Горун А.О.

Дніпропетровський Державний Університет залізничного транспорту

Літературознавчі аспекти творчості Олександра Поупа в контексті англійської літератури XVIII століття

Олександр Поуп належить до тих митців слова, чия біографія невідривна від творчості. Як би дивовижно та заплутано не розгорталися захоплюючі, не відпускаючи читача від першої сторінки до останньої сюжети творів Поупа, як би страшно, часом неприродно не складалися долі його персонажів, непереборне одне: про все, що підпадає до його поля зору, цей письменник, що володіє рідким мальовничим хистом та воістину унікальною історико-культурною ерудицією, будуючи свої твори за певними моделями, пише продумано та серйозно, не припускаючи ані пустих словесних експериментів, ані безвідповідального жонглювання вадами стилю.

Олександр Поуп – видатна фігура англійської поезії. Результати його творів – це головним чином поезія, а також переклади класиків, таких як Гомер та Шекспір, принесли йому відомість та славнозвісність. В 1709 році світ побачили «Пасторалі», а в 1711 – «Досвід критики» (в якому О. Поуп переказував в віршах «Мистецтво поезії» Буало). В 1714 була видана дидактико-зображальна поема «Віндзорський ліс», галантний героїко-комічний епос, «Викрадення локону» та інші твори. Однак, як редактору та перекладачу, Поупу заважали правила класицизму. З творів Шекспіра він викинув або «причесав» масу «диких та непристойних», за його думкою, місць. Гомера він також неодноразово виправляв, редагував, виключаючи майже повні сцени та розділи з пісень «Іліади» та «Одисеї» або переробляв їх.

Поуп перебував у дружніх стосунках зі Свіфтом, драматургом Реєм, журналістами Стилем та Адісоном, був членом літературного гуртка Свіфта «Мартин-писака», приймав участь у виданні сатиричних збірок цього гуртка.

«Досвід про людину» Олександра Поупа – великий віршований трактат, в якому автор викладає в популярній формі основні ідеї англійської просвітительської філософії.

Трактат складається з чотирьох розділів (які автор називає листами). В «Листі першому» Поуп говорить про відношення людської особистості до Всесвіту (природи); в «Листі третьому» – про розум та почуття; в «Четвертому листі» розгортається думка про філософську категорію «Щастя».

Творчість Поупа (1688-1744) в зрілому періоді багатьма досягненнями пов’язана з Свіфтом; недаремно саме автору «Мандрів Гулівера» він присвятив «Дунсіаду». В свою чергу, Свіфт захоплювався загостреними та лаконічними віршами Поупа: «Він розмістить, розумно й коротко, в дві сторінки те, що я розміщую в десятку.»

Олександр Поуп, проповідуючи в своєму художньому світі ідеї просвітницького класицизму, захоплювався новомодним художнім стилем рококо. Для рококо характерні вишуканість, витонченість, фантастичність форм. В поезії переважали анакреонтичні мотиви.

В ранній поемі «Викрадення локону» (перший варіант –1712) Поуп знаходився під сильним впливом стилю рококо. Скориставшись світським анекдотом, він створює граціозну та гостру героїко-комічну поему – вишукану дріб’язкову іграшку, де гумористичні побутові сцени представлені у прикрасі умовних фантастичних образів. Пізніше, як писав про це сам Поуп, він «звернувся до істини та моралізував свою пісню». Його «Досвід про Людину» (1733-1734) розвивався в жанрі філософсько-дидактичної поеми, принципи, близькі до деїстичного оптимізму Болінгброка. Відстоюючі моральну гідність людини, Поуп разом з тим закликає схилитися перед законами Всесвіту, що приведені в дію мудрим Творцем. Як і деїстична «Загальна молитва» Поупа, «Досвід про людину», широко відомий в Європі в XVIII столiтті, викликав численні напади. Одні звинувачували автора у вільномисленні, інші – в непослідовності. Серед останніх був Лесінг («Поуп –метафізик!», 1751). Серед пізніх творів найбільш цікаві його «Дослідження моралі» (1731-1735) – сатири та послання, де класична горацієва форма наповнюється живим, сучасним англійським змістом. Іноді Поуп вдається до діалогу-супречки, як, наприклад, в посланні Батхерсту «Про користь багатства» (1732), де вже торкається протиріччя буржуазного процесу в Англії. У «Посланні до Арбетноту» (1735) в пихатому та заздрісному Атікусі читачі вгадували сатиричний портрет Адісона і т.д. Поуп був перш за все майстром гострої епіграми, саркастичного афоризму. Багато його двовіршів увійшли до розмовної англійської мови як прислів’я. Слава Поупа як поета-філософа стала загасати вже у другій половині XVIII століття. Але як поет-сатирик він мав великий вплив на Байрона, який за його прикладом писав свої ранні сатири («Англійські барди та шотландські спостерігачі», «Стопами Горація»), високо цінував громадянський дух його поезії та гаряче захищав Поупа від нападів романтиків «Озерної школи» та їх прихильників.

Філософсько-дидактична поема молодого Поупа «Досвід про критику» (1711) була своєрідним маніфестом естетики просвітницького класицизму. Написана під чітким впливом Буало, вона не відрізнялася особливою глибиною думки. Але в своїх дворядках, гострих та афористичних, Поуп популяризував основні принципи, вже розроблені його попередниками. На честь розуму він наполягав на гармонізуючий задачі мистецтва та вимагав від митця, щоб він не відтворював природу у всій її «дикій свободі» та хаотичності, а дотримувався здавна складеним правилам, які, втім, також є природою, але «природою впорядкованою». За характерним визначенням Поупа, «істинне розуміння – це природа, одягнена так, як личить».

Популярне в художньому просторі та часі Англії XVIII століття, Просвітництво намагається виключити різні недоліки, що існують у суспільному та релігійному житті протестантської держави, шляхом ліквідування недоліків, зміни моралі, розповсюдженням ідей християнського добра, справедливості, наукових знань. Головним об’єктом стає людський розум, явище в поемі Поупа достатньо абстрактне. Саме до розуму звертає Поуп свої повчання, роль яких у розвитку суспільства представляється ідеалістичною. Просвітителі, серед яких виділяється Поуп, пояснювали суспільні негаразди неуцтвом людей, нерозумінням ролі людини в геополітичній системі моделі існуючого світу.