Присяжнюк В.М.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Переваги та недоліки створення газотранспортного консорціуму для України

Актуальність даної теми полягає в тому, що на даний момент в Україні доволі гостро постало питання щодо потрібності створення газотранспортного консорціуму на базі української газотранспортної системи. Суть газотранспортного консорціуму полягає в тому, що відбувається об’єднання декількох компаній з постачання газу до інших країн світу, для побудови спрощеної та дешевшої системи газопроводів через Україну.

Метою даної роботи є визначення переваг та недоліків для нашої держави при створені об’єднання даного типу.

Над цією проблемою працювали такі науковці як О. Доній, А. Захарченко, М. Земляний, В. Тарнавський та багато інших.

Дана тема є не досить дослідженою, тому є потреба у її більш глибшому досліджені та визначені переваг та недоліків щодо створення газотранспортного консорціуму для України.

В українському політикумі обговорюється декілька варіантів щодо створення консорціуму. Найменш вигідний для України є варіант, який відстоює Росія – це продаж «Газпромові» певного пакета акцій компанії «Укртрансгаз», паралельно зі скасуванням теперішніх невигідних для України контрактів постачання газу. Тобто, доволі вагомою є перевага у тому, що ціни на газ зменшаться, проте зараз вартість давно не ремонтованої газотранспортної системи мінімальна, і тому не час її продавати. За рахунок створення даного консорціуму уряд хоче що-небудь продати щоб закрити дірку в бюджеті. Проте, як вже було сказано, продати її дорого не вдасться. За словами Володимира Омельченка – експерта енергетичних програм Центру Разумкова, вартість української труби можуть підняти навіть суто паперові формальності, наприклад, договори про одержання кредиту на модернізацію, але наші держслужбовці не зацікавлені займатися лишніми клопотами. При цьому, можливо, у консорціум треба буде віддати росіянам не певну частку, а саме 50%+1 акцію, що вкрай посилить залежність від Росії.

Можливою перевагою є те, що прихильники консорціуму вірять, що в разі участі «Газпрому» в українській ГТС обсяги прокачування газу територією України збільшитися з нинішніх 96 мільярдів кубометрів до 200-250 мільярдів кубометрів. Такої цифри сподіваються досягти, збудувавши за російські гроші нові ділянки газогонів, повністю або частково відмовити Росію від будівництва обхідних маршрутів – Північного та Південного потоків. Проте, Росія відкрито заявила, що вона не має намірів відмовлятися від будівництва нових потоків заради України. Крім того, у споруджені нових газових потоків зацікавлені не лише росіяни. Підрядником будівництва виступає італійська компанія ENI – яка зацікавлена в отримані цього контракту, а домовленості Росії з Україною її хвилюють мало. Тобто, плани, які будує Україна на рахунок створення консорціуму, наприклад про постачання вітчизняних труб для прокладання нових шляхів, в реальному житті не справдяться [4].

Недоліком створення консорціуму є зовнішньополітична помилка, яка полягає в тому, що при підписані даної угоди Росія, почне будувати Північний та Південний шляхи, які є досить не вигідними для Польщі. Свого часу Польща категорично відмовилася від вигідної для неї пропозиції пустити газ до Словаччини в обхід України. І якщо зараз Україна підтримає такий шкідливий для Варшави проект, це буде відвертим псуванням стосунків [5].

Велику вигоду Києву міг би принести продаж частини ГТС не за гроші, а за газодобувні активи у РФ. Тоді, Україна отримає дешевий російський газ, який видобуватиме українська компанія. Однак, щось подібне уже було в 1994 році, колишній президент Леонід Кучма створив "Укртатнафту" - підприємство на основі Кременчуцького НПЗ. Частина акцій НПЗ була віддана татарським акціонерам в обмін на акції тамтешньої видобувної компанії. Вважалося, що завод зможе купувати всю видобуту нею нафту. Однак спільне підприємство упродовж ледь чи не усієї своєї історії знаходилося під контролем російської "Татнєфті", і його менеджмент ні на хвилину не допустили до контролю над видобувною компанією [3].

