Федчик В.А.

Донецький державний університет управління, Україна

Семантико-прагматичний потенціал діалогічного висловлення

Cучасне дослідження функціональних властивостей тих або інших типів діалогічних висловлень неможливе без звернення до лінгвістичної прагматики, що, як відомо, вивчає живе функціонування мови, розглядане з урахуванням відбиття в ній «людського чинника» – почуттів, намірів, взаємин мовців.

На цей час єдине і загальноприйняте уявлення про зміст прагматики ще не сформувалося: «Можна сумніватися в тому, що лінгвістична прагматика існує в цей час як самостійний і цілісний напрям з чітко окресленою і прийманою всіма програмою дослідження. Мова швидше може йти про декілька різних <...> течій, <...> об’єднаних лише найзагальнішим уявленням відносно необхідності враховувати в лінгвістичному дослідженні людський чинник» [3, 333]. Аналіз праць, які так або інакше включають прагматичний аспект (див., наприклад [3; 5; 9; 12; 14; 16]), формує уявлення про прагматику як аспект мовленнєвої діяльності, пов’язаний зі свідомим, цілеспрямованим вибором мовних засобів для найефективнішого впливу на співбесідника з метою викликати у нього певні думки, відчуття, поведінку; прагматика виявляє себе також у намірі мовця найкращим чином виразити або приховати, завуалювати свої власні думки, почуття, спонуки, в чому також відбивається мета мовця впливати на співбесідника (вплив як сутнісний аспект прагматики досліджували багато авторів, зокрема, див. [5; 14]).

Прагматика з її зверненістю до суб’єкта-мовця є міждисциплінарною сферою, що характеризується недостатньо чітко визначеним «полем діяльності» в тій або іншій галузі знань – в логіці, психології, філософії, у тому числі і в лінгвістиці. В цей час, однак, виразно виявляється тенденція вичленувати в загальному понятті «прагматика» аспекти, які б мали безпосереднє відношення до власне лінгвістики. Це пов’язане з усвідомленням того факту, що далеко не всі прагматично відмічені в мові явища релевантні в лінгвістичному відношенні [4]. Слушною, на наш погляд, є точка зору, згідно з якою «об’єктом лінгвістичної прагматики повинні стати такі мовні одиниці, в смисловій структурі яких відбита евристична активність учасників комунікації» [7, 8]. Аналогічну точку зору висловлює Г.Г. Почепцов, який вважає, що об’єктом «прагмалінгвістики» повинні бути «прагматично зумовлені явища» на всіх рівнях мови [12]. У зв’язку з цим ми розрізняємо: прагматично нейтральні, прагматично ускладнені і власне прагматичні висловлення. Прагматично нейтральні висловлення мають на меті що-небудь повідомити, з’ясувати без якої-небудь додаткової настанови на впливаючий ефект: – Сьогодні збори. – О котрій? – О п’ятій годині. – Де? – В актовій залі.

Прагматично нейтральні висловлення за певної ціленастанови конкретного мовленнєвого акту можуть ускладнюватися тим або іншим прагматичним компонентом (див. у Л.А. Кисельової про «прагматичну схильність власне інформативних мовних одиниць» [5, 14]). Засобами прагматичного ускладнення і, відповідно, його індикаторами можуть бути, насамперед, інтонація (у повідомленні Сьогодні збори за необхідної інтонації може бути виражений такий, наприклад, прагматично заданий підтекст: ‘Врахуй, май на увазі, ти повинен обов’язково бути’), лексико-граматичні засоби – частки, прислівники, займенники, граматичні форми слів та ін. (порівняйте: Він хворий і Він же хворий, де же виражає: ‘Хіба ти не пам’ятаєш, не знаєш?’), а також контекст, конкретні умови спілкування. Порівняйте різноманітні типи «непрямих мовленнєвих актів» [13], «реальний практичний смисл» яких випливає з конкретної ситуації мовлення: Вже дванадцята година (реальний смисл: ‘Час іти’); Тут дме (реальний смисл: ’Зачини вікна’) та ін.

До власне прагматичних ми відносимо такі типи висловлень, у яких орієнтація на вплив або самовираження є їх іманентною властивістю, що постійно виявляється (порівняйте у Т. В. Булигіної: «Існує величезна кількість мовних одиниць, у зміст яких <...> інкорпоровані «прагматичні» <...> елементи, і чимало таких одиниць, зміст яких має виключно «прагматичну природу» [3, 340]). Це передусім різноманітні типи експресивних висловлень: Оце так новина!; Ось воно як!; Ну і погодка сьогодні!; От би відпочити!; Який з нього керівник! та ін.

