Правові ознаки та визначення понять великого, середнього та малого акціонерного товариства

Щербаков В.В.

здобувач інституту

економіко-правових досліджень

НАН України (м. Донецьк)

Поділ підприємств на великі, середні та малі згідно пункту 7 статті 63 ГК України здійснюється залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік. Ця класифікація стосується підприємств будь-яких видів, у т.ч. акціонерних товариств (далі – АТ). Поряд з цим існує необхідність розрізнення великих, середніх та малих АТ також за критеріями, властивими тільки АТ, пов’язаними з більш простою чи складною організацією управління АТ, яка залежить, від кількості акціонерів в АТ. Чинне акціонерне законодавство поділяє АТ на два типи – приватні АТ і публічні АТ. Критеріями поділу АТ на типи є кількість акціонерів (у приватних АТ вона не може перевищувати 100) та вид розміщення акцій – приватне чи публічне. Обмеження кількості акціонерів приватних АТ до 100 осіб теоретично може бути пояснено саме з точки зору їх кваліфікації як малих АТ. Таке обмеження спрямоване на забезпечення приватних і публічних інтересів, адже в АТ з більшою кількістю акціонерів виникають складнощі в організації корпоративного контролю за діяльністю виконавчих органів, що вимагає нарощення обсягів публічно-правового регулювання та захисту інтересів засобами імперативного регулювання. Малі АТ з кількістю акціонерів до 100 осіб за чинним законодавством набувають правового статусу приватних АТ. Такий підхід слід вважати виправданим, і він може бути покладений в основу класифікації АТ на середні та малі, у сполученні із критерієм, передбаченим пунктом 7 статті 63 ГК України.

В обґрунтуванні необхідності диференціації АТ на великі, середні та малі за додатковим показником кількості акціонерів і, відповідно, за рівнем складності організаційної структури й управління слід звернутися до проблеми визначення підприємства як об’єкта чи суб’єкта права. Заслуговує на підтримку думка, що тенденція розвитку категорії підприємства просувається від її існування і оцінки як об'єкта права до, відповідно, суб'єкта права, та поєднання ознак підприємства як об’єкта права комерсанта і як суб’єкта права у зовнішніх відносинах в рамках однієї категорії. Ужите в ГК України словосполучення «власник підприємства» свідчить про сполучення у категорії підприємства поняття АТ як комерсанта (підприємця) і АТ як підприємства, де перше виявляється у внутрішніх відносинах, а друге у зовнішніх. Це дає підстави стверджувати, що у оцінці АТ як правової категорії потрібно враховувати його характеристики і як комерсанта, і як підприємства. Поділ підприємств на великі, середні та малі за виробничими показниками характеризує АТ з погляду на нього як на підприємство. Однак, оцінка АТ як великого, середнього чи малого з погляду на АТ як на комерсанта (підприємця) залежить не від виробничих показників, а від кількості акціонерів, яка, як правило, залежить від мети, яку вони переслідують (просто участь у підприємницькому капіталі для отримання дивідендів чи дієвий контроль над підприємством). Враховуючи єдність категорії АТ як підприємця і підприємства, визначення АТ як великого, середнього чи малого вимагає сполучення тих і інших його характеристик.

Після прийняття Закону про АТ у науковій літературі лунала критика такого кроку, як обмеження кількості акціонерів ЗАТ, з посиланням на те, що це невиправдано змушує значну кількість закритих АТ до перетворення у відкриті (публічні) АТ. Однак, не зважаючи на ці вагомі аргументи, такий крок, як обмеження кількості акціонерів у приватних АТ, уявляється виправданим саме з точки зору захисту прав малих АТ на свободу підприємницької діяльності. Отже, вирішувати позначені науковцями проблеми потрібно за рахунок інших важелів, наприклад, удосконаленням регулювання обігу акцій, розміщених публічними АТ у приватному порядку (передбачивши щодо них можливість встановлення внутрішніх обмежень стосовно обігу акцій тощо).

Доцільним буде зниження максимальної кількості акціонерів приватного АТ зі 100 до 50. Останній варіант обмеження практикується за кордоном і уявляється виправданим з точки зору організаційних можливостей дієвого контролю такої кількості акціонерів за діяльністю директорів. Це число використовується в Законі РФ “Про акціонерні товариства” і використовувалось протягом тривалого часу у Великій Британії. В Україні в АТ з кількістю акціонерів понад 50 обов’язково створюється наглядова рада. Враховуючи вищевикладене, та зважаючи, насамперед, на необхідність гарантії свободи підприємницької діяльності для малих АТ, доцільною буде пропозиція знизити максимальну кількість акціонерів приватних АТ зі 100 до 50. Стосовно малих публічних АТ з урахуванням їх публічного характеру (публічне розміщення акцій і їх вільний обіг на фондовому ринку) з метою захисту приватних і публічних інтересів потрібно зберегти загальний (орієнтований на середні АТ) обсяг регулювання. Щодо великих АТ такий критерій, як кількість акціонерів не має значення, оскільки за показниками виробничої діяльності великими можуть бути і акціонерні товариства (корпорації) однієї особи. В Україні великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. У зарубіжній практиці законотворчості застосовуються більш вагомі показники (500, 1000, 2000 працюючих). У вітчизняних наукових дослідження вже обґрунтовувалась доцільність використання в Україні підходу, застосованого в „зеленій книзі”, опублікованій Комісією ЄС у 1975 р., який керується показником кількості зайнятих понад 500 осіб. Тому для визначення поняття великих АТ доцільно використати показник “понад 500 працюючих”.

Таким чином, великими АТ слід визнавати АТ, незалежно від кількісного складу акціонерів, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п'ятсот осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує суму сто мільйонів гривень..

Окрім того, може бути виокремлено ще один тип великого АТ – залежно від кількості акціонерів, оскільки забезпечення приватних і публічних інтересів в АТ з розпорошеною структурою капіталу, в яких акціонери пов’язують свою участь в них лише з отриманням дивідендів, вимагає значного обсягу імперативного регулювання. До такого типу великого АТ можуть бути віднесені всі публічні АТ, тобто з кількістю акціонерів понад 100. Усі інші АТ слід визнати середніми.

У Законі про АТ доцільно закріпити зазначені визначення понять великого, середнього та малого АТ, а також передбачити, що зміна типу АТ – великого, середнього, малого – не є його перетворенням. Зважаючи на суттєві зміни у правовому становищі АТ у разі його реорганізації з приватного в публічне АТ та принципову відмінність приватних та публічних АТ, яка ґрунтується на переважному диспозитивному в приватних АТ та імперативному в публічних АТ законодавчому регулюванні, “приватні” та “публічні АТ” слід вважати не типами, а видами АТ, як це й було передбачено в ГК України, та розглядати зміну АТ з приватного на публічне і навпаки реорганізацією (перетворенням). Скасовану статтю 81 ГК України доцільно поновити та на майбутнє не зловживати виключенням з ГК положень, збалансованих з іншими положеннями ГК, тобто з усім комплексом приватних та публічних інтересів, які задіяні у господарській сфері та комплексно врегульовані в рамках ГК.

В той же час поділ на типи (а не види, як це передбачено статтею 63 ГК України) можна вважати придатним для класифікації АТ на малі, середні та великі. Зміна такого типу, як зазначалось вище, не вважається реорганізацією, оскільки відбувається в поточному порядку та не вимагає внесення змін до статуту (окрім зміни малого АТ на інший тип, оскільки одночасно буде мати місце зміна приватного АТ на публічне).Тому останню частину пункту 2 статті 5 Закону “Про акціонерні товариства” пропонується виключити.