„Право”/ 11. криміналістика і судова експертиза

Потомська Наталія Анатоліївна

Аспірант кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету державної податкової служби України

Співвідношення понять “документ” і “документ - речовий доказ” та процесуальне значення їх розмежування при провадженні у кримінальних справах

Актуальність проблеми, що розглядається зумовлена недосконалістю та численними прогалинами у діючому законодавстві, де не завжди точно сформульовані навіть основні терміни та визначення, а також невідповідність чи відсутність у деяких випадках чітких формулювань у законодавчих чи нормативних актах, що призводить до неправильного розуміння законодавства працівниками слідчих органів. В.К. Лисиченко вважає доцільним з метою орієнтації практики на усунення недоліків при роботі з документами, уточнити ст. 83 Кримінально-процесуального кодексу України шляхом конкретизації ознак документів, які є джерелом доказів за своїм змістом і документально-речових доказів.

Розробкою питання про розмежування понять „документи – самостійні джерела доказів” і „документи – речові докази” займалися такі видатні науковці як В.К. Лисиченко, А.А. Єйсман, М.С. Строгович, В.П. Резепов, М.А. Чельцов, Ю.К. Орлов, В.Я. Дорохов, В.Д. Арсеньєв, М.М. Видря, Р.Д. Рахунов, В.Я. Чеканов, Н.А. Селіванов та ін.

Кримінально-процесуальний закон розрізняє документи як самостійний вид доказів (ст.83 КПК України) і документи-речові докази (ст. 78 КПК України). У ч. ІІ ст. 83 КПК України зазначається, що „у тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані у ст. 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами”. По суті, законодавець тут не визначає критерію для розмежування даних видів доказів, відсилаючи до ст. 78 КПК України, в якій лише наводиться перелік видів речових доказів. Як уявляється встановлення такого критерію можливо лише після визначення речового доказу.

Взагалі, документи, що містять ознаки речових доказів (ст. 78 КПК України), за характером зв’язку зі злочином можна розділити на чотири групи:

1) ті, що виступали знаряддям вчинення злочину (наприклад, закупочні акти, складені на ім’я вигаданих осіб, за допомогою яких була вилучена певна сума коштів);

2) ті, що зберегли на собі сліди злочину (виправлення, дописки та ін.);

3) ті, що були об’єктами злочинних дій (підроблений паспорт та ін.);

4) різні документи, які фактом їх виявлення у певному місці або належності конкретній особі та іншими формами зв’язку зі злочином можуть сприяти встановленню обставин справи. В.Д. Арсеньєв, вважає, що джерелом речового доказу виступає місце його виявлення і вилучення.

Необхідно мати на увазі, що в літературі є вказівка на те, що „речові докази збираються головним чином на місці вчинення злочину”. Аналіз слідчої практики показує, що ця вказівка не відноситься до документів – речових доказів. Вони найчастіше виявляються в місцях, не пов’язаних безпосередньо з місцем вчинення злочину (у справах підприємств, установ, організацій, в особистих речах обвинуваченого і т. ін.). Тому тільки взаємозв’язок вказаних місць свідчить про зміни, що сталися з документами і які впливають на зміст їх, як речових доказів. Зміст речового доказу сприймається особою, яка складає протокол, осмислюється і фіксується у встановленому КПК України порядку (глава 6 КПК України). Особа, яка складає протокол стає джерелом речового доказу у процесуальному розумінні. Цього не можна сказати про „місце виявлення і вилучення”, воно не завжди може розглядатися в якості головного елемента змісту речового доказу. Іноді нас більше цікавить авторство документу, походження сліду на предметі. Місце виявлення речового доказу може змінюватися, джерело ж доказу повинно бути єдиним.

У літературі була висунута думка, що документи – речові докази слід відрізняти від документів – самостійних доказів за характером змісту. А.А. Єйсман вважає, що документ є самостійним доказом, якщо його зміст, думка про факт, викладена у документі, і сам факт тотожні. В іншому випадку ми маємо справу з документом – речовим доказом. Цієї ж точки зору дотримується Ю.К. Орлов, який пише, що „доказове значення документу – речового доказу визначає факт його створення, переміщення або зміни; зміст же виступає в якості родової або індивідуальної ознаки. Самостійним видом доказів документ стає тоді, коли факти, які встановлюються по справі являються його змістом, а обставини його формування важливі лише як засоби перевірки достовірності його змісту”.

З цією точкою зору можна погодитися та використовувати даний критерій для розмежування документів – речових доказів і документів – самостійних доказів. Однак, як нам здається, вказаний критерій не може бути універсальним. Він придатний тільки у так званих „чистих” випадках, коли зміст документу – речового доказу дійсно не має доказового значення. В.Д. Арсеньєв критерієм відмежування документів – речових доказів від документів – самостійних доказів вважає характер їх формування: стихійний у речових доказів і штучно-доцільний у самостійних доказів.

На основі викладеного нам здається, що відмежування документів – самостійних доказів від документів – речових доказів повинно здійснюватися по сукупності наведених нижче критеріїв.

1. Документ – речовий доказ у силу того, що зміни, що сталися з ним, пов’язані з подією злочину, не замінимий. Документ – самостійний доказ замінимий.

2. У документах – самостійних джерелах доказів доказове значення належить їх змісту. Форма таких документів має допоміжне значення. Документи – речові докази важливі для справи не лише своїм змістом, але і зовнішнім виглядом, місцем, часом їх виявлення і т.д.

3. При дослідженні документа – речового доказу важливими є матеріальна основа, на якій він зафіксований, дотримання правил виготовлення і засвідчення, встановлена форма, індивідуальні ознаки його автора. При дослідженні документа – самостійного джерела доказу крім цих ознак необхідно встановити наявність повноваження особи для його виготовлення та засвідчення. Ця ознака дає можливість відмежовувати документи – речові докази від великої групи офіційних документів – самостійних доказів.

Таким чином, на основі викладеного можна зробити висновок про наявність чіткого розмежування між документом – самостійним джерелом доказів і документом – речовим доказом в залежності від того важливий документ для справи описанням якої-небудь події або безпосередньо фіксуванням його властивостей. А що стосується сучасного законодавства, то до нього слід внести ряд уточнень для більш швидкого і ефективного розслідування кримінальних справ.