Філологічні науки / Рідна мова та література

Аспірантка Ачкан Л.С.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

Філософська функція пейзажу в ліриці Наталки Білоцерківець

Поетика пейзажу – складне і багатовимірне утворення, що оформилось у традицію мислення, яка має різноманітні історичні джерела і форми. Вона сягає корінням у синкретизм первісного світовідчуття, оформляється ідеєю гармонії світу і людини, що усталюється у східній і західній культурі давнини.

Глибинний зміст поетики пейзажу розкривається в мистецтві – найважливішому інструменті духовного бачення світу. Визначення категорії пейзажу знаходимо у ґрунтовних дослідженнях літературознавців (З. Агеєвої, Го Шичан, Л. Петрухіної, М. Епштейна, В. Жирмунського), мистецтвознавців (А.Н. Бенуа, Б.Е. Галанова) та культурологів (Т. Дякова).

Лірика Наталки Білоцерківець є одним з найяскравіших явищ української поезії ІІ половини ХХ – початку ХХІ століть, її самобутність великою мірою визначається творчими пошуками покоління вісімдесятників. Філософська наснаженість поезій спонукає визнати безперечну вищість духовних поривів ліричного героя щодо оточення, пріоритет ідеалу над дійсністю. Творчість Наталки Білоцерківець розглядали у своїх працях К. Москалець, Л. Яновська, В. Моренець, Л Таран, аналізуючи поезії в контексті епохи вісімдесятників. Проте питання поетики пейзажу ще не були предметом літературознавчих студій.

Метою нашої роботи є дослідження філософської функції пейзажу в ліриці Наталки Білоцерківець. Зазначена проблема ще не отримала системного і цілісного вираження в сучасному літературознавстві.

Природа в ліриці Наталки Білоцерківець не існує відокремлено, а виконує функцію відображення сутності життя ліричної героїні. У її поезії пейзажні картини відіграють важливу ідейно-змістову функцію. При аналізі функцій пейзажу звертаємо увагу на його формотворчі елементи та засоби словесного вираження.

Творча спадщина, відображаючи активну творчу одушевленість життя, привертає увагу продуманою концептуальністю, філософським навантаженням та простотою мовлення. Наскрізним образом поетичної оповіді виступає природа, яку поетеса, метафоризуючи, інтерпретує в різних іпостасях. Традиційний образ сонця постає перед нами символом життя, природи, майбутнього та буденності. Поезія “День”, у якій поетеса зображує початок нового дня, показуючи пробудження природи, села та міста зі сну сонцем-володарем усього, що існує в світі. Для підсилення характеристики образу використано епітет “порпурово”, що дає змогу тримати читача в напруженні розвитку подальших подій: “І на будови знову / Вулиць широкий крок / Сонце зійшло пурпурово” [1; 5]

У контексті звернення до сонця цей образ символізує надію на майбутнє та продовження життя: “Сонце, з тобою ми ще / Тисячі днів зведем!” [1; 5]

При своїй прозорості, наведена строфа поезії є складною метафорою, яка несе у своєму контексті образно-емоційний зміст – мотив надії на продовження життя, на світле майбутнє.

Образ сонця є наскрізним образом, у вірші “На груди руку хтось мені поклав…” поетеса наділяє його метафоричними рисами: “На груди руку хтось мені поклав – / Аж тихо стало. / Ти, Сонце, ти?! Навіщо ти злякав... / Злякало?” [1; 35]

Сонце – життя, яке іноді може покласти руку своїх турбот. Підтвердженням цього є метафора “... Що рветься серце в тебе з-під руки ...”: “Тих рук не відштовхнути, не віднять – / Стою, німію. / Мені б тебе поцілувати, обнять – / Не вмію” [1; 35].

