Історія /3. Історія науки і техніки

Курбатська О.І.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека, м. Київ

Теоретичні основи оцінки племінної цінності тварин

у науковому доробку професора Ф. Ф. Ейснера

Доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент ВАСГНІЛ Федір Федорович Ейснер (1916–1986) здійснив суттєвий внесок у становлення та розвиток теоретичних та методологічних засад вітчизняної зоотехнії. З іменем вченого пов’язані розробка теорії породи та її генеалогічного аналізу; основи вирощування, оцінки та раціонального використання плідників; методи великомасштабної селекції; моделювання селекційного процесу; перспективне планування племінної справи; методика збереження генофонду порід та інші наукові напрями, що визначили розвиток вітчизняної зоотехнії на кілька десятиріч наперед.

Особливо важливою складовою наукового спадку Ф. Ф. Ейснера є теоретичні основи оцінки племінної цінності тварин, передусім плідників. Слід відмітити, що перші методичні вказівки з оцінки бугаїв за якістю потомства були розроблені ще в 1930–1931 роках професорами О. В. Гаркаві (Московська зоотехнічна дослідна станція) та О. А. Соловйовим (Київська зоотехнічна дослідна станція). У наступні десятиріччя даний напрям отримав розвиток у наукових працях О. С. Серебровського, В. Є.Альтшулера, М. П. Суханова, О. А. Іванової, М. А. Кравченка, Ф. Ф. Ейснера та інших вітчизняних вчених.

Федір Федорович розглядав оцінку бугаїв за якістю потомства як головний важіль ефективності програм великомасштабної селекції у скотарстві. Вважав, що така оцінка розрахована на перспективу, оскільки реальний виробничий ефект від використання випробуваного бугая можна отримати не раніше, ніж через чотири роки після його оцінки. Відсоток поліпшувачів від загальної кількості бугаїв, що випробуються, залежить, перш за все, від рівня продуктивності маточного поголів’я. Чим він вищий, тим важче добирати плідників, здатних забезпечити подальше зростання продуктивності. Для виявлення одного поліпшувача необхідно випробувати не менше восьми-десяти бугайців, із яких половину із них буде вибракувано за ростом, екстер’єром, кількістю та якістю сперми. Із чотирьох-п’яти бугаїв, що залишаться, добирають одного, здатного поліпшити показники своїх дочок за удоєм і жирномолочністю, чи хоча б одного за цією ознакою при підтриманні іншої для даної популяції худоби [2].

Оскільки спадкові якості бугая визначають рівень продуктивності стада не менше, ніж через чотири-п’ять років після початку його використання, а удій, отриманий повновіковими коровами на великих фермах і комплексах, повинен знаходитися на рівні 4000 кг і більше, то поліпшувачем може стати плідник зі спадковим потенціалом, який істотно перевершує цей рівень, тобто давати дочок з удоєм 3500 кг за першим отеленням і не менше, ніж 5000 кг за третьою лактацією. Оскільки плідник визначає лише половину спадкових якостей потомства, вчений рекомендував відкоригувати вимоги до молочної продуктивності його дочок з урахуванням фактичного удою первісток [3].

Ф. Ф. Ейснер вважав, що випробовувати плідників необхідно в умовах годівлі й утримання, які забезпечують нормальний розвиток та прояв продуктивних якостей потомства і наближаються до тих виробничих умов, у яких передбачено подальше їх використання. Відповідно корови, яких прикріплюють до бугаїв для проведення оцінки, за якістю, породністю і походженням повинні наближатися до середнього рівня маточного поголів’я, на якому передбачено використовувати оцінюваних плідників [1].

Стосовно добору бугаїв за материнською стороною родоводу вчений вважав, що повторення у потомстві генотипу матері неможливе, оскільки він розщеплюється у процесі мейозу, а поєднання з геномом батька при заплідненні ще більше віддаляє генотип потомка від материнського. Для оцінки матерів майбутніх бугаїв пропонував враховувати показники удою за ряд лактацій із наступним визначенням коефіцієнту середньої. Ф. Ф. Ейснером встановлено кореляційний зв’язок між показниками продуктивності матерів за три лактації і оцінкою їх синів за якістю потомства [2].

