УДК 159.922:316.64:165.242.2

E-mail: nayira@starnet.com.ua (0572) 36-65-09

Дмитрієнко Ю.М., здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

НОВІ ПРАВОВІ КАТЕГОРІЇ «АСИМЕТРІЯ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ», «ОПОЗИЦІЯ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ», «СИМЕТРІЯ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ» (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ)

Українська сучасна правова наука використовує таку стару правову термінологію, переважна частина якої давно морально застаріла та функціонально не відбиває тих суттєвих змін, що виникли у житті перехідного (1990-1996 рр.), постперехідного (1996 – 2004 рр.) та демократичного (з 2004 р.) українського суспільства, правостановлення та правозастосування.. Українська правова свідомість як остаточно перехідна або девіантна чи маргінальна, що створює у власних актах автентичні різногалузеві правові норми, презентуючи у ідейно-світоглядній парадигмі стійкий механізм правового регулювання суспільних відносин, за правовими ідеями П.І. Новгородцева, І.О.Ільїна, Г.В. Гегеля, В.Тація, М.Н. Козюбри, В.О. Чефанова, Л.В. Петрової, І.В. Дмитрієнко, К.М. Оробця та інших, набуває формальних і неформальних ознак основи постперехідного правотворення, правореалізації та державотворення. Сучасні дослідження ідентифікують подібні аналогії правотворення трансгресивними, тобто такими, що швидко та нелінійно виходять за межі звичайної парадигми правотворення та правозастосування. Як правило, такі процеси пов’язані зі зникненням формальної симетрії правосвідомості та законосвідомості, яка типово характерна традиційному суспільству та яка кожного разу конкретно-історично ідеологічно формується, мас-медійно, пропагандистські підтримуючись вторинними суб’єктами (юридичними особами) правосвідомості. Першоджерелом формування неприродної асиметрії правосвідомості та законосвідомості є намагання вторинних суб’єктів правосвідомості посилити власну видову правову природу за рахунок зменшування ментально структурованого статусу родової правової природи первинних суб’єктів правосвідомості. Штучне відчуження прав та свобод у радянських громадян продовжувалось доти, доки не з’явились об’єктивні та суб’єктивні умови та потреба у перетворенні неприродної асиметрії у симетрію права та закон, правосвідомості та законосвідомості, характерні для традиційного суспільства та правової лержаві. Перехід до симетрії, але тепер нової, стає можливим тільки за умов формування іншої природної асиметрії права та закону. При вирівнюванні прав і свобод первнниї і вторинних суб’єктів правосвідомості може формуватися нова, більш прогрессивна природна асиметрія права та закону, правосвідомості та законосвідомості шляхом зміни конкретно-історичних форм, методів та тенденцій правової свідомості, їх селекції та визначення серед наявних форм правосвідомості тієї домінантної, яка формуватиметь стійкі пріоритети для нової правової ідеї, ідіоми та традиції української правосвідомості, які стають новими поведінковими архетипами, що цілепокладаються як ідейно-світоглядні основи нової парадигми правосвідомості. Суть неприродної асиметрії правосвідомості та законосвідомості полягає у тому, що у ідейно-світоглядній парадигмі правосвідомості відбуваються об'єктивні та суб’єктивні зміни, пов’язані з ідеологічним витісненням природних форм правосвідомості та правової культури як тих дієвих засобів, що позбавляють можливості використання ментально структрованих правових форм правової свідомості, винищуючи при цьому той самий “природний дух права” (Г.В. Гегель, Л.В. Петрова), який начально завжди цілепокладений у основу справжнього права. У правовій полощині відчуження прав і свобод у переcічній людині виявлялось у феномені існування правового неправильного віддзеркалення правосвідомістю дійсності, або ідеологічного викривлення змісту радянських норм закону та законосвідомості, коли закон підмінив право.

Асиметрія і симетрія правосвідомості і законосвідомості виявляється у конкретно-історичному циклі соціальної активності правової свідомості, що презентує напруженість правового стану різних форм правосвідомості, яка виявляє їх взаємну опозицію або таке функіональне ставлення первинних і вторинних суб’єктів правосвідомості один до одного, яке характеризується невизначеністю правових позицій, домінуванням правового нігілізму. Початком нового конкретно-історичного циклу соціальної активності української правосвідомості є зміна або формування нового циклу звичайної соціальної активності української правосвідомості у юридично-технічних процесах зміни низьких циків соціальної активності правосвідомості на більш активні. Початок конкретно-історичного періоду становлення й розвитку української правосвідомості пов’язуємо з формуванням нової природної (ментально структурованої) асиметрії правосвідомості та законосвідмості, яка формується за рахунок збільшення ментально структурованих прав первинних суб'єктів правосвідомості (вторинних суб’єктів законосвідомості). Закінчення конкретно-історичного циклу соціальної активності правосвідомості пов’язуємо з пиком розвитку неприродної асиметрії права та закону, правосвідомості та законосвідомості, яка формується за рахунок тотального збільшення ідеологічних прав та свобод вторинних суб’єктів правосвідомості (первинних суб’єктів законосвідомості). За часів виникнення неприродної асиметрії соціальна активність правової свідомості зменшується, за часів становлення природної асиметрії – соціальна астивність правосвідомості – збільшується. За формулами права-правосвідомості-правової ідіоми-традиції можна конкретно визначити данаміку соціальної активності правосвідомості як історичної, так й сучасної, виходячи з того, що максимально соціальна активність української правосвідомості може мати домінанту тільки тоді, або коли україноментальна складова у зрівнянні з іншими складовими пропорціями наближається до 100 % щільності, або має значний чи незначний інший пріоритет у відсотковому значенні. За формування природної асиметрії правосвідомості та законосвідомості набувають активності філософсько-правова (методологічно-правова), об’єктивно-правова, нетрадиційна та традиційна форма правового усвідомлення дійсності, неприродної – суб’єктивно-правова (позитивно-правова).