Право/10. Господарське право

Андріяко Т.Ю.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

До визначення сутності поняття „корпорація”

Запровадження в економіці України корпоративних відносин неможливо без створення адекватної законодавчої бази. Як зазначалося на засіданні Круглого столу під керівництвом Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), багато країн, серед яких і Україна, ще мають певні труднощі, пов’язані зі створенням законодавчої бази для корпоративного управління та відсутністю необхідної практики. Досліджуючи стан законодавства з питань корпоративного управління у країнах Східної Європи, Європейський банк реконструкції та розвитку, поділили всі країни Східної Європи на п’ять категорій. Україна опинилась у найнижчій категорії разом із Грузією, Таджикистаном, Білоруссю та Азербайджаном [1].

Цей факт свідчить про актуальність дослідження сутності корпоративних відносин, корпоративного управління та притаманним їм особливостям, про наявність проблем у становленні вітчизняної законодавчої бази з вказаного питання. Однак, навіть таки поняття, як „корпорація”, „корпоративні правовідносини”, „корпоративне право”, що використовуються у професійно-юридичній мові, є досить часто спірними [2].

Погляди дослідників не мають одностайності у питанні визначення сутності поняття „корпорація”. Частка науковців вважає, що термін „корпорація” походить від латинського corporatio, що означає союз, товариство, об'єднання [3], дехто вважає, що цей термін походить від латинського "corpus habere", що означає правовий статус юридичної особи [4], інші вважають, що корпорація не обов'язково є юридичною особою, проте однозначно є колективом (лат. corporalis – тілесний, речовий) [5].

Як зазначає О.М. Вінник [7], доктрина комерційного права особливе значення надає поділу господарських (торгових) товариств за критерієм домінування в товаристві майнових та особистих елементів – на об'єднання осіб (персональні об'єднання) та об'єднання капіталів. Законодавством англосаксонської системи права встановлений достатньо чіткий поділ юридичних осіб на об'єднання капіталів (США – корпорації, Велика Британія – компанія) та об'єднання осіб (США та Велика Британія – partnership). При цьому тільки корпорації наділені правосуб’єктністю (мають статус юридичної особи) та розглядаються як утворення, що виникають за допомогою права для того, щоб виступати самостійними учасниками правових відносин [8].

За законодавством США, корпорація створюється як організаційно-правова форма ведення бізнесу, яка дозволяла інвесторам об’єднувати їх капітали для фінансування проектів, що пропонували їм певні групи осіб [6]. Фактично така організаційно-правова форма ведення бізнесу для певної групи осіб має за мету залучення додаткових інвестицій.

Визначення сутності поняття корпорація як об'єднання осіб та об'єднання капіталів можливо через з’ясування основних засад корпоративної форми ведення бізнесу. Корпоративна форма ведення бізнесу ґрунтується на об’єднуючому факторі. Так звані „союзи осіб” та „союзи капіталу” дозволяють концентрувати значні фінансові, матеріальні, людські ресурси на вирішенні різних за складністю науково-технічних, виробничих та інших проблем. В цілому, в умовах ринкової системи, така концентрація сприяє забезпеченню конкурентоспроможності бізнесу та розвитку економіки в цілому.

За умов виникнення союзу осіб з метою здіснення підприємницької діяльності, засновники такого об'єднання мають обрати певну форму реалізації свого суб’єктивного права на таку діяльність, основна з яких – створення юридичної особи певної організаційно-правової форми. Щодо виникнення союзу капіталів, то на погляд І.В.Спасибо-Фатєєва [9], не зважаючи на те, що акціонерне товариство максимально абстраговано від особистої участі, сконцентровано на участі капіталом, відривати значення капіталу від суб’єктного субстрату акціонерного товариства, в інтересах якого і було його створено, недопустимо.

Застосування корпоративної форми ведення бізнесу має значні привабливі риси. На думку В.М.Кравчука [10], особливість реалізації суб’єктивних прав у формі створення юридичної особи (на відміну від особистої реалізації своїх прав) має переваги для засновника, а саме - засновник безпосередньо не вступає в цивільний оборот, а не набуває прав та обов’язків щодо третіх осіб, а його інтереси представляє спеціальний суб’єкт – юридична особа; є можливість виділити та відокремити частину майна засновника; майнові ризики засновника, як правило, обмежуються втратою майна, котре було передано юридичній особі; можливість залучати до складу юридичної особи інших суб’єктів.