Наведені типи прагматичних виявів у мові не однакові в їх відношенні до власне лінгвістичної проблематики. Очевидно, лінгвіста передусім цікавитимуть можливості і способи прагматичного ускладнення нейтрального висловлення, «індикатори» такої ускладненості, а також «склад» прагматичного змісту і його вираженість у власне прагматичних висловленнях, їх співвіднесеність за ознакою «ставлення мовця» з синонімічними засобами (порівняйте: Він зовсім не збайдужілий. – Який же він збайдужілий? – Який він там збайдужілий! – Хіба він збайдужілий? – Чому він збайдужілий? – Збайдужілий? Ну що ви! та ін.). Що ж до непрямих висловлень, то їх прагматична специфіка (перевага мовця висловлюватися не прямо, а побічно) пов’язана передусім з поведінкою мовця відносно адресата, що виводить такі висловлення, насамперед, у сферу інтересів загальної теорії мовленнєвої поведінки. Проте непрямі висловлення найбезпосередніше пов’язані і з лінгвістичною проблематикою, особливо в тій її частині, яка звернена до семантичної зв’язності дискурсу. Урахування непрямих смислів допомагає пояснити, наприклад, такі реакції на висловлення: – Наталю, у нас закінчився хліб. – Ой, мені не хочеться зараз іти в магазин (реакція на непрямий смисл ‘Треба сходити в магазин’); – Котра там година? – Я наразі закінчую (реакція на непрямий смисл ‘Пора завершувати, я чекаю’. Непрямі мовленнєві акти, таким чином, знаходяться «на перетині» суміжних мовленнєвознавських наук. Ми говоримо передусім про непрямі мовленнєві акти на кшталт: Тут дме (‘Зачиніть вікно’). «Лінгвістичність» інших типів непрямих висловлень, наприклад, «ідіоматичних прохань» (Дж. Р. Серль) є очевиднішою через їх формальну відзначеність, порівняйте: Ви не могли б зачинити вікно? Ти не сходиш за хлібом? (про це див. також [15]).

З погляду власне лінгвістичної прагматики цікавим і важливим завданням видається також виявлення семантико-прагматичного потенціалу висловлення, тобто тих семантичних елементів у діалогічному висловленні, які мають потенційну спроможність «задавати» і регулювати ту або іншу прагматичну поведінку мовця і слухача. Метою цієї статті і є спроба виявити семантико-прагматичний потенціал діалогічного висловлення, формованого різними типами імпліцитних смислів.

Семантико-прагматичний потенціал висловлення може розглядатися як частина загального «потенціалу функціонування мовної одиниці» – найважливішого поняття в теорії функціональної граматики [1]. До явищ, що формують семантико-прагматичний потенціал висловлення, ми відносимо передусім імпліцитні смисли висловлення (ІС), розрізняючи при цьому серед них дві великі групи:

– «пропозитивні» імпліцитні смисли, тобто смисли, які можуть бути експліковані реченням. Це насамперед такі види імпліцитності, як вторинна (побічна, прихована, «згорнута») предикативність, пресупозиції наявності, тотожності та ін.

(1) Його рішучість мене захоплює (ІС: ‘Він рішучий’);

(2) Петрів комп’ютер поламався (ІС: ‘Петро має комп’ютер’);

(3) Сашко малює літак (ІС: ‘Те, що малює Сашко – літак’);

– імпліцитні суб’єктивно-модальні значення, тобто значення, пов’язані з вираженням суб’єктивного ставлення мовця до предмета мовлення, до ситуації, до співбесідника або до самого себе. Порівняйте, наприклад, радість, подив, засмучення, переляк, розгубленість та ін. у висловленні Микола приїхав, які виражаються відповідними інтонаційними модифікаціями.