Особлива лірична теплота, неповторна емоційність, настроєвість слова Наталки Білоцерківець пов’язані зокрема з тим, що за всієї своєї філософічності її поезія раціоналістичної однозначності й від раціоналістичної впорядкованості істотно віддаляється. “Скажи мені, навіщо ти такий … / Таке гаряче? / Що рветься серце в тебе з-під руки – / І плаче …”[1; 35]

Поезія “Цілу ніч ішов дощ…” позначена меланхолійним, сумним настроєм, яка містить у собі метафоричні образи-символи. У ній чути переживання трагічних обставин життя: тяжкої самотності, нездійсненності мрій, безповоротності життя. Образ дощу в Наталки Білоцерківець чарує дивами природи, стає символічним відповідником хлопця, який прийшов додому, але зайти до хати уже не зміг: “Цілу ніч дощ ішов – / Захотів спати, / Заблукав, підійшов / До нашої хати” [1; 42].

Експресія почуття, його змін і відтінків підкреслює наскрізна антитетичність: переживання, душевний порух відтіняється явищем природи, зміна настрою – яскравою пейзажною замальовкою. “Спершу двері ламав / І об ґанок грюкав, / Потім плакав, стогнав / І у вікні стукав” [1; 42].

У поезії “Заметіль” простежується музикальність поетичної мови, яка полягає в характері образності, зокрема безпосередньому використанні ключового образу у віртуозному звукописі та в особливій інтонаційній багатогранності поліфонічної настроєвості, у вишукано мелодійній організації рядків: “Прилетіло, зашуміло, загуло. / Застогнало й відступило за село. / … Прилетіло, душу білу обняло, / Заболіло, заридало й не пішло…” [1; 36].

Філософічність – це основна риса поетики лірики поетеси, її стилю, вона проймає розмаїті пейзажні картини й інтимні, переважно любовні сповіді ліричної героїні. Тужливий стогін душі особливо виразно передається за допомогою метафори: … “Ця хурделиця зняла під січень січ. / Не дала мені заснути цілу ніч…” [1; 36]; та порівняння: “…Ой ця хуга – дика туга голосна…” [1; 36].

Надзвичайно ніжно-ностальгійними почуттями та філософськими роздумами пронизана поезія “Куянівська осінь”. Поетеса згадує чудовий свій рідний край, де вона народилася на Сумщині. “Розбились травневі грози, / Охололи липневі зливи – / В Куянівці пізня осінь / Стежки застилає листям” [1; 38].

Осінь приходить з “розбитими травневими грозами, охололими липневими зливами”. Одне слово, всю красу української природи, естетику й барвистість народного одягу, благословенність зробленого і вирощеного працьовитими руками рідного народу ввібрали пейзажні вірші “календаріуму” природи, багатющі бризками ритмів, довершеними образами.

Літо у Наталки Білоцерківець постає у пишному цвітінні природи та ностальгічними спогадами дитинства: “Вранці груші ми збирали / У саду, що повен соку, / І сушити груші клали / Серед двору на рядні…” [1; 40]

Отже, поетика пейзажу у ліриці Наталки Білоцерківець окреслюється органічною сучасною метафорикою та порівнянням, які поєднуються з філософськими мотивами творчості. Поезія тематично розмаїта, кожну з них поетеса розкриває за допомогою картин зміни настрою природи. Змальомуючи пейзаж очима ліричної героїні, яка спостерігає за змінами природи в коловоротах долі, поетеса наповнює окремі миттєвості глибоко філософських змістом, утверджуючи про цінність людського життя в усіх його проявах.

Література

1. Білоцерківець Н. Балада про нескорених / Н. Білоцерківець. – К.: Молодь. – 1976. – 48 с.

2. Зарубіжна естетика та теорія літератури XIX-XX ст.: Трактати, статті, есе. М., 1987. – 265 с.

3. Епштейн М. “Природа, світ, скарбниця всесвіту...” Система пейзажних образів у російській поезії. / М. Епштейн. – М.: Вища школа, 1990 – 304 с.