Реальною перевагою є те, що теоретично консорціум може принести і деякі виграші для України, але лише у випадку ретельного відстоювання нею своїх інтересів і певної поблажливості з боку Росії. Один з плюсів - входження в управління компанією цивілізованих європейських партнерів.

Ще одна перевага у тому, що і постачальник, і покупець газу визнають український напрямок найбільш пріоритетним, оскільки прибуток від його експлуатації буде розподілятися між усіма учасниками. Це гарантує деяку стабільність обсягів постачання газу.

Окрім того, незважаючи на незацікавленість Росії у розширенні української ГТС, не варто забувати і про консорціум з добудови нових її потужностей. Мова може йти не лише про газопроводи. На базі відпрацьованих родовищ у Західній Україні варто було б спорудити додаткові підземні сховища газу, яких зараз дуже потребує Європа [1].

Суттєвим недоліком є те, що у світі сталася нова технологічна революція. У США вдалося розробити технологію видобутку так званого "сланцевого" газу, який нічим не відрізняється від звичайного, окрім видобутку. Найцікавіше, що запасів такого газу у світі удвічі більше, ніж звичайного, а родовища значно більш рівномірно розподілені у світі. Експерти наводять цифри – 55-100 трильйонів кубометрів сланцевого газу є у США, і до 35 трильйонів у Європі. Найбільші в Європі родовища розташовані на Півночі континенту – в Німеччині, Польщі, Нідерландах, Швеції, а також в Угорщині, Франції та Україні. Той факт, що газ розташований так близько до споживачів, є його серйозною перевагою. Американці вперше за останні десятиліття за обсягами видобутку обігнали Росію. США з країни-імпортера газу перетворилася на країну, яка майже повністю сама себе забезпечує газом, і навіть може почати експорт скрапленого газу. У результаті скраплений газ із Близького Сходу, насамперед із Катару, який призначався для США, надійшов до Європи за дуже низькими цінами, що мінімум у два рази менші за ціну на російський газ за довгостроковими контрактами. Найближчий наслідок – інвестори "Північного" і "Південного" потоків можуть втратити зацікавлення у цих проектах. Зі значно більшою ймовірністю нові технології просто регулюватимуть верхню межу ціни на газ. Між тим, поклади метану в Україні оцінюються в трильйони кубометрів. При цьому, Україна вже сьогодні володіє найрозгалуженішою системою газопроводів довжиною майже 38 тисяч кілометрів, з прямим виходом у Європу, найпотужнішою в Європі системою підземного зберігання природного газу місткістю 30 мільярдів кубометрів. Віддати це все за кілька років "пільгових" цін на газ – це повне безглуздя і безгосподарність [2].

Таким чином, можна зробити висновок, що створення газотранспортного консорціуму для України має низку переваг та недоліків. Проте, на мою думку, без консорціуму таки можна обійтися. Тим більше, що немає однозначної оцінки цього проекту. За оцінками Володимира Омельченка, нині українська газотранспортна система, у випадку її відділення від "Нафтогазу", змогла б цілком себе підтримувати. Вона здатна заробляти більше 3 мільярдів доларів на рік, і цього досить для своєчасної реконструкції. До того ж, додаткові гроші для реконструкції готові надати і міжнародні фінансові організації у рамках домовленостей з Єврокомісією.

Список використаних джерел:

1. Вітренко Ю. Економічне обґрунтування розрахунку ставки транзиту газу та вартості імпортного газу/Ю.Вітренко// Дзеркало тижня, - № 2. - 19-25 січня 2008р. - С. 25-31.

2. Гузенко Н. Труби горять/ Н. Гузенко, В. Дарцінянш// Український тиждень. - №11(72). - 20.03.2009. – С. 51-57.

3. Доній О.Газпром: є ще порох у порохівницях/О.Доній // Газ і нафта, - №5. - 2008. - С.15-19.

4. Єрьомен А. По трубі – в Європу/А.Єрьомен//Дзеркало тижня. - № 10 (738) 21—27 березня 2009. - С.94-98.

5. Тарнавський В. Український мазохізм: віддати трубу/В. Тарнавський// Економічна правда. - №13. – С.27 -32.