Тодерич Д.Б.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Науковий керівник: к.е.н., доцент Нестерова Н.А.

Регіональні програми розвитку інноваційної сфери економіки України.

          Інноваційно-технологічне переозброєння галузей економіки - це базис для формування та реалізації стратегії інноваційного прориву, без якого в даний час неможливе існування цивілізованого конкурентоспроможної держави. Темпи і ефективність розвитку інноваційної сфери залежать від проведеної інвестиційної політики, яка повинна забезпечити умови, що сприяють інноваційному розвитку. Створення інфраструктури, сприятливої ​​для функціонування інноваційної сфери, може бути найкращим способом стимулювання інновацій [1]

         Специфіка розвитку української економіки в даний час і комплекс проблем, що гальмують поширення інновацій, істотно посилюють роль регіональних органів влади в регулюванні інноваційних процесів у промисловості, що й обумовлює актуальність даної теми.

Метою наукового дослідження є розгляд інноваційних регіональних програм, які стимулюють розвиток інноваційної сфери економіки України. Інструментарій державного регулювання інноваційних процесів, який використовується в розвинених країнах, досить різноманітний і поєднує інституціональні методи з фінансовою підтримкою інноваційної діяльності, головним чином фундаментальних досліджень. В сучасних умовах значно зростає роль держави у розвитку інноваційної сфери України, оскільки в ході деформаційних процесів, що супроводжують трансформацію соціалістичної економіки в ринкову, значно постраждала галузева наука і надзвичайно слабка мотивація бізнес-структур до інноваційної діяльності [2]. Напрямок, де державна підтримка особливо необхідна, - це створення фінансових умов для інноваційної діяльності. Тільки при їх забезпеченні інвестиційний фонд може стати ефективним інструментом державної підтримки розвитку інноваційної сфери. Реалізація державної інноваційної політики на регіональному рівні спрямована на структурну перебудову економіки регіонів, завдяки якій забезпечується їх соціально-економічний розвиток, підвищується інноваційна активність підприємств та зростає інвестиційна привабливість.

Механізм регулювання розвитку інноваційної сфери повинен грунтуватися на взаємодії суб'єктів, які здійснюють інноваційну діяльність, та обласних структур, у розпорядженні яких перебувають фінансові ресурси. Ефективність функціонування цього механізму значною мірою залежить від економічної обгрунтованості критеріїв вибору інноваційних програм та оцінки результатів інноваційної діяльності.

Для побудови механізму управління інноваційною сферою слід визначити розподіл цілей, пріоритетів, важелів впливу і відповідальності по всьому ланцюжку системи відтворення - від організацій державного рівня через регіональні структури до підприємств і організацій, які безпосередньо здійснюють інноваційну діяльність. Ефективним напрямом державної інноваційно-інвестиційної політики є підтримка розвитку інноваційної сфери, в якій об'єктом докладання керуючого впливу є регіональна інноваційна програма. Одним із способів реалізації напрямів державної політики у сфері підтримки інновацій є участь у фінансуванні регіональних програм, що об'єднує зусилля суб'єктів інноваційної діяльності різних рівнів і різної галузевої приналежності. Ефект реалізації програми може досягатися тільки за умови збалансованості всіх напрямів інноваційно-інвестиційної діяльності, яка забезпечить структурну збалансованість соціально-економічного розвитку. Логічним висновком такого підходу до організації інноваційної діяльності є вимірювання результатів розвитку інноваційної сфери на основі соціально-економічних показників. Процес формування регіональної програми повинен полягати у виявленні сумісності інноваційних проектів, що подаються суб'єктами інноваційної діяльності, з тими цілями, досягнення яких буде сприяти сталому соціально-економічному розвитку регіону. Проекти можуть бути включені в регіональну інноваційну програму тільки в тому випадку, якщо реалізація проекту крім досягнення ефективності, закладеної в неї розробниками, що представляють інтереси бізнесу, дасть ефект в інших сферах економіки регіону. Необхідною умовою є взаємодія з іншими суб'єктами інноваційної сфери: науковими та освітніми установами, промисловими підприємствами. Від того, якою мірою буде задіяний науково-освітній, промисловий і трудовий потенціали при реалізації інноваційних програм, залежать інтенсивність і збалансованість розвитку регіону.

