ГАЛУЗЕВИЙ ПРИНЦИП ОБМЕЖЕННЯ СФЕРИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИНАМИ НАЙМАНОЇ ПРАЦІ: ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАКРІПЛЕННЯ СФЕРИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В НОВОМУ ТРУДОВОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

Галузевий принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці: термінологічні проблеми закріплення сфери його реалізації в новому Трудовому кодексі України

На сучасному етапі розвитку права спостерігається не лише соціалізація його норм [1-3], а й тенденція розширення меж предмета галузі трудового права [4]. Усе це, як на нас, є природним явищем, що детерміноване трансформацією національної правової системи [3, с. 174-259; 5-6]. Означені процеси «торкаються» системи принципів трудового права, зокрема – галузевого принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці [7-10; 11, с. 18-63]. Розробниками проекту нового Трудового кодексу України (далі – ТКУ) здійснена спроба в ст. 2 «Відносини, що регулюються Трудовим кодексом України» закріпити сферу дії (предмет правового регулювання) норм цього Кодексу.[1] Віддаючи належне докладеним зусиллям розробників ТКУ, слід звернути увагу на наявну термінологічну суперечливість перелічених у ст. 2 ТКУ різновидів суспільних відносин, що мають регулюватися новим кодексом. Узагалі важко погодитися з тим, що термінізація тих чи інших видів (груп) суспільних відносин у Основному Законі трудового права – трудовому кодексі може здійснюватися шляхом вказівки, наприклад, на «відносини щодо… умов праці» і водночас «відносини щодо… забезпечення договірного регулювання умов праці», або застосування таких доволі близьких за суттю, практично ідентичних за своїм змістом формулювань, як-от «вирішення трудових спорів» та «розв’язання індивідуальних і колективних трудових спорів» чи, скажімо, зазначення при цьому на те, що даний акт «регулює відносини щодо… інших питань, визначених цим Кодексом». Такий підхід значно ускладнить правозастосовну діяльність та потенційно, на наше переконання, призведе до зниження рівня правових гарантій найманого працівника, можливості «маніпулювати» нормами ТКУ на користь більш «сильнішої» сторони трудових відносин – роботодавця. Усе це є категоричне неприйнятними явищами й майбутній ТКУ має попереджати, а не спонукати в означений вище спосіб виникнення таких негативних явищ на практиці. Не є вдалим, з огляду на змістовну «розмитість» і концептуальну хибність, і використання розробниками проекту в ст. 2 ТКУ вказівки на те, що «цей Кодекс регулює відносини щодо: реалізації права на працю…». Законотворці наразі формально керувалися приписами ст. 43 Конституції України, де проголошено, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується», а на державу покладено обов’язок «створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю…». Утім, як на нас, то проголошене в Конституції України та ст. 2 чинного КЗпП України (від 10.12.1971) право на працю в сучасних умовах, у силу передусім наявних у країні масштабів і структури безробіття, доволі високого рівня бідності населення, неналежного стану захисту соціально-економічних прав людини, у тому числі й у сфері найманої праці, уже тривалий період належним чином не гарантується державою й, крім того, таке право за своєю природою не «стикується» із багатьма засадами ринкової економіки, що нині розбудовується в Україні. Надто зауважимо, право особи на працю, у силу розмаїття видів трудової діяльності людини, може бути реалізоване в найрізноманітніших формах і сферах, як-от: трудова діяльність самозайнятих осіб, проходження «напівмілітаризованої» служби в системі органів внутрішніх справ України, військової служби в Збройних Силах, шляхом виконання роботи за цивільно-правовими договорами про працю (договір підряду, перевезення, авторський договір, договір доручення тощо), зрештою, і заняття підприємницькою діяльністю можна кваліфікувати як форму (сферу) реалізації особою конституційного права на працю. Якщо слідувати логіці підходу розробників ТКУ (ст. 2), то виходить, що, окрім відносин з «…працевлаштування; умов праці; організації та управління працею; професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації; забезпечення договірного регулювання умов праці; відповідальності роботодавців і працівників; вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів; нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства; інших питань, визначених цим» цей Кодекс регулює ще й таку окрему групу суспільних відносин, як відносини «щодо реалізації права на працю»?!. Але очевидним є те, що всі попередньо перелічені суспільні відносини так чи інше органічно пов’язані, позаяк передують, супроводжують і (або) витікають, і тому по суті поглинаються змістом такого загального поняття, як «відносини щодо реалізації права на працю». Тому є підстави вважати запропонований розробниками ТКУ підхід тавтологічним.

