К.е.н., доц. Демчук Н.І., к.е.н., доц. Дуброва Н.П., Воловик Д.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК

Одним із важливих напрямів державної політики в сучасних умовах має стати вирішення проблеми фінансового забезпечення діяльності та зростання кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств, створення сприятливих умов для залучення банківських кредитів та інвестицій в аграрний сектор економіки. Першочерговою, з-поміж усіх фінансових цілей, що забезпечують стійкий розвиток підприємства, є досягнення високого рівня прибутковості власного капіталу. Розвиток агропромислового виробництва залежить від ефективного його фінансування. Проте слід пам’ятати, що фінансування діяльності підприємств агропромислового сектора здійснюється з урахуванням специфіки функціонування цієї галузі, яка залежить від: сезонності виробництва, тривалого періоду відтворення основних засобів, наявності значного часового інтервалу між періодами здійснення витрат та отримання підсумкових результатів, безперервності виробничих процесів, використанням як засобів і предметів праці живих організмів, підпорядкованих передусім біологічним законам відтворення, залежності результатів діяльності підприємств і, відповідно, джерел фінансування від впливу природно-кліматичних умов, необхідності кредитного забезпечення діяльності та подальшого успішного розвитку суб’єктів господарювання.

Причини ситуацій, наявних сьогодні в державі, об’єктивні. З-поміж основних проблем фінансування діяльності сільськогосподарських підприємств можна виокремити: зменшення фінансової підтримки сільського господарства; недоступність кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки та відсутність заставного майна; відсутність гарантій повернення інвестицій та кредитів через збитковість підприємств; диспаритет цін; недосконалість системи страхування майна і врожаю сільськогосподарських підприємств; проблеми податкових відносин. Агропромисловий комплекс є важливою складовою частиною економіки України. В ньому виробляється близько третини валового внутрішнього продукту, дві третини товарів народного споживання, зайнято близько 40 відсотків працюючого населення. Розвиток агропромислового комплексу і сільського господарства як його основи визначає потенціал інших галузей економіки, рівень продовольчої безпеки держави та соціально-економічну ситуацію в країні.

У результаті ринкових перетворень більшість земель сільськогосподарського призначення приватизована. У сфері банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробників також відбулися зміни. В період командно-адміністративної системи кредити надавалась аграрним підприємствам на планово-розподільній основі. Більшість з цих кредитів не поверталась, що призводило до їх списання, збитковості банків і зростання дефіциту державного бюджету. З розвитком ринкової економіки, перебудовою кредитних відносин держава обмежила свій безпосередній вплив на процес кредитування банками аграрного сектору економіки.

Банки здобули право самостійно визначати позичальників, обсяг, порядок видачі і погашення кредитів, розмір процентних ставок, організацію системи моніторингу кредитів відповідно до власної кредитної політики з додержанням принципів кредитування та вимог чинного законодавства. З огляду на наведене зросла заінтересованість банківських установ у збільшенні обсягів кредитування аграрних підприємств.

Кредитна діяльність комерційних банків – це одне з основних джерел їхніх доходів і збитків, а кредитні ризики – головна проблема комерційних банків. Система керування кредитними ризикам передбачає різні напрями, одним із яких є визначення стратегії кредитної діяльності, тобто вироблення правил і процедур кредитування. Вважається, що кредитоспроможність – це здатність позичальника, виходячи з конкретних умов кредитування, в повному обсязі й у певний кредитним договором строк розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях винятково коштами, які генеруються позичальником у процесі звичайної діяльності.

Кількісна оцінка кредитного ризику індивідуального позичальника полягає у визначенні його кредитоспроможності. Процес визначення кредитоспроможності складається з оцінки імовірності виконання позичальником умов кредитної угоди, а також масштабу втрат банку при реалізації ризику.

Існують різні методи оцінки кредитоспроможності позичальника. Умовно їх поділяють на кількісні та якісні. Кількісні методи використовують для оцінки фінансового стану підприємства на основі обмеженої кількості показників діяльності, розрахованих за даними бухгалтерської звітності. Якісні методи передбачають вивчення окремих характеристик, притаманних підприємству чи галузі. Серед кількісних методів оцінки фінансового стану підприємства найбільш розповсюдженим класичним підходом є коефіцієнтний метод, згідно з яким на базі офіційної фінансової звітності розраховують значення різних фінансових показників (ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності, обігу тощо). Недолік цього методу полягає в тому, що фінансовому аналітику необхідно детально аналізувати велику кількість коефіцієнтів. Аналіз фактичних значень цих коефіцієнтів у порівнянні з нормативними нерідко призводить до протилежних висновків. Отже, оцінка фінансового стану підприємства на основі коефіцієнтного методу достатньо суб’єктивна, її адекватність залежить від інтуїції аналітика.

Для оцінки рівня платоспроможності підприємств фінансові аналітики рекомендують використовувати інтегральні моделі, а не окремі показники фінансової стійкості та ліквідності.

На сучасному етапі активно використовують дискримінантні багатофакторні моделі оцінки індивідуального кредитного ризику. Переваги їх використання в тому, що по-перше, для розрахунку інтегрального показника використовують дані бухгалтерської звітності; по-друге, фінансові показники, на основі яких визначається інтегрований показник, характеризують різні аспекти діяльності підприємства. Крім цього, інтегрований показник дозволяє проранжувати підприємства.