Аналіз сутності корпоративної форми ведення бізнесу свідчить про наступне. По-перше, носієм корпоративної форми ведення бізнесу є юридична особа, яка існує і обслуговує цивільний оборот як самостійний суб’єкт права. По-друге, навіть при наявності союзу осіб та союзу капіталів, домінуючим є суб’єктний склад утвореного об'єднання. Отже, можна констатувати наступне:

1. Корпорація за англосаксонською системою права – це аналог юридичної особи за вітчизняним законодавством.

2. Корпорація, як форма ведення бізнесу має за мету об'єднання капіталів різних груп інвесторів з урахуванням інтересів засновників корпорації.

3. Корпорація як юридична особа, може розглядатися як результат реалізації засновниками їх суб’єктивного права на підприємницьку діяльність.

Вітчизняне законодавство також не визначає поняття корпорації у контексті виникнення союзу осіб або капіталів. Господарський кодекс України (ч.3 ст. 120 ) визначає корпорацію як „договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників", але такий підхід стосується лише об'єднань підприємств. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.1) фактично ототожнює поняття корпорації та юридичної особи. Крім того, вітчизняне законодавство наділяє правосуб’єктністю усі господарські товариства, що засновані на союзі капіталів які передбачають об'єднання майна та учасників з необов’язковою особистою участю у підприємницькій діяльності (акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю) та союзі осіб, у яких суб’єкти беруть участь не лише майновими внесками, а й особистою участю у діяльності товариства (повне та командитне товариства). Саме ця розбіжність у наділенні вітчизняним законодавством, законодавством англосаксонської правової традиції та законодавством деяких інших країн тих чи інших союзів правосуб’єктністю викликає намагання декого з дослідників запровадити поділ господарських товариств за законодавством України до корпоративних та некорпоративних.

Нарешті, за сучасним трактуванням корпорація визначається як організація осіб, що як самостійний економічний суб’єкт наділена певними правами, привілеями та зобов’язаннями, що відрізняються від прав, привілеїв та зобов’язань, що притаманні кожному члену корпорації окремо [11], та як форма організації підприємницької діяльності, що передбачає юридичний статус та концентрацію функцій управління у верхньому ешелоні професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом [12].

Таким чином, одна з основних суперечностей щодо визначення поняття „корпорація” знаходиться у площині волевиявлення певного союзу осіб щодо обрання організаційно-правової форми реалізації свого суб’єктивного права на підприємницьку діяльність.

Корпоративних прав набувають лише особи, що є учасниками певного союзу та створили юридичну особу. Така юридична особа може мати різні організаційно-правові форми, але застосування до неї поняття „корпорація” неправомірно.

На нашу думку, союз або об'єднання осіб може вважатися корпорацією у поєднанні з створеної ним юридичної особи. При цьому організаційно-правова форма створеної юридичної особи не впливає на природу тих відносин, що виникають між юридичною особою та її засновниками. Тому, для визначення правового змісту корпоративного управління, особливостей корпоративних правовідносин, корпорацією доцільно вважати об'єднання групи осіб та юридичної особи, яка утворилася в результаті реалізації свого суб’єктивного права на підприємницьку діяльність цими суб'єктами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Майборода Т. Корпоративне управління: тенденції розвитку в країнах з перехідною економікою. http://corporation.com.ua/library

2. Луць В.В., Сивий Р.Б., Яворська О.С. Акціонерне право: Навчальний посібник / За заг. Ред.. В.В.Луця, О.Д.Крупчана. – К.: Концерн “Видавничій Дім ”Ін Юре”, 2004.

3. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Учебное пособие. – Х: фирма «Эспада», 2001.

4. Степанов П. В. Корпорации в российском гражданском праве, “Законность”, № 4, 1999 г.

5. Абрамов Я. Принципи корпоративного управління у світі. Чи слід їх запроваджувати в Україні. http://justinian.com.ua/article.php?id=1208

6. What is corporate governance? / by John L. Colley, Jr., McGraw-Hill, 2005.

7. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Атіка, 2003.

8. Кібенко О.Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. Серія: “Юридичний радник”. – Х.: Страйк, 2005.

9. Спасибо-Фатєєва І. В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин. Автореферат дис. ...доктора юридичних наук. – Харків, 2000.

10. Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. – К.: Істина, 2005.

11. Чуб Б.А. Диверсифицированные корпорации в современной экономике России. Под ред. д. э. н. Бандурина В.В. – М.: БУКВИЦА, 2000.

12. Корпоративное управление. Владельцы, директора и наемные работники акционерного общества. – Пер. с англ. – М.: "Джон Уайли энд Санз", 1996 г