Недосконалість ст. 2 ТКУ полягає також і в тому, що сфера застосування його норм, з огляду на вказане вище, не може бути взагалі належне конкретизована (окреслена) шляхом вказівки на те, що «цей Кодекс регулює відносини щодо: реалізації права на працю…». Такі відносини є в силу їхньої різноманітної природи виступають предметом регулювання не лише норм трудового права й тому наразі постає питання – що є головним критерієм виокремлення із загального масиву суспільних відносин, що регулюються трудовим законодавством України? На наш погляд, лише трудові відносини, що виникають результаті й реалізуються на підставі укладення трудового договору регулюються нормами трудового права. Укладення трудового договору є лише однією, хоча й основною, формою реалізації громадянами конституційного права на працю. А тому під час легального встановлення сфери поширення норм Трудового кодексу України основним видом суспільних відносин мають стати індивідуально-трудові відносини, що виникають на підставі такого двостороннього договірного акту як трудовий договір, та реалізація котрих забезпечується серед іншого нормами відповідного правового інституту, який посідає центральне місце в системі трудового права України, – правового інституту трудового договору. Водночас тут слід взяти до уваги й те, що індивідуально-трудові відносини за своєю структурною організацією складними й охоплюють низку субвідносин, як-от робочого часу й часу відпочинку, організації та охорони праці, оплати праці та відповідальності сторін трудового договору.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, таким чином, правовий інститут трудового договору й самий трудовий договір як форма реалізації права виступають детермінантою й основною критеріальною ознакою під час установлення змісту й структуризації предмету трудового права, визначення сфери дії норм нового Трудового кодексу України. Означені висновки доцільно врахувати не лише під час «конструювання» змісту ст. 2 ТКУ, а й в інших випадках, зокрема для з’ясування обґрунтованості розміщення в главі 10 Книги III норм, котрі регулюють загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також у главі 5 Книги IV ТКУ норм про особливості трудових відносин членів виробничих кооперативів. Останні суспільні відносини, на наш погляд, взагалі не мають безпосереднього відношення ані до предмета галузі трудового права, ані до сфери дії норм законодавства України про працю, у тому числі й тих, що розміщенні в ТКУ.

Література

1. Лавріненко О.В. Соціалізація права як парадигма сучасного процесу галузевої структуризації / О.В. Лавріненко // Становление современной науки ’2006: мат-лы I Межд. науч.-практ. конф., (г. Днепропетровск, 16-30 октября 2006 г.). – Днепропетровск: Наука и образование, 2006. – Т. 10. – С. 33-35.

2. Лавріненко О.В. Соціалізація права як вирішальний чинник розвитку правової системи України / О.В. Лавріненко, В.С. Ярчук // Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки: мат-ли Міжн. наук.-практ. конф., (м. Донецьк, 27 жовтня 2006 р.). – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. – Ч. 1. – С. 170-171.

3. Лавріненко О.В. Актуальні питання теорії трудового права в контексті сучасного розвитку правової системи України: монографія / О.В. Лавріненко. – Донецьк: Вебер, 2007. – С. 84-173.

4. Лавріненко О.В. Сучасна тенденція розширення сфери дії норм трудового права як детермінанта трансформації сфери дії й механізму реалізації галузевого принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці / О.В. Лавріненко // Aktualne problemy nowoczesnych nauk – 2010: mat-ly VI Мiedzynarod. nauk.-prakt. konf., (Przemysl, 07-15 czerwca 2010 r.). – Przemysl: Nauka і studia, 2010. – Vol. 19. – S. 34-38.

5. Лавріненко О.В. Прояв синергетичної парадигми в розвитку сучасного трудового права України: філософсько-правовий та теоретико-правовий аналіз / О.В. Лавріненко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – Спецвипуск №3. – Ч. II. Ідея права та держава. – С. 66-82.

6. Лавріненко О.В. Еволюція змісту й структури системи трудового права України (філософсько-правові аспекти) / О.В. Лавріненко // Право і безпека. – 2007. – №2. – Т. 6. – С. 130-137.

7. Лавріненко О.В. Механізм реалізації галузевого трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці: сучасний стан, проблеми, шляхи вдосконалення / О.В. Лавріненко // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2010: мат-ли YI Міжн. наук.-практ. конф., (м. Полтава, 17-19 травня 2010 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2010. – Т. 3. – С. 81-82.

8. Лавріненко О.В. Трудо-правовий галузевий принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці: проблемні питання доктринальної характеристики й нормативного закріплення сфери його реалізації / О.В. Лавріненко // Найновите постижения на европейската наука – 2010: мат-ли за VI Межд. науч. практ. конф., (София, 17-25 юни 2010 г.). – София: Бял ГРАД-БГ, 2010. – Т. 12. – С. 86-88.

9. Лавріненко О.В. Галузеві принципи обмеження сфери правового регулювання та визнання незаконними умов договорів про працю: проблеми кодифікації [Електронний ресурс] / О.В. Лавріненко // Форум права. – 2010. – №3. – С. 252-263. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2010-3/10lovppk.pdf

10. Лавріненко О.В. Трудові відносини працівників ОВС як сфера реалізації галузевого принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці: термінологічний та онтологічний аспекти / О.В. Лавріненко // Nauka i inowacja – 2010: mat-ly VI Мiedzynarod. nauk.-prakt. konf., (Przemysl, 07-15 pazdziernika 2010 r.). – Przemysl: Nauka і studia, 2010. – Vol. 5. – S. 37-41.

11. Лавриненко О.В. Проблемы и особенности реализации принципов и норм трудового права в законодательстве о службе в органах внутренних дел Украины: монография / О.В. Лавриненко. – Донецк: Ноулидж – Донецкий юридический институт ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2010. – 474 с.

[1] У цій статті йдеться про те, що «цей Кодекс регулює відносини щодо: реалізації права на працю; працевлаштування; умов праці; організації та управління працею; професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації; забезпечення договірного регулювання умов праці; відповідальності роботодавців і працівників; вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів; нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства; інших питань, визначених цим Кодексом».