«Лінгвістичність» імпліцитних «пропозитивних» смислів зумовлюється об’єктивністю їх існування в мовній структурі висловлення, що підтверджується їх мовленнєвостимулювальними властивостями: ці «незримі» під час першого сприйняття смисли без труднощів сприймаються і усвідомлюються слухачем і часто стають стимулом для його реакції у відповідь. Виявляється, таким чином, ще один лінгвістичний аспект імпліцитних смислів: вони виступають як семантичний потенціал висловлення, який є основою для мовленнєвого реагування і смислової зв’язності діалогу. Порівняйте можливі реакції на імпліцитні смисли наведених вище прикладів: (1) – Його рішучість мене захоплює. – Так, він дуже рішучий; – Не такий вже він рішучий; – Який він там рішучий! (2) – Петрів комп’ютер поламався. – Як, Петро має комп’ютер? – Петро ніколи не мав комп’ютера і так далі (3) – Сашко малює літак. – Який же це літак? та ін.

З погляду лінгвістики істотним є також той факт, що подібні імпліцитні смисли часто впливають на структурну організацію стимульованої репліки (докладніше про це див. в [8]).

«Прагматичність» імпліцитних «пропозитивних» смислів полягає в тому, що вони, маючи мовленнєвостимулювальні властивості, надають слухачеві широкі можливості для різноманітних суб’єктивних (прагматичних) реакцій. На відміну від прямих реакцій, орієнтованих безпосередньо на експліцитно виражений стимул, реакції на імпліцитні смисли є непрямими (О.В. Падучева всі типи непрямих мовленнєвих реакцій кваліфікує як прагматичні, докладніше див. [11]). Порівняйте пряму (1) і непряму (2) реакції на те саме висловлення: – Це ти взяв мою ручку? – (1) Так, я; Ні, Іван. (2) Це не твоя ручка.

Завдяки імпліцитним смислам, які утворюють семантичний потенціал для непрямого мовленнєвого реагування, слухач має можливість «піти в обхід» задаваного стимулу, піти від відповіді і повернути розмову в бажаний, необхідний для нього напрям. Розглянемо приклад: Навіщо ти взяв мою ручку? – Це не твоя ручка. – Як це не моя? Моя. – Ні, це мамина ручка. В цьому прикладі побічна реакція співбесідника (Це не твоя ручка) порушує комунікативну програму, що задається початковою інтенцією мовця: замість очікуваної, прагматично запланованої виправдувальної відповіді (порівняйте можливу пряму реакцію: – Вибач, я загубив свою ручку) мовцеві самому доводиться зайняти «оборонну позицію», що приводить його до очевидного «комунікативного провалу» (різноманітні ілюстрації цього широко вживаного в «теорії мовленнєвих актів» [10] поняття див., наприклад, у [11]).

Розрізняючи в мовленнєвому спілкуванні прагматичні «смисли мовця» і «смисли адресата» [16], зауважимо, що «пропозитивні» імпліцитні смисли належать передусім до «смислів адресата», тобто визначають насамперед прагматичну поведінку того, до кого звернене мовлення.

До семантико-прагматичного потенціалу діалогічного висловлення ми відносимо також імпліцитні суб’єктивно-модальні значення – суб’єктивні оцінки, емоції, вольові прояви мовця. Кожен тип речення (висловлення) має певні потенційні можливості вираження в мовленні різних суб’єктивно-модальних значень. Порівняйте, наприклад, імпліцитні суб’єктивно-модальні «нарощування», які можуть виникати в процесі мовленнєвої актуалізації таких речень: Ходи сюди! (м’яка спонука, наполегливість, категоричність, наказ, благання, погроза, обіцянка цікавого та ін.); Тобі це подобається? (підкреслена зацікавленість, здивування, нерозуміння, розчарування, задоволення та ін.). Ці потенційні, актуалізовані в мовленні значення ми називаємо потенційним рядом суб’єктивно-модальних значень речення (висловлення) (далі просто: потенційний модальний ряд).

Розрізняємо загальний і частковий потенційний модальний ряд. Загальний модальний ряд належить до того або іншого типу речення в цілому; частковий модальний ряд характеризує конкретне висловлення як одну з реальних маніфестацій загального комунікативного типу. Загальний потенційний модальний ряд складається з часткових модальних рядів, він може бути «обчислений» на основі граничної безлічі лексико-граматичних і інтонаційних модифікацій, що допускаються певним типом речення. Наприклад, такі потенційні значення, як здивування, нерозуміння, радість, роздратування, засмучення, злорадність, акцентування уваги співбесідника на повідомлюваному факті, підкреслення, нагадування відомого, докір, які входять у загальний потенційний модальний ряд речень, що будуються за схемою N1–Vf (Петро приїхав), виводяться з часткових модальних рядів таких конкретних утворень: Петро захворів (засмучення, жаль, «проектовані» семантикою дієслова захворіти); Петро видужав (радість, задоволення, імпліковані дієсловом видужати); Петро ж захворів (видужав) (експресивне підкреслення, нагадування відомого, докір, які виражаються за допомогою частки ж і інтонації). Інтонаційні модифікації в таких реченнях виявляють також значення здивування, нерозуміння, переляку, роздратування, злорадності та ін. Таким чином, потенційний модальний ряд характеризується високою варіативністю, його варіативність природно пов’язана з інтонаційною і лексико-граматичною варіативністю висловлення – конкретною семантикою компонентів, наявністю/відсутністю у висловленні додаткових елементів (наприклад, часток) та ін.

