Інтернет як сегмент інформаційного ринку сформувався досить недавно
(сучасний інтерфейс існує трохи більше десяти років) і перебуває на стадії
активного розвитку і поширення. Поява у всесвітній павутині засобів масової
інформації стала логічним продовження цього розвитку.
Українські мас-медіа почали з’являтися у мережі з середини 90-х рр. ХХ ст.
Частина з них пішла шляхом, притаманним для всіх західних ЗМІ – представлення Інтернет-версії друкованого (аудіо, візуального) продукту,
що частково або повністю відтворює зміст традиційного видання. Інші – шляхом,
властивим для країн СНД, – створення оригінального продукту, що не має аналога
серед традиційних ЗМІ. Ще один напрям розвитку Інтернет-медіа
– це публікування друкованої версії свого електронного ресурсу. Українське Інтернет-видання «Кореспондент.нет»
пропонує аудиторії тижневий журнал «Кореспондент», який структурно та змістово відрізняється від свого первинного джерела:
містить аналітичні та інформаційні розвідки не в межах однієї години, а
протягом тривалого часового періоду.
Мультимедійні засоби, у тому
числі й Інтернет, – це потужний конкурент традиційних мас-медіа у процесі
донесення відомостей споживачам інформації. Деякі видавничі будинки навіть
виступили з пропозицією заборонити розробку та впровадження стільникових
телефонів з умонтованою цифровою фотокамерою, оскільки наклади журналів різко
впали у зв’язку з тим, що читачки, зайшовши до книжкового магазину, фотографували,
наприклад, ексклюзивні моделі одягу й одразу передавали їх своїм друзям. Таким
чином, уже не було потреби купувати журнал мод. З подібною пропозицією виступив
й уряд Саудівської Аравії. У цій країні досить строгі ісламські закони, які
забороняють жінкам демонструвати руки чи ноги на публіці. Чоловіки здійснювали найнеочікуваніші фото, які викликали хвилю обурювань.
Основні аргументи на користь виходу ЗМІ в Інтернет:
1. Репрезентація.
Американська газета «USA Today» (www.usatoday.com), яка першою представила
себе в мережі, на зверхні закиди своїх конкурентів зауважила, що цим кроком
вона робить собі майже безкоштовну рекламу в інформаційно-комунікаційному
світі. Тобто, видання без надмірних затрат повідомляє про себе: подає свої
концептуальні засади, пріоритети діяльності, представляє автуру, тематичні
напрями та ін.
2. Просторовий континуум.
Традиційні ЗМІ досить обмежені у просторі (як географічному, так і в обсязі).
Придбати в Україні газету, видану, наприклад, у Швеції чи Нідерландах, досить
складно, а то й неможливо зовсім. Аналогічну ситуацію ми маємо і з телеканалами
(доступ до телевізійних станцій зарубіжних країн може здійснюватися тільки або
через кабельну мережу, або через супутниковий зв’язок). Представлення мас-медіа
в Інтернеті географічно розширює аудиторію, «руйнує» кордони на політичній
карті світу.
3. Часовий континуум. Особливо
актуальна проблема часового проміжку для аудіовізуальних ЗМІ. Категорія часу
найбільш рухома і змінна одиниця. Інтернет «призупиняє» цю зміну для
телепрограм: канали можуть розміщувати копії своїх інформаційних продуктів і
доступ до них можливий у будь-який час.
4. Тематичне розширення.
Телебачення, радіо, періодика можуть тематично розширювати свій зміст і
водночас публікувати матеріали, призначені для вузькоспеціалізованої аудиторії.
Це досить зручно, оскільки деякі статті через своє тематичне спрямування
чекатимуть на публікацію кілька тижнів, проте може втратитись їх актуальність.
Розміщені в мережі матеріали доступні більш широкому колу користувачів і тому
обов’язково знайдуть свого читача.
5. Оперативність.
Аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні агентства досить швидко реагують на події
сьогодення. Для друкованих ЗМІ така реакція неможлива у зв’язку з їхньою
технологією виготовлення. Мережа Інтернет дала змогу друкованим мас-медіа
прирівнятися в оперативності до аудіовізуальних: інформація про падіння літака
на сайтах газет з’являлась вчасно, без зволікань.
6. Інтерактивне спілкування. Для
будь-якої газети надзвичайно важливим є процес спілкування зі своєю аудиторією:
хоч вони часто зазначають, що переписка ведеться тільки на шпальтах, сприйняття
реципієнтом кожного матеріалу – це складова процесу формування думки
громадськості, оскільки мас-медіа виконують не тільки інформаційну,
розважальну, а й виховну функції. Інтерактивність дає
змогу авторові й редакції дізнатись оцінку кожній статті за допомогою
діалогового вікна чи приватних повідомлень. До речі, дискусія навколо важливої
теми, розгорнута користувачами на сайті, може бути стержнем аналітичного
дослідження журналіста. Хоча саме дискусія може бути цікавішою за статтю і
привертати увагу більшої аудиторії.
7. Бізнес. У час,
коли інформація стає товаром, за який споживачі готові сплачувати немалі кошти,
досить вигідним є її продаж. Для України, на жаль, така практика не надто
поширена. Наприклад, інтернет-архів дуже зручний для
використання: тут можна зробити вибірки за темою, за часом публікації, за
авторами та ін.; пошук здійснюється майже миттєво; інформація зберігається в
електронному форматі, що полегшує подальше опрацювання даних (наприклад,
створення цитатного матеріалу).
8. Мультимедійність.
Традиційні мас-медіа, вийшовши до мережі мереж, втрачають основні
характеристики зовнішньої структури: Інтернет-видання
відрізняються від звичайних, у першу чергу, формою подачі інформації: вони
поєднують властивості всіх ЗМІ, та ще й мають свою унікальну рису – це
гіперпосилання. Завдяки цьому на першій сторінці видання можна розмістити
(анонсувати) досить велику кількість матеріалів.
Засоби масової інформації прямують шляхом інтеграції в Інтернет. Проте це
не означає, що мережні проекти витіснять чи замінять газети і журнали, теле- і радіопрограми. Пошук форм координації та
глобалізації – це якраз той період розвитку, в якому перебувають мас-медіа.
Адже Інтернет має багато переваг: це й численні форми зворотного зв’язку –
гостьові книги, форуми, конференції, які дають читачу можливість брати участь у
виробництві інформаційного продукту і «розмивають» межу між автором і читачем;
і різні інтерактивні ігри під час перегляду фільмів, які проводять телеканали
он-лайн для цього; сегментація програм та багато інших засобів, якими
послуговуються традиційні ЗМІ для власної популяризації.