Экономические науки/10.Экономика предприятия.

Стрелюк М., к.е.н. Колесов О.С., Недбалюк О.О.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Державний контроль використання земель сільськогосподарського призначення

Вступ. Реформування земельних відносин в Україні актуалізує пошук шляхів щодо розв’язання проблеми раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Цілком очевидно що зміна характеру земельних відносин має вплинути і на зміну характеру державного управління земельними ресурсами.

Аналіз останіх досліджень Питаннями державного контролю займалися такі вчені як П. Саблук, В.Сайко, А. Юрченко, Д. Бамбіндра, А. Третяк, А. Мартин, О. Канаш, Д. Добряк та інші.

Вчені економісти П. Саблук, В.Сайко, А. Юрченко у своїх працях підкреслили, що в умовах ринкової економіки відбувається обіг земельного капіталу, а це означає, що держава має не лише забезпечити формування нормативно – правових та організаційних умов для здійснення трансакцій із землею.

Метою статті є розкриття сутності державного контролю за використанням земель сільськогосподарського призначення.

Виклад основного матеріалу. У загальному вигляді сутність державного контролю використання й охорони земель сільськогосподарського призначення розкривається в земельному кодексі України: «Контроль за використанням і охороною земель полягає в забезпечені додержання державними органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємств, організацій та громадян земельного законодавства України» [2].

Ефективність державного управління земельними ресурсами і результативність контролю їх використання значною мірою зумовлене специфікою землі. Тому регулювання взаємовідносин між господарськими суб’єктами з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, виходить із того, що земля є просторовим базисом, засобом виробництва в сільському господарстві та об’єктом комплексу прав [3].

Сучасна структура державного управління земельними ресурсами в Україні, характеризується не лише відсутністю чіткості в розподілі обов’язків, а й конфліктністю інтересів різних відомств і широким розподілом відповідальності за рішення, що приймаються. Поряд із цим у системі державного управління земельними ресурсами, яка склалась в Україні, притаманне дублювання функцій, як в окремих питаннях контролю за використанням і охоронною земель сільськогосподарського призначення, так і в загальних питаннях земельної політики.

Не сприяє ефективному використанню земель розмежованість площ державної і комунальної власності, і слабке фінансування, що є однією із причин незадовільної діяльності органів державної влади щодо контролю над використанням і охороною земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до Закону України «Про плату за землю» фінансування заходів раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, підвищення родючості ґрунтів, здійснення державного моніторингу земель тощо має відбуватися за рахунок платежів, що надходять від сплати земельного податку та орендної плати [1].

Слід зазначити, що суб’єкти господарської діяльності в сільському господарстві ведуть підприємницьку діяльність у складних конкурентних умовах, що змушує їх знаходити бодай які шляхи збереження рентабельності виробництва,, зокрема ухилятись від надмірних витрат на організацію землекористування й охорону земель.

Потрібно також відмітити і те, що на сьогоднішній день в Україні діють 26 науководослідницьких інститутів землеустрою, які здатні в стислі терміни науково обґрунтовані поректи землеустрою аграрних підприємств, як цього вимагає Закон України «Про землеустрій» [4].

Незавершеним є роботи щодо створення земельного кадастру, складання реєстру земельних ділянок і землевласників, програмного забезпечення ведення кадастру і відповідних реєстрів. Усі ці обставини не сприяють підвищенню результатів державного контролю над використання земель сільськогосподарського призначення.

Висновки. З усього вище зазначеного потрібно сказати, що без суттєвого удосконалення законодавчого забезпечення для налагодження дієвого державного контролю за використанням і охороною земель сільськогосподарського призначення практично не можливо стимулювати землевласників до раціонального і ефективного ведення землеробства, і залучити до проведення єдиної земельної політики.

Література:

1. Закон України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. № 2535.

2. Земельний кодекс України: Наук. – практ. Коментар/ За заг. ред. В.І. Семчика. – К.: ВД «Ін Юре», 2003. – 676 с.

3. Микитченко Ю.І., Шарий Г.І. Державне управління: економічні методи та система відносин в умовах формування ринку земель. Полтавщина / За заг. ред. Г.І. Шарого. – Полтава: ІАЦ «Поділля», 2007. – 100 с.

4. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні. - К.: ННЦ ІАЕ, 2006. – 396 с.