Суб’єктивно-модальні значення мають істотну інформативну цінність: такі значення, як правило, виводять слухача у світ суб’єктивних відносин, емоцій, оцінок мовця. Наприклад, радість або роздратування у висловленні Петро приїхав свідчать, відповідно, про негативне (при роздратуванні) або позитивне (при вираженні радості) ставлення мовця до Петра, до факту його приїзду. Ця специфіка суб’єктивно-модальних значень робить очевидним їх зв’язок з прагматикою, порівняйте: «(...) Емоції, всілякі оцінки, що включаються в зміст мовлення, орієнтованого на конкретного партнера, і додають мові те забарвлення, яке в цілому називається прагматикою» [6, 140].

Суб’єктивно-модальні (суб’єктивно-прагматичні) значення входять у сферу власне лінгвістичної прагматики, оскільки такі значення мають мовні засоби вираження, що виразно виявляються. Наприклад, синтаксична конструкція, лексика і, звичайно ж, інтонація – найсильніший індикатор прагматичної зарядженості висловлення. Слушним у цьому відношенні є таке зауваження В.Г. Гака: «Інтонація ж більше, ніж який-небудь інший компонент висловлення, передає всі ті обертони, які формулюють прагматичні значення» [4, 15]. Прагматичні властивості інтонації в процесі взаємодії з іншими засобами з великою повнотою ілюструються в книзі Е.А. Бризгунової [2], хоча автор і не використовує тут поняття «прагматика».

Прагматичний аналіз суб’єктивно-модальних значень значною мірою доповнює їх власне лінгвістичний аналіз: завданням лінгвістичного аналізу є передусім установлення змісту суб’єктивно-модального значення, що виявляється, і конкретного засобу його вираження. Аналіз буде повнішим і глибшим, якщо це ж значення буде розглянуто з прагматичних позицій, тобто «в дії», в його відношенні до прагматичного задуму мовця і до впливаючого ефекту на адресата. Виявляється при цьому, що суб’єктивно-модальні значення стимулювальної репліки, які відбивають передусім прагматичні цілі (прагматичні «смисли мовця»), можуть, як і «пропозитивні» імпліцитні смисли, стимулювати і прагматичну (мовленнєву і немовленнєву) поведінку слухача, що і дозволяє віднести такі значення до семантико-прагматичного потенціалу висловлення.

Мовленнєвостимулювальна роль суб’єктивно-модальних значень репліки мовця може виявлятися як у загальній модальній забарвленості реагуючого висловлення, так і у виборі самого типу такого висловлення. Наприклад, у діалогічних єдностей типу: – Ти був сьогодні на лекції? – Був; – Ти зробила уроки? – Зробила. Настороженість, переляк, виклик, готовність захищатися, що часто інтонаційно виражаються реплікою у відповідь, зазвичай зумовлені суворим тоном попереднього запитання, яке імплікує прагматичний підтекст: ‘Якщо ти не зробив того, про що я питаю, тобі буде погано’. Нейтральне запитання таку реакцію не «провокує». Порівняйте також репліки у відповідь, зумовлені модальною (прагматичною) забарвленістю репліки-стимулу (грубий тон): – Чому ти мені не зателефонував? – А що це за тон?; А чому ти, власне, так зі мною розмовляєш? та ін.

Важливим у функціональному аналізі висловлення видається завдання виявлення кола всіх можливих мовленнєвих реакцій, стимульованих суб’єктивно-модальними значеннями певного висловлення. Це подібне до того, як в «теорії мовленнєвих актів» установлюються можливі мовленнєві реакції для того або іншого «іллокутивного акту» [10].

Отже, вивчення семантико-прагматичного потенціалу діалогічного висловлення, формованого різними типами імпліцитних смислів, дозволяє зробити такі висновки.

