та молодь, що потребують підтримки й допомоги в процесі соціалізації як основної умови самореалізації, самоствердження особистості, ми розглядатимемо його як організатора й координатора у розв’язанні проблем вибору професії. Базисними компонентами діяльності шкільного соціального педагога вважатимемо: особистісно-середовищний підхід, індивідуально-особистісну спрямованість і соціальну орієнтацію в їх єдності. Ми переконані, що найбільш перспективною в рамках особистісно-орієнтованого підходу до подальшого розвитку системи профорієнтації є теорія саморегуляції діяльності у підготовці до професійного самовизначення. Система саморегуляції розглядається в цьому випадку як форма існування суб’єктного досвіду (вміння саморегуляції під цим кутом зору виступають як репрезентація можливостей досвіду суб’єкта). Вважаємо за необхідне, по-перше, розробити цілісну педагогічну систему діяльності соціального педагога з профорієнтації учнів загальноосвітньої школи; по-друге, науково обґрунтувати доцільність формування комплексу морально-вольових якостей у старшокласників, які сприятимуть самореалізації особистості в майбутній професійній діяльності; по-третє, моделювання взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу, що забезпечить формування психологічної готовності оптантів до дорослого професійного життя в умовах ринкової економіки.

Література:

1. Алексєєва В. І. Місія соціального педагога //Соціальна робота. – 2005. - №12 - С.16-20.

2. Джура О. Д. Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. 09.00.03. – Київ, 2004. – 19 с.

3. Кремінь В. Про функції сучасної освіти в контексті цивілізаційних змін //Директор школи, ліцею, гімназії. — 2007. - №3 – С.34-41.

4. Массанов А. В. Психологическая готовность школьников к профессиональному самоопределению. — Одесса: ПНЦ АПН Украины, 2004, - 99 с.

5. Матвиевский В.Я. Востребованность школьника или как стать ресурсным. - М.: БИФ „Инновац. образ. центр”, 2001. - 128 с.

6. Митина Л. М. Психология развития конкурентноспособной личности. – 2-е изд., стер. – М. : Изд.-во Моск. психолого-соц. ин-та; Воронеж: Изд-во НПО”МОДЄК”, 2003. – 408.

7. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. – М.: ТЦ „Сфера”, 2001. – 480 с.

8. Побірченко Н. Профорієнтація в школі: нові освітні позиції і програми // Директор школи, ліцею, гімназії.- 2007.- №38- С. 3-31.

9. Школа социального успеха (Прогнозы. Ожидания. Действительность) / Под общ. ред. Н. А. Реуцкой, Н. А. Рототаевой. – 4-е изд. – М.: Изд-во. МГУП, 2000. – 65 с.