Гаврилюк О.І.

Буковинський державний медичний університет, Україна

Фторхінолони та їх майбутнє

Історія антимікробних препаратів класу хінолінів розпочинається з 60-х років ХХ століття, коли випадково була відкрита налідиксова кислота – побічний продукт синтезу хлорохіну.

Налідиксова кислота знайшла обмежене використання для лікування інфекцій сечових шляхів. Структурні модифікації її молекули призвели до розширення спектру антимікробної активності, покращення фармакокінетики, а також до покращення переносимості в одних випадках, та до виникнення несприятливих лікарських явищ – в інших.

За своїми фармакодинамічними та фармакокінетичними властивостями вони значно відрізняються від інших антибактеріальних засобів, що дає їм значну перевагу над іншими протимікробними препаратами.

На сьогоднішній день хіноліни класифікують наступним чином: перше покоління хінолонів – це нефторовані сполуки, 2 - 4 – є фторованими та мають назву фторхінолони. Серед фторхінолонів виділяють монофторовані, дифторовані та трифторовані сполуки.

Класифікація фторхінолонів:

І покоління (нефторонові сполуки) – кислота налідиксова, кислота оксо -лінієва, кислота піпемідова;

ІІ покоління (фторхінолони) – офлоксацин, норфлоксацин, ципрофлокса- цин, пефлоксацин, ломефлоксацин;

ІІІ покоління (фторхінолони) – левофлоксацин, спарфлоксацин, фле -роксацин, темафлоксацин;

ІV покоління (фторхінолони) гатіфлоксацин, моксіфлоксацин, тровафлоксацин.

Фторхінолони характеризуються наступними основними властивостями:

ü широкий спектр антибактеріальної дії;

ü чутливість збудників понад 97%;

ü резистентність до β-лактамази;

ü бактерицидний тип дій;

ü дія на бактерії з внутрішньоклітинним розташуванням в макроорганізмі;

ü добра проникність у середину мікроорганізмів;

ü висока протимікробна активність, навіть до бактерій, які не чутливі до інших антибактеріальних засобів;

ü висока біодоступність при застосуванні всередину;

ü повільне звикання мікроорганізмів;

ü низька токсичність та хороша переносимість;

ü тривалість дії 12 та більше годин, що дає можливість використовувати ці препарати 1-2 рази на добу.

При ентеральному застосуванні фторхінолони швидко засвоюються в шлунково-кишковому тракті (ШКТ). Вони здатні проникати в тканини і рідини організму людини, слизову оболонку верхніх та нижніх дихальних шляхів, центральну нервову систему (ЦНС), кістково-суглобовий апарат. Переважна частина виводиться через нирки у незміненому складі.

Це дає можливість використовувати дану групу препаратів при інфекційних процесах різної локалізації.

ü інфекції дихальних шляхів;

ü інфекції ЦНС;

ü сечостатеві інфекції;

ü гінекологічні інфекції;

ü хірургічні інфекції;

ü септицемія, бактеріємія;

ü кишкові інфекції;

ü інфекції жовчовивідних шляхів.

При застосуванні фторхінолонів спостерігається побічна дія: диспепсичні явища, розлад функцій ЦНС, фотодерматоз – підвищення фоточутливості шкіри, підвищення згортання крові.

Протипоказом для застосування вказаних сполук є гіперчутливість. Вони негативно діють на хрящову тканину, тому їх не рекомендують застосовувати дітям з незавершеним ростом кістково-суглобового апарату, вагітним та при годуванні груддю.

На фоні зростаючого використання хінолінів почали з’являтися випадки стійкості деяких видів бактерій. Саме поява резистентності являє собою найбільшу загрозу використання данної групи препаратів у майбутньому. Для того, щоб це попередити необхідно здійснити наступні заходи:

1. мінімізація використання даних антибактеріальних препаратів в популяціях, які є резервуаром резистентних штамів;

2. контроль над використанням цих препаратів з метою зменшення селективного тиску;

3. здійснення якісного контролю над інфекціями для попередження розповсюдження резистентних штамів.

Знання особливостей фармакокінетики та фармакодинаміки фторхінолонів дає високу практичну значимість у клінічній практиці при виборі найоптимальнішої терапії, яка розрахована не тільки на конкретного збудника, але і на конкретного хворого.

Існує велика потреба у створенні нових препаратів, які будуть справлятися із теперішньою резистентністю мікроорганізмів. Однак не потрібно забувати про вивчення комбінацій даних препаратів з іншими протимікробними засобами для підвищення ефективності лікування, а особливо – для зниження резистентності, що в свою чергу продовжить життя вже існуючим фторхінолонам.

Таким чином, майбутнє фторхінолонів залежить від багатьох чинників. Багато з них, про які йшла мова вище, частково піддаються змінам. Це дає можливість сподіватись, що приклавши зусилля для розумного використання цих цінних препаратів, ми можемо подовжити терміни їх клінічного використання.

Література:

1. Бурбелло А.Т., Шабров А.В., Денисенко П.П. Современные лекарственные средства. - СПб. : «Нева», 2006. – 896 с.

2. Вдовиченко В.П. Фармакология и фармакотерапия. - Минск: Асобны Дах, 2006. – 605 с.

3. Харкевич Д.А. Фармакология. – М.: «Геотар-мед», 2005. – 736 с.

4. Чекман И.С. Фармакология. – Киев: ООО «Рада», 2003. – 287 с.

5. Новиков В.Е., Божефатов А.С. Антиинфекционные средства. – Смоленск: СГМА, 2008. – 140 с.

6. Хупер Д.С. Будущее хинолонов //Клиничесская антибиотикотерапия. – 2001. №5-6 (13-14). – С. 54-55

7. Рафальський В.В., Малев И.В., Деревицкий А.В., Ходневич Л.В. Критерии выбора антибактериальной терапии при инфекциях мочевыводящих путей // Медицинские вести регионов. – 2008. №1. – С. 53-59.

8. Страчунский Л.С., Козлов С.Н., Дехнич А.В. Клиническая фармакология антибитотиков. – Смоленск: СГМА, 2004. – 128 с.