Петленко К.

Наук.керівник – Шахраюк-Онофрей С.І.

Стан інтеграції України до світового ринку праці

Історично явище міграції робочої сили є необхідним та природним атрибутом міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп населення, країн. Вільне або примусове переміщення значних мас людей відбувалося завжди – настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства. Серед причин, що впливають на міграцію, вирізняють неекономічні та економічні. До першої групи відносять політико - правові, релігійні,етнічні (з’єднання сімей і переїзд на історичну батьківщину), екологічні, освітньо - культурні,психологічні чинники. До економічних факторів слід зарахувати насамперед наявність країн із різним рівнем соціально-економічного розвитку, що й викликає переміщення робочої сили з бідних країн до країн з високим рівнем життя; стан національного ринку праці й динаміку його розвитку; структурну перебудову економіки, яка супроводжується зростанням потреб у робітниках високої кваліфікації, з одного боку, та наявністю безробіття, з іншого; зростання масштабів міграції капіталу, функціонування спільних підприємств тощо. Проте, при наявності економічних чинників, міграція може й не відбутися доти, доки певна подія в особистому житті не прискорить її і не стане поштовхом до руху, тобто не спрацює психологічний фактор. Серед вчених, що розглядали дане питання можна назвати такі: Г. П. Журавльова, П. Друкер, Р. М. Нурєєв, Худокормов А.М., Фетисов Г.Г., та ін..

Формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства значною мірою залежить від інтеграції України до світового ринку праці. Економічні проблеми, низька мотивація легальної зайнятості, значний рівень безробіття створили об’єктивні передумови для пошуку громадянами України праці за кордоном. Цивілізоване входження України до світового ринку праці є обмеженим і недостатнім. Цей процес віддзеркалюється передусім в угодах, укладених Україною з іншими державами, серед яких провідне місце мають посідати угоди, спрямовані на захист інтересів наших громадян на зарубіжних ринках праці.

Зростання відкритості українського суспільства за часів незалежності неминуче призводить до все більшого втягнення України в міжнародні міграційні процеси . Українські мігранти працюють в Австрії, Болгарії, Великобританії, Італії, Ірландії, Латвії, Мальті, Нідерландах,Німеччині, Португалії, Словенії, Франції, Чехії, Туреччині, тощо. [2, c. 7].

Щодо розподілу по країнах, то дані наступні: в Італії це – 500 тис.чол., Португалії – 45 тис.чол., Польщі – 300 тис.чол., Туреччині – 35 тис.чол., США – 20 тис.чол. (рис. 1)

Рис.1. Кількість українських заробітчан в зарубіжних країнах(тис.чол.)

За даними 2010 року лідером серед країн Європи з прийому іноземців є Німеччина – 7185 тис.чол. [1, c. 7]. Основна кількість іноземців (приблизно 75%)мешкають лише у п’яти країнах Європи: Німеччині, Іспанії, Великобританії, Італії та Франції. Одна з причин саме такого розташування мігрантів у тому, що ці 5 країн є найбільшими в Європі. Вихідців з України високо цінують роботодавці на Заході. Наприклад, не дивлячись на складні умови існування ринку праці у Великобританії під впливом світової фінансово – економічної кризи, звільняти українців британці не збираються, пояснюючи це тим, що українці працелюбні, толерантні у випадках виконання термінової роботи, відповідальні й згодні працювати за відносну невелику у Великобританії заробітну платню (90 фунтів стерлінгів на день) [1].

В Україні за 2011 рік одержали вид на мешкання 14953 іноземця, зокрема дозвіл на роботу – 8100 людей. Це родичі українців та іноземців, що вже мають вид на мешкання, діячі науки, культури, біженці, які мешкають у нас більше трьох років. Решта – студенти, що тимчасово мешкають у країні [2, 3].

Щодо умов праці за кордоном, то можна сказати, що переважна кількість (69,5 %) трудових мігрантів з України за кордоном працювали за усною домовленістю. Тобто фактично вони не мали жодних юридичних гарантій щодо оплати праці, її умов, режиму праці й відпочинку, тощо; не мали основи для захисту своїх громадянських прав. Тим часом, за даними соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України, середня тривалість робочого часу за кордоном у зовнішніх трудових мігрантів становила 11,5 години, а 3,4 % з них працювали 17 та більше годин на день [5].

Також варто зауважити, що переважна більшість зовнішніх трудових мігрантів (81,8 %) та членів їхніх сімей за період роботи за кордоном за медичною допомогою не зверталися; 1,3 % за медичною допомогою звертались, однак не отримали. Ніхто з них не отримував якихось соціальних виплат по хворобі, сімейної допомоги, тощо. Трудові мігранти з України в інших країнах не лише майже не звертаються по захист своїх прав, а й не намагаються створити для такого захисту громадських організацій [5].

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил,вирівнювання цін на головний фактор виробництва. Процес еміграції фахівців потребує ретельного аналізу й розробки спеціальних заходів. Насамперед, необхідно створити в Україні належні соціально – економічні, організаційні, правові умови для створення гідних умов життя, навчання, розвитку економіки та особистості. Вже сьогодні соціально – економічний розвиток України, хоча й не є таким же як у країнах Західної Європи, однак, для наших співвітчизників виявляється більш сприятливим ніж «золоті гори» на Заході. Про це свідчить суттєве скорочення емміграції та зростання імміграції.

В умовах тісного взаємозв’язку й взаємозалежності національних економік стає можливим стимулювання економічного зростання, створення нових робочих місць, підвищення доходів, формування сприятливого клімату у країнах емміграції [4].

Висновок з усього викладеного може бути такий: національний ринок праці для збереження та розвитку трудового потенціалу потребує специфічних заходів щодо його захисту. Для цього має бути розроблена нова міграційна політика держави з урахуванням умов, що складалися у зв’язку з розширенням ЄС. Двосторонні договори з окремими країнами повинні мати всебічні аспекти захисту прав громадян і соціального захисту трудових мігрантів та членів їх сімей з усіма країнами, де працюють громадяни України. Урядом України здійснюються заходи, щодо поліпшення ситуації. Так, порушено питання про розробку програми співробітництва між Радою Європи, Європейською Комісією та Україною, до якої планується включити заходи щодо співробітництва з імплементації Європейської соціальної хартії.

Використана література

1. Гомон Д. Германия – лидер по иностранцам. / періодичне видання/ Гомон Д. /Сегодня. От 10 сентября 2010 г.

2. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв’язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації: навч.посібник / Макуха С.М –Х.: Право, 2005. -304 с.

3. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір: Колективна монографія /За ред.. Е. М. Лібанової./ –К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. -316 с.

4. Мамонтова. Н. Тенденції та особливості формування і використання інтелектуального капіталу в Україні : навч..посібник/ Економіка України/ Мамонтова Н. – 2010. -№8. –С. 30 – 40.

5. Харламова Г. О., Наумова М. Міграція як складова процесу формування людського капіталу України: навч.посібник /Економіка та держава/ Харламова Г.О. -2010. - №4. –С. 32 – 36.

6. МВД Украины и Государственный центр занятости Минтруда Украины. Режим доступу www. еurostat. com