К.е.н. Васильєв С.В., к.с.-г.н. Рева Л.І.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Проблеми класифікації фермерських господарств в Україні

Місце і роль фермерства, як і інших форм господарювання, не є сталими і постійними компонентами суспільного розвитку, а вони перебувають в постійних і динамічних змінах. Все це залежить від змін факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. В природі не існує ідеальних форм господарювання, а є лише більш або менш результативні. Принцип ведення приватного господарювання, особливо сімейного, з позиції здорового глузду є одним із головних напрямків розвитку фермерства. Саме це забезпечує певне місце фермерської діяльності в аграрному виробництві.

Місце і роль фермерства в агропромисловому виробництві в значній мірі знаходять своє відображення у проведенні класифікації цих господарств за різними ознаками, що мають істотний вплив на ведення фермерської діяльності. Фермерські господарства різняться, в основному, за обсягами виробництва, деякими організаційними і технологічними прийомами обслуговування тварин та вирощування сільськогосподарських культур, здійсненням управлінської діяльності тощо.

З теоретичної точки зору основою класифікації фермерських господарств прийнято вважати вартість валової продукції. Безумовно, такий підхід дає можливість оцінити діяльність будь-якого господарського формування, яке має товарний і нетоварний характер виробництва. В зарубіжній статистиці використовують саме такий підхід. Так, у США сільськогосподарською статистикою виділяють 5 груп ферм у залежності від обсягів реалізованої продукції за рік, тис. дол.:

1 – господарства сільських жителів (до 10);

2 – дрібні сімейні ферми (10 – 40);

3 – сімейні ферми (40 – 250);

4 – великі сімейні ферми (250 – 500);

5 – надвеликі ферми (500 і більше) [2].

При проведенні дослідження діяльності вітчизняних фермерських господарств також зроблені спроби провести класифікацію цих господарств з врахуванням грошових надходжень від реалізації виробленої продукції. Методологічні підходи формування груп майже такі самі, як і у США. Проте відмінні показники обсягів реалізованої продукції, які розраховані із врахуванням прожиткового мінімуму та сучасного стану виробництва сільськогосподарської продукції:

а) дрібні напівтоварні з обсягом товарної продукції до 5100 грн.;

б) дрібні товарні ферми з обсягом продукції від 5101 до 17000 грн.;

в) середні господарства – від 17000 до 51000 грн.;

г) великі господарства – від 51,1 до 170,0 тис. грн.;

д) дуже великі господарства – понад 170,0 тис. грн. [1].

З першого погляду дана класифікація є привабливою. Проте постає питання, а як вона співставляється з фактичними результатами господарювання вітчизняних фермерів. Аналіз вартості валової продукції фермерських господарств Дніпропетровської області за 2010 р. показує, що в середньому на одне господарство припадало 140,5 тис. грн. [3]. Тобто, ця інформація дає можливість стверджувати, що майже всі фермерські господарства Дніпропетровщини відносяться до четвертої групи (великі господарства) з обсягом товарної продукції від 51 до 170 тис. грн. Отже, методику щодо класифікації фермерських господарств за обсягами реалізованої продукції розроблено, однак до кінця не з’ясовано, на прикладі яких країн її застосовувати. Для фермерських господарств США вона може знайти застосування з деякими цифровими уточненнями показників реалізації продукції. Для наших фермерських господарств це надто малі обсяги вартості валової продукції. Отже, тут також спрацювали синдроми бачення нашого фермерства таким, як це є у країнах Заходу, а не так, як це є і може бути в дійсності у нас.

На перспективу в Україні фермерство буде розвиватися в основному завдяки поєднанню різних форм власності на землю, так і інші засоби виробництва. Створення великих фермерських господарств буде супроводжуватися в більшій мірі шляхом використання колективних і кооперативних форм господарювання.

Таким чином, нам необхідно на прикладі розвинених країн Заходу детально вивчати: як, на якій основі, завдяки яким зусиллям досягнуті успіхи у розвитку фермерства і тільки з урахуванням специфічних умов нашої країни використовувати набутий досвід західних фермерів у процесах формування фермерства в Україні. Для економічно розвинених країн світу, де сільське господарство представлене в основному фермерством, цей уклад формувався впродовж сторіч. Фермерство тут виступає одночасно і укладом життя і формою господарювання.

В українських селах укладом життя і нині залишається самобутнє село, сільський устрій, а фермерство тільки зароджується як форма господарювання. Тому в перехідний період реформування аграрного сектора економіки в українському селі, хочемо ми цього чи ні, будуть різні форми господарювання, а уклад життя ще досить тривалий час залишатиметься сільським. Головне тут почуття відповідальності за власну справу, реальна (а не формальна) нормативна правова база, яка б захищала селянина від будь-якого посягання на його приватну власність, захист і підтримка держави. В цьому і є сутність становлення цього виду малого бізнесу на селі.

Література:

1. Липчук В. Селянські (фермерські) господарства: оцінка, проблеми становлення і розвитку. – Львів: Вільна Україна, 1997. – С. 39.

2. Старков А. Основные положения концепции развития семейных ферм. – АПК.: Экономика, управление. № 1, 1991. – С. 29.

3. Статистичний збірник «Сільське господарство Дніпропетровської області у 2010 р.» / Головне управління статистики у Дніпропетровській області. – Дніпропетровськ, 2011. – С. 22, 162.