Економічні науки/16. Макроекономіка

Приказка Ганна Деонизіївна

Науковий керівник: Кравчук І. П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Національні економічні інтереси України

з інноваційно-інвестиційної позиції

Необхідність докорінного оновлення національної економіки є доведеним фактом. Зазначене питання піднімається на всіх ланках державного управління. На сучасному етапі, стан економічної безпеки України залишається складним внаслідок дії низки викликів та загроз, зумовлених: нестійким економічним зростанням та його надмірною залежністю від зовнішніх чинників; збереженням структурних деформацій у національній економіці, неефективністю використання матеріальних ресурсів, зокрема енергетичних, переважанням галузей з невеликою часткою доданої вартості, що спричиняє низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції тощо. Забезпечення стратегічних пріоритетів національної безпеки неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Серед іншого, об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів у освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань — основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.

Залучення фінансових ресурсів іноземних інвесторів, як і трансфер технологій з-за кордону, визначається як основне джерело забезпечення розвитку національної економіки, в тому числі і її технологічного оновлення.

До регіонів, які стали, порівняно з 2009 р., привабливішими для іноземних інвесторів та характеризуються зростанням прямих іноземних інвестицій у ці регіони, відносимо Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Запорізьку і Луганську області, які утворюють східний регіон, що має найрозвиненішу промисловість, питома вага якої в економіці України найвища. Залучення інвестицій з-за кордону в цей регіон дозволить здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі екологічно чистих технологій та сприятиме розвитку машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

В Одеській, Миколаївській і Херсонській областях, які утворюють південний регіон, вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Притік іноземних інвестицій у Західний регіон — Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську і Чернівецьку області, сприятиме створенню ефективного виробництва з використанням місцевих природних ресурсів та розвитку мережі оздоровчих туристичних комплексів.

Полтавська, Черкаська, Вінницька області, які утворюють центральний регіон, належать до аграрно-промислових і характеризуються середнім значенням інвестиційного ризику. Залучення інвестицій у цей регіон дозволить здійснити реконструкцію підприємств, що виробляють електроенергію, випускають мінеральні добрива, засоби автоматизації й обчислювальної техніки, технологічне устаткування [2].

Практично більшість регіонів є лідерами за структурою економіки і належать до групи індустріальних, а це свідчить про те, що визначальним чинником розвитку регіонів наразі залишається сформована протягом десятиріч галузь промисловості.

Загалом, нинішня ситуація в Україні щодо прямих іноземних інвестицій не надто втішна. Це зумовлено передусім відсутністю ефективної стратегії (політики) із залучення прямих інвестицій.

Тому, для України важливим є впровадження ефективної стратегії залучення та використання прямих інвестицій, причому обов'язкової зміни вимагає формування привабливого інвестиційного середовища з урахуванням специфіки регіонів. До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести створення в Україні сучасної інфраструктури: телекомунікації, ділову інфраструктуру, транспорт, технічно оснащене складське господарство. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від некомерційних ризиків.

Для стимулювання залучення прямих інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

- стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

- диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетних напрямів розвитку економіки України;

- надійності та доступності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій тощо [1].

Таким чином, Україна зацікавлена у припливі прямих інвестицій. Іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки без шкоди для національних інтересів, оскільки він не збільшує зовнішній борг, а навпаки, сприяє одержанню коштів для його погашення. Галузеві обмеження на приплив прямих інвестицій повинні поширюватися тільки на галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів, телекомунікаційний та супутниковий зв'язок тощо. Уряд повинен активно стимулювати іноземні інвестиції в основний капітал.

Також існує проблема в національній економіці України з позицій інновацій. Справжньою проблемою, яка гальмує становлення національної інноваційної економіки, є проблема підприємництва, точніше, низький рівень підприємницької активності вітчизняних суб'єктів господарювання, особливо в складних, наукомістких видах бізнесу. З огляду на свою важливість саме ця проблема повинна перебувати у фокусі державної інноваційної політики.

Перш за все необхідно розуміти, що основними суб'єктами інноваційної діяльності є підприємці. Саме вони наполегливо втілюють ідеї у привабливі для споживачів товари. Підприємець — єдиний суб'єкт, хто усвідомлено працює у сфері комерціалізації "ідей і образів", прагнучи матеріалізувати їх і продати. Якщо все закінчилося вдало та продажі відбулися — інновація здійснилася, а підприємець одержав плату за ризик. Якщо ж підприємницький проект зазнав невдачі (новий продукт не купується) — інновації немає, хоча нововведення існує, тобто суспільство одержало нововведення, але крок розвитку при цьому не відбувся. Може статися, що воно знадобиться пізніше, тобто виникла ситуація відкладеного кроку розвитку. І якщо підприємця немає або він не активний, усі інститути самостійно інноваційну економіку не сформують [4].

Отже, основною проблемою на шляху створення інноваційної економіки є низька підприємницька активність вітчизняного бізнесу. Розв'язати цю проблему в прийнятний термін можна тільки за рахунок реалізації активної та послідовної державної політики. Напрями державної діяльності повинні бути спрямовані на:

- правове забезпечення. Потрібні якісний аналіз чинної правової бази з підприємницької та інноваційної діяльності, усунення з неї існуючих суперечностей , формування завдання на розробку законодавчих норм, які б стимулювали підприємницький бізнес у цілому і бізнес у технологічному середовищі зокрема.

- фінансове забезпечення. Держава має інтенсифікувати створення національної венчурної індустрії, використовуючи добре відомі форми заснування спільно із приватними інвесторами венчурних фондів, а також стимулювати розвиток необхідних для венчурного бізнесу фінансових інструментів (страхових компаній, фондових інструментів тощо).

- спеціальне стимулювання інноваційного бізнесу. Тут потрібна спеціальна велика міжгалузева програма, у якій дістали б відображення найрізноманітніші форми стимулювання випуску нової продукції: надання визначених податкових "канікул" при переході на нові види продукції, кредитування за пільговими процентами, інформаційна, маркетингова, ресурсна підтримка, різноманітний консалтинг.

- адміністративне забезпечення. Необхідно максимально чітко визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за розробку основ державної інноваційної політики і координацію діяльності всіх інших органів влади і управління в процесі її формування та реалізації [3].

Отже, чи не єдиною можливістю активізувати процеси забезпечення національних економічних інтересів є докорінне технологічного оновлення національної економіки є залучення внутрішніх фінансових резервів на наукові дослідження та подальшу комерціалізацію і впровадження їх результатів у виробництво і залучення фінансових ресурсів іноземних інвесторів.

Список використаної літератури:

1. Марцин В. Удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в економіці України / В. Марцин // Актуальні проблеми економіки - 2007. -№ 5. - С. 47-60.

2. Волик Н. Г. Особливості інноваційно-інвестиційного розвитку в Україні: проблеми й перспективи вирішення / Н. Г. Волик, Є. Г. Гороховець // Держава та регіони. – 2008. – №4. – С. 31-35.

3. Терещенко М. А. Державне регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні / М. А. Терещенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №11. – С. 5-6.

4. Птащенко Л. О. Удосконалення системи державних регуляторних заходів, спрямованих на забезпечення економічних інтересів / Л. О. Птащенко // Економіка і регіон. – 2008. – №3. – С. 75-79