Дмитрієнко І.В., Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди
Дмитрієнко Ю.М., Київський національний університет імені Тараса Шевченко
Сучасні
проблеми і перспективи становлення та розвитку української правової свідомості
та культури
Говорячи про світову (міжнародну),
особливу (регіональну) та специфічну (національну) детермінантність у
становленні та розвитку історичної та сучасної української правової свідомості,
слід зазначити, що джерела родової правової природи (вітчизняне суспільство та
сусідні суспільства та держави, суспільні відносини, цінності, вимоги та
потреби) як типово зовнішні, як правило, неукраїноментального походження за
перехідного та постперехідного правостановлення, виявляють максимальну
актуальність як джерела просторової (нечасової) форми правової свідомості. Такі
форми правової свідомості, за проведеними дослідженнями [1], нормативно
«виховують» (унормовують, упорядковують, доповнюють) ментально слабкі системні
елементи вітчизняної правової свідомості, котрі активно становляться як типово
національні. Авжеж, говорячи про процеси становлення правової свідомості та
культури, ми можемо говорити про конкурентні та неконкуренті шляхи її
трансформації.
Досліджуючи процеси становлення
правової свідомості, нами встановлено [2], що актуальними джерелами цих
процесів є видова правова природа (правове
суспільство, правові відносини, цінності, вимоги та потреби), що має
(повинна мати) першоджерелами істинну родову правову природу – споріднені з
україноментальною правовою свідомості форми світової (міжнародної) правової
свідомості (процеси природного становлення правової свідомості) або неістинними
першоджерелами – неспоріднені (зовнішні штучні, ідеологічні, антагоністичні) з
україноментальною правовою свідомості форми правосвідомості особливої та
специфічної координатори (процеси неприродного становлення правової
свідомості). При цьому видова правова природа за процесів становлення правової
свідомості усіляко намагається конкурувати (неприродне становлення) та
співфункціонувати, логічно доповнюючи одне одне (процеси природного
становлення) з родовою правовою природою, створюючи істині (ментально
структуровані або опосередковані) або неістинні (штучно, ідеологічно
структуровані та опосередковані) структури, системи, елементи, форми, типи та
змісти (право-закон, правова свідомість – законодавча свідомість
(законосвідомість) та ін. Отож, за нашим підходом, ретельно дослідженим і
вивченим, за умов природного становлення української правової свідомості право
або може (за умов неконкурентного, системно узгодженого становлення істотних
об’єктів, суб’єктів, предметів правосвідомості як істотних об’єктів, суб’єктів,
предметів чинного статичного права), або не може (за умов конкурентного,
системно неузгодженого становлення істотних об’єктів, суб’єктів, предметів
правосвідомості як істотних об’єктів, суб’єктів, предметів чинного статичного
права) дорівнювати закону, а правосвідомість – законосвідомості, при чому цикл
соціальної активності правової свідомості не є кризовим [3].
Говорячи про процеси розвитку, ми можемо говорити тільки про конкурентні шляхи
трансформації її кризового циклу соціальної активності, структуровані
(ментальна основа) або опосередковані (ідеологічна, штучна основа) у певному
часі їх розвитку, тобто про селекцію різних реальних і можливих форм правової
свідомості внаслідок тривалої конкуренції істотних елементів, систем, структур,
форм, типів та змістів, котрі, зазнаючи різних стохастичних впливів з боку
широкої родової природи, постійно видозмінюються, поступово гублять власні
маргінальні властивості та становляться правовими. Це надає можливість істотним
суб’єктам правової свідомості та культури «обирать», як конкретно-історично
пріоритетні, такі найістотніші форми правової свідомості, що найчастіше,
масово, колективно чи індивідуально використовувались її актуальними суб’єктами
на протязі певного конкретно-історичного періоду її трансформації як
найголовніші серед усіх інших. Ці форми правової свідомості згодом покладаються
у норми конституційної правової свідомості як типово національні за домінантою
тієї національності, що їх тривало формувала та сформувала як державно-правові,
при чому змістом правової свідомості стає згодом зміст самої Конституції – нова
формальна спадкоємність правової свідомості
.
Список використаних джерел:
1. Dmitrienko Yu. Actual aspects of Ukrainian legal consciusness and
consciusness of politician at implantation of ideological function the state. -
Nr 2 (2) 2007. – Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007. – Р. 20-24; Dmitrienko Yu. Actual features of cooperation of
legal, moral and moral consciusness of personality of transitional Ukrainian soziety. - Nr 2 (2) 2007. - Przemysl:
Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007. – Р.
24-30
2. Дмитриенко Ю.Н.
Прогресс переходного правостановления как прогресс переходного (девиантного)
правового сознания. // Современный
научный вестник. Научно-теоретический и практический журнал. - N 2
(28). - Белгород: Руснаучкнига, 2008. -
С. 44-53; Дмитриенко Ю.Н. Форма и содержание современного
переходного (девиантного) украинского правового сознания. // Современный научный
вестник. Научно-теоретический и практический журнал. - N 2 (28). - Белгород: Руснаучкнига, 2008. - С. 73-81
3. Дмитрієнко Ю.М.
Українська законосвідомість – проблема чи панацея? (витоки,
тенденції, перспективи) // Нова парадигма. Журнал наукових праць. Вип. 60. –
Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. – С. 92-116