Вчений приділяв важливе значення вибору оптимального числа потомків, необхідних для максимально вірогідної оцінки, при цьому наголошував на умовності цього показника. Це пояснював не лише числом потомків, а й ступенем їх відмінностей від порівнюваних ровесників. Представляє інтерес концепція диференційованого підходу до оптимального числа дочок, запропонована вченим у 1963 р. Її сутність зводиться до того, що якщо від бугая отримана хоча б одна дочка з удоєм 12 000 кг молока за 300 днів лактації, то навіть за показниками однієї дочки можна мати вірогідну оцінку за потомством [3].

На думку Ф. Ф. Ейснера, для масового товарного скотарства більш цінним є плідник, котрий дає вирівняне потомство, яке переважає вихідну популяцію за продуктивними якостями. Широкий розмах мінливості у даному випадку небажаний, у той час як при поглибленій племінній роботі в заводських стадах, чим ширший розмах мінливості, тим більше шансів досягнути прогресу породи, закріплюючи спадкові якості кращих потомків відповідним підбором і виранжировуючи тварин, які не відповідають меті селекціонера.

Федір Федорович відводив важливу роль оцінці та добору тварин за екстер’єром і конституцією, що пояснював не тільки їх прямим зв’язком із продуктивністю. За екстер’єром робив висновки про ступінь типовості тварини для даної породи, оскільки особина, типова для даної породи за морфологічними ознаками, не може набагато відхилятися від середнього типу породи і за продуктивними ознаками. На думку вченого, оцінка плідника за будовою тіла потрібна ще й для визначення ступеня вираженості його статевого диморфізму. Окрім того, за зовнішніми формами можна робити висновки про ступінь схожості між спорідненими тваринами, і певною мірою про рівень їх спадкової близькості [2].

Важливим критерієм оцінки бугайців молочних і м’ясних порід вважав живу масу, оскільки вона характеризує ступінь розвитку тварин та їхню здатність до високої продуктивності. За цим показником при народженні прогнозують масу дорослої тварини, середньодобові прирости, які будуть отримані за певного рівня годівлі, час, необхідний для досягнення певної стадії зрілості. Вченим визначено оптимальну масу бугайців для різних вікових періодів. Так, за його міркуваннями, у 6, 12 та 18 місяців вона повинна скласти 20–25, 35–40, 55–60 % (відповідно) бажаної маси повновікових бугаїв. При цьому вчений враховував міжпородні відмінності за масою та інтенсивністю росту, визначив її оптимальні норми для основних порід худоби УРСР [2].

Ф. Ф. Ейснер розширив уявлення про бажаний тип, включивши до нього сукупність морфологічних і функціональних особливостей тварин, які забезпечують у конкретних природних та господарських умовах найкращий розвиток продуктивних якостей при максимальній оплаті корму, збереженні здоров’я і високої плодючості. Вчений розумів бажаний тип як комплексний, що включає екстер’єрну і продуктивну характеристику тварин.

Таким чином, результативність селекційного процесу в скотарстві знаходиться у прямій залежності від вірогідності добору та раціонального використання високопродуктивних тварин. Ф. Ф. Ейснером розроблено основи оцінки вирощування, оцінки та раціонального використання плідників, розширено уявлення про бажаний тип тварин. За сучасних умов дану складову наукового спадку вченого слід розглядати як теоретичну та методичну основу подальшого розвитку скотарства України.

Література

1. Эйснер Ф. Особенности оценки производителей высокорослых мясных пород / Ф. Эйснер, М. Скрипниченко // Молочное и мясное скотоводство. – 1986. – № 3. – С. 49-51.

2. Эйснер Ф. Ф. Оценка быков по качеству потомства / Ф. Ф. Эйснер. – М.: Сельхозиздат, 1963. – 189 с.

3. Эйснер Ф. Ф. Теория и практика племенного дела в скотоводстве / Ф. Ф. Эйснер. – К.: Урожай, 1981. – 189 с.