1. Виявлення різних типів імпліцитних смислів, що формують семантико-прагматичний потенціал висловлення, розгляд цих смислів у «розгортанні» і в «дії», тобто у зв’язку із засобами вираження і відповідно до стимульованих мовленнєвих реакцій, дасть змогу дослідити діалогічну перспективу висловлення, визначити значну ділянку його діалогічного поля, до якого ми відносимо все: експліцитні і імпліцитні мовленнєвостимулювальні смисли висловлення і відповідні цим смислам мовленнєві реакції.

2. Розгляд висловлення в діалогічній перспективі є істотним аспектом його функціонального опису. Очевидно, що такий опис може бути особливо корисним з погляду навчання діалогічного мовлення іноземних учнів і студентів.

3. Необхідність урахування імпліцитних смислів (семантико-прагматичного потенціалу) висловлення в процесі навчання діалогічного мовлення іноземних учнів і студентів видається цілком очевидною. Навчальні діалоги, як правило, будуються на «поверхневих» смислових зв’язках, що не відбиває всьго різноманіття норм природної комунікації. Ця прогалина значною мірою може бути усунена під час вивчення різних видів непрямих (прагматичних) реакцій – реакцій на імпліцитні смисли, що формують семантико-прагматичний потенціал висловлення.

4. Знаючи діалогічне поле висловлення, тобто коло можливих мовленнєвих реакцій, стимульованих певним висловленням, можна регулювати, направляти розвиток діалогу в тому або іншому напрямі. Важливо, щоб при цьому були пояснені правила структурно-семантичної співвіднесеності взаємодіючих реплік, ті «допуски» і «заборони» в лексико-граматичному й інтонаційному оформленні залежної репліки, які диктує тип вираженості стимулювального смислу (експліцитність – імпліцитність).

Література:

1. Бондарко А. В. Функциональная граммати­ка.– Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. – 136 с.

2. Брызгунова Е. А. Эмоционально-стилисти­ческие различия русской звучащей речи. –М.: Русский язык, 1984. – 255 с.

3. Булыгина Т. В. О границах и содержании прагматики. // Изв. АН СССР. Серия лит-ры и язы­ка. – Т. 40.– 1981. – Вып. 4. – С.24–36.

4. Гак В. Г. Прагматика, узус и грамма­тика речи. – Иностранные языки в школе. – 1982, – №5. – С.48–64.

5. Киселева Л. А. Вопросы теории речевого воздействия. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. – 160 с.

6. Колшанский Г. В. Соотношение субъектив­ных и объективных факто­ров в языке. – М.: Наука, 1975. – 231 с.

7. Ляпон М. В. Смысловая структура сложного предложения и текст. К типологии внутри­текстовых отношений. – М.: Высшая школа, 1986. – 352 с.

8. Муханов И. Л. Имплицитные смыслы вы­сказывания и их учет в обу­чении диалогической речи иностранных учащихся // Сб. трудов Пед. института в Нитре. Серия русистики 3. – Нитра, 1986. – С.62–79.

9. Новое в зарубежной линг­вистике. Вып. XVI. Линг­вистическая прагматика. – М., 1985. – 405 с.

10. Новое в зарубежной линг­вистике. Вып. XVII. Тео­рия речевых актов. – М., 1986. – 489 с.

11. Падучева Е. В. Прагматические аспекты связности диалога. – Изв. АН СССР. Серия лит-ры и языка. Т. 41. – 1982. вып. 4. – С.38–51.

12. Почепцов Г. Г. О месте прагматического элемента в лингвистичес­ком описании. Прагмати­ческие и семантические аспекты синтаксиса. – Калинин, 1985. – 348 с.

13. Серль Дж. Р. Косвенные речевые акты // Новое в зарубежной линг­вистике. Вып. XVII (тео­рия речевых актов). – М., 1986. – С.96–124.

14. Степанов Ю. С. В поисках прагматики (проблема субъекта) //Изв. АН СССР. Серия лит-ры и языка. Т. 40. – 1981, вып. 4. – С.48–54.

15. Формановская Н. И. О коммуникативно-семан­тических группах и функ­ционально-семантических полях. – Русский язык за рубежом. – 1986. – № 3. – С.36–42.

16. Формановская Н. И. Русский речевой этикет: лингвистический и методи­ческий аспекты. – М.: Русский язык, 1987. – 220 с.