Демяненко К. Є.

Науковий керівник: Толмачова О. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені М. Туган – Барановського

Напрямки удосконалення обліку розрахунків з постачальниками й покупцями у підприємствах

Криза платежів, яка є наслідком низького рівня договірної, розрахунково-платіжної, касової дисципліни у господарстві, ще раз переконує, що питання удосконалення системи взаємовідносин і організації обліку розрахунків в підприємствах є актуальним.

Мета цієї роботи полягає у покращенні розрахункової дисципліни, а також у пошуку вірних напрямків удосконалення обліку розрахунків з постачальниками і покупцями.

Постачальник - це юридична або фізична особа, яка здійснює постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних матеріалів, запасних частин, МШП), що надають послуги (подачу електроенергії, газу, води, пари тощо), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо).

Покупець - фізична або юридична особа, яка здійснює оплату грошима і є набувачем товару або послуги.

На сучасному етапі діюча система розрахунків з постачальниками і підрядчиками, заготівельними організаціями, банками, різними дебіторами і кредиторами ще не відповідає вимогам прискорення грошового обігу і зміцнення фінансового стану підприємства, що в свою чергу веде до нестабільності у постачанні основних необхідних товарно-матеріальних ресурсів [2].

Облік розрахунків з покупцями та постачальниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств.

Розрахунки - одне з найбільших масових явищ в господарському житті будь-якого підприємства. Здійснюючи безперебійний процес виробництва, кожне підприємство, з одного боку, купує сировину, матеріали, паливо, тару, товари, а з іншого - реалізує готову продукцію.

Несвоєчасні розрахунки створюють взаємну заборгованість між виробником і споживачами продукції, ведуть до несвоєчасних виплат готівкою в рахунок заробітної плати, що викликає невдоволення працюючих та погіршує соціальне становище.

Важливою умовою успішного функціонування виробничо-економічних відносин сільськогосподарських і обслуговуючих підприємств є раціональне використання системи безготівкових розрахунків. Загроза кризи неплатежів вимагає підвищення розрахункової дисципліни суб'єктів господарської діяльності.

Перспективною формою розрахунків між підприємством та його постачальниками чи покупцями є вексель.

Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої форми, яке дає його власнику незалежне право по закінченню строку вимагати з боржника оплати вказаної грошової суми.

Вексельне законодавство повинно передбачити порядок передачі векселів і при цьому необхідно ставити спеціальний підпис індосамент. Він може бути декількох видів:

- іменний, коли вказується ім'я нового власника;

- банківським, коли відмічається тільки факт передачі векселя без визначення конкретної особи.

Наступна передача векселя здійснюється простим врученням. Вексельне зобов'язання може бути гарантоване банком (повністю або частково) в вигляді спеціального надпису на лицьовій стороні векселя, яка отримала назву аваль і дається на одну з осіб, які відповідають по векселю. Тому підприємство для забезпечення дебіторської заборгованості мало б використовувати вексель.

Залежно від форми бухгалтерського обліку, яка застосовується на підприємстві, розрахункові операції з покупцями і постачальниками реєструються або в спеціальній книзі розрахунків, або в Журналах - ордерах № 6, №11 та реєстрах до нього. Доцільніше застосувати реєстри по розрахунках з кожним постачальником і покупцем окремо. При застосуванні окремих реєстрів буде більш видніша картина стану розрахунків за кожним партнером [1].

В підприємствах сьогодні відсутній поточний систематизований облік претензій. Це ускладнює контроль за правильністю розрахунків з постачальниками і покупцями, веде до пропусків строків, встановлених банком для часткової або повної відмови від оплати з причин невідповідності умовам договорів поставок і виникненню інших порушень договірної дисципліни. Для усунення вказаних недоліків пропонується застосовувати картку оперативного обліку. Записи в цю картку регулярно має проводити головний бухгалтер, який здійснює облік банківських операцій. Підставою для відображення в картці є розрахунково-платіжні і банківські документи. Ведення картки оперативного обліку потребує незначних додаткових витрат праці облікового персоналу, але з'являється можливість підвищити контрольні функції обліку і покращити стан розрахунків, попередити штрафи за порушення розрахункової дисципліни.

З метою покращення розрахункової дисципліни і для скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості треба використовувати в підприємствах Журнал своєчасного надходження виручки, який дасть можливість контролювати своєчасність надходження виручки на поточний рахунок.

В даний час облікові працівники багато робочого часу затрачають на реєстрацію товарно-транспортних накладних на реалізацію готової продукції і прийомних квитанцій. Обсяг цих робіт збільшується, якщо на кілька накладних виписана одна квитанція. По різних причинах підсумкові дані квитанцій не співпадають з підсумковими даними накладних. Для скорочення обліку необхідно об'єднати товарно-транспортну накладну і приймальні квитанції у формі одного документа, і одночасно виключити транспортний розділ, так як він в підприємствах не заповнюється.

Використання нової форми товарно-транспортної накладної зменшить кількість документації, яку потрібно обробляти бухгалтерії і цим самим спростило б облік. Вагомою зміною могло б стати запровадження карточки обліку розрахунків з кожним підприємством і стану розрахунків з ним на кінець звітного періоду.

Також одним з недоліків організації розрахунків у підприємствах є те, що в них не формується резерв сумнівних боргів, хоча в П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" передбачено, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, яка розраховується як різниця первісної вартості дебіторської заборгованості та суми резерву сумнівних боргів. Відповідно до П(С)БО 10 сума резерву сумнівних боргів визначається за трьома варіантами:

1. виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;

2. виходячи із питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати;

3. на основі класифікації дебіторської заборгованості [3].

Вважаємо, що найдоцільнішим є метод створення резерву сумнівних боргів, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів. Він передбачає аналіз платоспроможності за попередні періоди кожного з дебіторів підприємства. За таким методом сума резерву сумнівних боргів визначається з урахуванням відсотка безнадійної заборгованості щодо оплати дебіторської заборгованості кожним дебітором за періоди та суми дебіторської заборгованості за звітний період.

На нашу думку, впровадження запропонованих пропозицій дасть змогу уникнути помилок, скоротити затрати часу, сприяти обґрунтованому відображенню дебіторської і кредиторської заборгованості у фінансовій звітності. Ці заходи стануть передумовою для покращення економічного стану підприємства та покращення стану розрахунків з кредиторами і дебіторами.

Література:

1. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі: Посібник/За ред. М.Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001.

2. Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2007.

3. Газета «Все про бухгалтерський облік».