При реалізації регіональних програм слід враховувати особливості того чи іншого регіону, його базові умови для того, щоб технопарк успішно функціонував на його території.

На думку фахівців [3] формування регіональної інноваційної політики, яка була б здатна забезпе­чити реалізацію зазначених вище завдань, має базуватися на таких осно­вних принципах:

1.                 системний підхід до формування регіональної інноваційної політики;

2.                 створення регіональної інноваційної інфраструктури, що враховує специфіку територій, з наступною інтеграцією в єдину систему;

3.                 узгодженість середньострокових пріоритетних напрямів інновацій­ної діяльності регіонального та загальнодержавного рівнів (згідно із Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”);

4.                 концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах з чітким визначен­ням джерел фінансування.

Аналізуючи регіональний досвід світової практики щодо реалізації інноваційної політики можна, зробити висновок, що забезпечення інноваційного розвитку регі­онів має здійснюватися за такими основними етапами:

1.                 формування і законодавче забезпечення державної політики підтрим­ки інноваційного розвитку регіонів;

2.                 формування ефективно діючої регіональної інноваційної інфра­структури;

3.                 розроблення програм інноваційного розвитку конкретних регіонів з урахуванням пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіо­нального рівня;

4.                 реалізація програм інноваційного розвитку регіонів з поточним ко­регуванням [3].

          Регіональна інноваційна програма повинна забезпечувати максимально можливу трансформацію ефектів, отриманих при її реалізації суб'єктом, безпосередньо здійснює інноваційну діяльність, у загальну ефективність функціонування економіки регіону. У цьому випадку програма буде сприяти відтворенню сукупного економічного потенціалу країни і подолання деформуючих тенденцій в галузевому та регіональному розвитку країни.

Ефективність реалізації інноваційної програми на регіональному та державному рівнях буде оцінюватися, виходячи з відповідності отриманих результатів переслідуваним цілям. Таким чином, отримані макроекономічні результати будуть визначатися не стільки ефективністю реалізованих проектів, що принесли певні успіхи на мікрорівні, скільки ефективністю взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності в процесі здійснення регіональної програми і інтенсивністю залучення в інноваційну діяльність найбільшої кількості учасників. Звідси випливає необхідність поділу критеріїв відбору інноваційних програм та результатів оцінки їх реалізації. Система критеріїв відбору програм і проектів повинна бути орієнтована на відповідність очікуваних результатів поставленим цілям. Оцінка результатів повинна здійснюватися за показниками соціально-економічного розвитку, оскільки прогрес у соціальній сфері, у розвитку наукового, освітнього та виробничого потенціалів є метою перетворень в інноваційній сфері. Виходячи з цього, можна сформулювати основний постулат пропонованого методу: макроекономічна ефективність регіональних інноваційних програм закладається в економічне обгрунтування інноваційних заходів через оцінку очікуваних макроефекту, ініційованих взаємодією суб'єктів інноваційної діяльності на мікрорівні.

Технологічний парк може реалізувати як весь інноваційний процес, так і окремі його етапи. В той же час, він лише виявляє перспективні розробки і у процесі їхньої комерціалізації надає ученим, новаторам, винахідникам фінансову, юридичну, матеріально-технічну, консалтингову й інформаційну підтримку. Технопарк неповинен займатися організацією масового виробництва, а лише доводити ідею до стадії створення дослідного зразка нового продукту або відпрацьовування нової технології.
Таким чином комплексне вирішення цих проблем дозволило б вирішити проблему завершення структурного реформування економіки, забезпечити захист прав власності інвесторів, який є ключовим елементом сприятливого інвестиційного клімату будь-якої держави і неодмінною передумовою реалізації його інноваційного потенціалу.

 
Література
         1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умів глобалізацій них вікліків: збірник / М.В. Стріха, В.С. Шовкалюк, Т.В. Боровіч, Ж.І. Дутчак, А.О. Сєдов. - К.: Прок-Бізнес, 2009. - 40 с.

2. Чала Н.Д. Особливості державного стимулювання базисних інновацій Як головного чинник економічного розвитку України / / Актуальні проблеми Державного управління: зб. наук. пр.. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. - № 2 (38).

3. Регіональні перспективи розвитку технопарків.// Ел. доступ. http://www.raexpert.ru/researches/technopark/part4/