Экономические науки/7.Учет и аудит
К.е.н., доц. Присяжнюк С.В., Кривонос О.Г.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
Україна
Особливості регулювання обліку
розрахунків з постачальниками та підрядниками
у відповідності до міжнародних
та національних стандартів бухгалтерського обліку
В сучасних умовах в Україні здійснюється адаптація національної системи обліку та звітності до міжнародних стандартів, впроваджуються у практику нові підходи і методики обліку активів суб’єктів господарювання та джерел їх фінансування. Це нерозривно пов’язано з удосконаленням системи бухгалтерського обліку, одним із центральних елементів якої є поточні зобов'язання підприємства.
У процесі здійснення підприємницької діяльності суб’єкт господарювання взаємодіє з іншими підприємствами, організаціями, які поставляють матеріальні цінності, включаючи виробничі запаси, обладнання, інші активи, надають послуги, виконують роботи, необхідні для забезпечення звичайної діяльності підприємства. У результаті виникає поточна кредиторська заборгованість перед вітчизняними та іноземними постачальниками та підрядниками.
Розрахунки з постачальниками та підрядниками проводяться в готівковій, безготівковій формі або зарахуванням взаємних вимог на підставі первинних документів (накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних, виписок банку).
Постачальники — це юридичні та фізичні особи, які здійснили для підприємства поставку виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, необоротних активів чи інших цінностей. За поставку виникли зобов’язання, які підлягають оплаті.
Підрядники — це юридичні та фізичні особи, які виконали для підприємства будівельні, ремонтні чи інші роботи.
У вітчизняній практиці облік розрахунків з постачальниками та підрядниками регламентується Положенням бухгалтерського обліку (ПБО) 11 «Зобов’язання». Відповідно до данного ПБО, кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги відноситься до поточних зобов`язань підприємства [1]. Відображення в обліку даних операцій регулюється і Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку (МСБО) 13 «Подання поточних активів і поточних зобов’язань». Ознайомившись з вищезазначеними Положеннями слід зазначити певні відмінності певні відмінності.
Для визнання заборгованості перед постачальниками та підрядниками, у відповідності до міжнародних та національних вимог, повинні виконуватись такі вимоги:
- її оцінка може бути достовірно визначена;
- існує ймовірність зменшення економічних вигід
внаслідок погашення данної заборгованості.
Щодо оцінки заборгованості перед постачальниками та підрядниками, то тут виникають певні відмінності. Відповідно до ПБО 11, такі зобов’язання відображаються в балансі за сумою погашення, а от МСБО13 наголошує на тому, що для визначення балансової вартості використовують такі види оцінок як історична собівартість, поточна собівартість, вартість розрахунку (платежу), теперішня вартість, справедлива вартість [2].
Не помічено відмінностей і
у вимогах щодо списання заборгованості.
Відповідно до Національних положень та Міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку момент списання заборгованості перед постачальниками та підрядниками
виникає тоді, коли вона погашена, анульована або строк її дії пройшов.
Порядок розкриття інформації про зобов'язання у звітності за ПБО також дещо відрізняється від МСБО. Різниця відображення в балансі полягає лише у відмінності структури статей вітчизняної та міжнародної звітності.
За ПБО 11 в балансі всі поточні зобов’язання відображаються за сумою погашення, тобто в розділі IV «Поточні зобов'язання» відображається сума, яка буде фактично сплачена суб’єктом господарювання при погашенні таких зобов’язань.
За МСБО зобов’язання
відображаються в пасиві балансу як сальдо рахунку «Рахунки до сплати» в розділі
«Поточні зобов’язання».
Як відомо, внаслідок відносин із постачальниками та підрядниками може виникати не лише кредиторська заборгованість, адже постачання цінностей або виконання послуг досить часто відбувається на умовах передоплати. В такому випадку в підприємства виникає дебіторська заборгованість по товарах, роботах та послугах.
Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи.
В
національній практиці особливості
відображення дебіторської заборгованості в обліку регламентуються ПБО 10 "Дебіторська
заборгованість".
Відповідно до даного Положення дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги класифікується шляхом групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.
Розглядаючи
це питання, доречно взяти до уваги ПБО 13 "Фінансові
інструменти". Відповідно до класифікації наведеної у данному ПБО,
фінансові активи включають дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу (дебіторська
заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів,
робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним
для перепродажу)[3].
Варто
зауважити, що на відміну від національної практики, в міжнародній не існує
окремого стандарту, який би регламентував питання відображення в обліку
дебіторської заборгованості. Натомість за кордоном обліківці частіше
відображають дебіторську заборгованість як фінансовий актив, тому і облік ії
здійснюється відповідно до МСБО 32 "Фінансові інструменти: подання"
та МСБО 39
"Фінансові інструменти: визнання та оцінка". При цьому у названих
міжнародних стандартах не дається чіткого визначення поняття дебіторської заборгованості
за продукцію, товари, роботи, послуги. У відповідності до МСБО 39 дебіторська
заборгованість – це непохідний фінансовий актив з фіксованим платежем, які підлягає
визначенню та не має котирування на активному ринку. Дебіторська
заборгованість (як визначено у
параграфі 9 МСБО 39) оцінюється за амортизованою собівартістю із застосуванням методу ефективного відсотка [4].
Узагальнюючи вище наведений матеріал, слід зазначити, що відображення в обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками відповідно до національних стандартів дещо відрізняється від міжнародних вимог. Але це все питання часу, адже наразі відбувається адаптація бухгалтерського обліку до МСБО. Щодо заборгованості за товари, роботи та послуги , то тут також пропонуються певні зміни. Зокрема дослідники цього питання пропонують розділити рядок 530 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» на дві статті: «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін сплати якої не настав» та «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, не сплачена в належний термін» з метою посилення аналітичної ємності балансу, його інформативності, співставленості показників та для надання можливості користувачам оцінити суму реальної заборгованості підприємства.
Отже, удосконалення існуючої в Україні системи обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками можливе лише за умови її уніфікації, з міжнародною, але при одночасному урахуванні національних особливостей. Це дозволить повністю розкрити облікову інформацію для ефективного управління господарською діяльністю підприємств.
Список використаної літератури
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.01.00 р. №20 із змінами та доп. від 05.03.08 р.
2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 13 «Подання поточних
активів та зобов’язань» - www.minfin.gov.ua
3. Положення (стандарт)
бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затв. наказом
Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237 із змінами та доп. від
19.12.2006 р.
4. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 39
"Фінансові інструменти: визнання та оцінка" - www.minfin.gov.ua