Ковальчук Л.І.

Буковинська Державна Фінансова Академія, Україна

Оцінка результатів участі України в Кіотському протоколі

На сьогоднішній день дуже актуально постало питання екологічної безпеки та зменшення антропогенного впливу людини на клімат, бо така недоброякісна діяльність призводить лише до негативних наслідків – економічні збитки, втрати людських ресурсів від зміни клімату та майже щорічних стихійних явищ, які з року в рік лише примножуються. Одна повінь в 2008 році скільки збитків принесла. Задля зменшення такого негативного впливу на природу і був створений Кіотський протокол.

Даним питанням вже довгий час займаються такі вчені, як В.Я. Шевчук, Н.П. Іваненко, С.Х. Кубланов, П.М. Гвоздецький, М.П. Ковалко, В.В. Васильченко, М.В. Рапцуна, І.В. Трофімова, К.Я. Винников, В.А. Толкачов та інші.

У нас в країні існують позитивні передумови щодо отримання максимуму від участі України в Кіотському протоколі, але поки що, через малий досвід у цій сфері, політичну заангажованість, корупційність, чітких позитивних результатів не помітно.

Ратифікувавши в 2004 році Кіотський протокол, Україна взяла на себе зобов’язання скоротити викиди двоокису вуглецю та зменшити антропогенний вплив людини на зміни в кліматі. Умовно у нас це навіть вийшло, адже ми успішно продавали своє «гаряче повітря» Японії. Саме «гарячим повітрям» називають продаж квот, які виникли в результаті нескорочення викиду двоокису вуглецю в країні, а за рахунок спаду виробництва та застою в економіці, який і відбувався в Україні протягом 90-х рр. ХХ ст. [3].

Дохід від угоди з японськими компаніями становив у 2009 р. 320 млн. євро, з яких офіційно реалізовано лише 1 проект з утеплення госпіталів в Криму (У Криму "за кіотські гроші" замінено вікна та утеплені фасади п'яти лікарень на 6,4 млн. грн.). Виникає питання про ефективність витрачання «кіотських грошей» [2].

Варто зазначити про позитивний Чеський досвід у даному питанні. В них всі гроші від продажу квот направляються в єдиний фонд, з якого кожен житель країни може отримати до 60% компенсації вартості заходів з енергоефективності у своєму будинку або переході на поновлювані джерела енергії (опалення біопаливом, сонячні колектори для нагріву води тощо). Така схема набагато прозоріша і дозволяє отримувати фінансову підтримку не тільки представникам бізнесу, але і звичайним громадянам. Також вона стимулює та виступає суттєвим мотиватором для впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, застосування досягнень науки і техніки тощо. Саме такого стимулу, громадського розуміння та контролю за використанням «зелених інвестицій» не вистачає нашій державі [2, 79].

Якби кошти, отримані від продажу квот , використовувались за своїм первинним призначенням, Україна могла б в майбутньому досягти зниження собівартості продукції українського виробництва, збільшити конкурентоспроможність національного виробника та, в результаті, досягти економічного зростання в цілому.

Крім того, в Україні не ефективний та непрозорий механізмкадастрування квот. Через що Україні 12 жовтня поточного року взагалі тимчасово заборонили торгувати квотами. Щонайменше такі дії псують імідж нашої країни та взагалі Україна виступає як несерйозний, невідповідальний і ненадійний партнер. Це може взагалі негативно позначитись на майбутній співпраці України з Європейським товариством.

Неможливо не звернути увагу на той факт, що участь України в Кіотському протоколі та діяльність навколо цього нормативного акту несе деякі загрози для України, основним з яких є можливість подорожчання авіаперевезень або взагалі заборона українським літакам здійснювати рейси до Європи. Як відомо, будь-яка країна може в будь-який момент ввести санкції проти експортера продукції або послуг, які не передбачають скорочення викидів парникових газів. І це не віртуальна загроза, адже згідно зі 101-ю директивою ЄС, авіакомпанії зобов’язані фіксувати викиди двоокису вуглецю при здійсненні польотів до Європи і назад. Поки українським авіакомпаніям доведеться купувати на біржі лише 15% дозволів на викиди, а 85% вони зможуть отримати безкоштовно. Приблизно витрати авіакомпаній загалом складатимуть 35 млн. євро щорічно. Також в будь-який момент це співвідношення може змінитись. Найближчим часом цей підхід буде застосовано в хімічній галузі, при експорті алюмінію і бункерного палива. Тобто постраждає не лише вітчизняний виробник, а й ми, громадяни, як споживачі товарів національного виробництва.

З часів ратифікації Кіотського протоколу не тільки уряд отримав додаткові кошти від продажу квот, багато українських великих підприємств приймали участь в проектах спільного впровадження та отримали змогу продавати свої невикористані квоти, що принесло їм часткову компенсацію витрат на енергозберігаючі заходи, але цього недостатньо для ефективного функціонування, отримання потрібних прибутків тощо, адже окупність залишкових витрат очікується лише у майбутньому.

Підсумовуючи все вище сказане можна виділити наступні результати участі України в Кіотському протоколі:

1. Залучення грошових коштів від продажу квот, але не визначеність їх використання.

2. Утеплено госпіталі в Криму за рахунок отриманих коштів від Японії.

3. Впровадження підприємствами заходів щодо зменшення викидів вуглекислого газу, формування вільних квот, їх подальший продаж та отримання коштів у їх розпорядження.

4. Участь підприємств у програмах спільного впровадження з іноземними державами та досягнення позитивного досвіду у цій сфері.

5. Подання нереалістичного звіту щодо зменшення викидів двоокису вуглецю, як результат цього – тимчасова заборона Україні продавати вільні квоти та як наслідок – внесення поправок та покращення кадастру і звітності скорочення викидів двоокису вуглецю.

6. Формування іміджу на міжнародному ринку квот, як невідповідальної держави та ненадійного партнера по бізнесу.

7. Існування певних ризиків щодо подорожчання авіаперевезень та збільшення ціни на товари народного виробництва.

Отже, що крім низки негативних результатів, деякі позитивні результати для України є вже й сьогодні, але багато чого в нас у державі здійснюється лише на папері, через що зменшується ефект від участі України в Кіотському протоколі, тому для досягнення максимально корисних результатів від такої співпраці, нашій країні потрібно ще плідно працювати і над заходами, і над контролем з боку держави та громадськості, намагатися цілеспрямовано використовувати кошти і в майбутньому це неодмінно принесе нам бажані результати.

Література:

1. Кадастр викидів метану з вугільних підприємств України: 1990-1999рр. / Звіт.- К.: Партнери з економічної реформи, Інк. у співробітництві з Центром альтернативних видів палива, 2000.-20 с.

2. Глобальні зміни клімату: економіко-правові механізми імплементації Кіотського протоколу в Україні / За ред. В.Я.Шевчука. – К.: Геопринт, 2005. – 147 с.

3. Кіотський протокол до Рамкової Конвенції про зміну клімату [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unfccc.de.