Економічні дисципліни/

Ватрич І.В.

Науковий керівник Малицький В.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі

Актуальність цієї теми полягає в тому, що кожна країна намагається хоч якось добитися позитивних результатів в усіх сферах діяльності. Задля цього вона запроваджує низку потенційних стратегій, і одна із яких є стабілізаційною політикою.

Метою даної роботи є зазначення необхідності стабілізаційної політики, розгляд її видів та впливу кожного із них.

Макроекономіка приділяє важливу увагу впливу стабілізаційної політики на поведінку економічних суб'єктів, а відтак на ефективність функціонування національної економіки. Усі країни з ринковою економікою намагаються досягти макроекономічної стабільності, яка означає економічне зростання - виробництво більшої кількості й ліпшої якості товарів і послуг, що дає змогу підвищувати рівень життя населення. При цьому економічне зростання забезпечується через підвищення ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу; передбачає повну зайнятість - забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і здатний працювати; стабільний рівень цін, що означає уникнення значного їх зростання. Зростання загального рівня цін ускладнює господарські зв'язки економічних суб'єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження; досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках — стабільний курс національної валюти, розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.

Унаслідок різних зовнішніх і внутрішніх збурень у національній економіці настають періоди макроекономічної нестабільності: темпи зростання виробництва уповільнюються, а то й стають від'ємними, зростають безробіття і ціни або різко коливається курс національної валюти. Відновлення макроекономічної стабільності є непростим завданням для суспільства. Річ у тім, що досягнення стабільності в одних секторах економіки може суперечити її досягненню в інших. Наприклад, повна зайнятість і стабільний рівень цін до певної міри виключають одне одного, бо стабільний рівень цін передбачає певний рівень безробіття. Це означає, що уряд має вирішити, яка складова стабільності в даний момент є важливішою для країни. Тут, зрозуміло, є широке поле для незгод і суперечок.

Вибір між складовими макроекономічної стабільності називають компромісним вибором.

Для подолання нестабільності уряд проводить відповідну стабілізаційну політику, під якою розуміють заходи держави, спрямовані на зміну обсягу національного виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрів національної економіки за допомогою різних макроекономічних інструментів, таких як податки, державні видатки, пропозиція грошей, квоти та ін [4, 29].

На даний час стабілізаційна політика здійснюється за допомогою фіскальної, або бюджетно-податкової політики — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох цих заходів. Податки й державні видатки — це основні знаряддя фіскальної політики.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулюючу та стримувальну. Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції, обсяг національного виробництва і зменшує безробіття. За стримувальної фіскальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків або через поєднання обох заходів.

Монетарна, або кредитно-грошова, політика — це заходи, що впливають на кількість грошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, у нашій державі — Національний банк України [3, 2-4].

Монетарна політика ґрунтується на тому, що у короткостроковому періоді кількість, або пропозиція, грошей впливає на багато економічних змінних, насамперед процентні ставки, курси цінних паперів, валютні курси, а відтак і на реальні економічні змінні - обсяг і структуру виробництва, рівень зайнятості тощо. Якщо у національній економіці пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки знижуються, доступ до кредитів полегшується, тому інвестиції та обсяг національного виробництва зростатимуть і навпаки.

Отже, можливе проведення двох видів монетарної політики — стимулюючої та стримувальної. Стимулююча монетарна політика спрямовується на зменшення масштабів безробіття, а стримувальна — на приборкання інфляції.

Фіскальна й монетарна політики є основними методами, які застосовує держава для стабілізації національної економіки — сповільнення темпів інфляції, зниження рівня безробіття, подолання спаду тощо. Разом із тим існують й інші види стабілізаційної політики, які допомагають стабілізувати окремі сфери макроекономіки.

Для боротьби з інфляцією застосовують політику доходів. Цю політику інакше називають контролем за цінами і заробітною платою. Є кілька варіантів політики доходів: прямий контроль зарплати й цін та добровільні орієнтири для підвищення цін та заробітної плати [1, 57-84].

Політика доходів має суперечливий характер. Не так давно економісти обстоювали цю політику як найдешевший спосіб зниження інфляції. Однак через негативні наслідки багато фахівців уважають її неефективною, а дехто навіть шкідливою. Втручання держави у механізм вільного ринку сковує динаміку відносних цін, що несприятливо впливає на розвиток національної економіки.

Як результат посилення взаємозв'язків між економіками різних країн зростає роль зовнішньоекономічної політики, головним напрямом якої є зовнішньоторговельна політика - заходи уряду, які покликані впливати на обсяги зовнішньої торгівлі.

Розрізняють два основні види зовнішньоторговельної політики - протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм - це політика захисту національних виробників від конкуренції іноземних товарів. Фритредерство -це торгівля з незначними митними та не митними бар'єрами або взагалі без них [2, 27-33].

Хоча більшість економістів уважають, що будь-які протекціоністські заходи уряду країни знижують рівень добробуту її мешканців, ці заходи використовують практично усі країни світу. Річ у тім, що політика протекціонізму є вигідною для окремих груп населення.

Отже, для подолання макроекономічної нестабільності уряд проводить відповідну стабілізаційну політику, яка є одним із важливих елементів подальшого розвитку не тільки галузей чи підприємства, а й економіки країни в цілому. Стабілізаційна політика повинна постійно переглядатися та оновлюватися, адже суспільний розвиток не стоїть на місці, а рухається по спіралі вверх набираючи оберти.

Список використаних джерел:

1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє.-К.: Наукова думка, 2010. - 196 с.

2. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. К.: Наукова думка, 2009. - 126 с.

3. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // вісник НБУ. - 2010. - №6. - С. 2-4.

4. Гребенюк Н. Тенденції розвитку управління грошово-кредитним ринком в Україні // Банківська справа. - 2008.- №6.- С.31-36.