к.е.н., доц. Шевчук Л.П., Матюха Ю.А., Вольська І.М. МЕ-51с.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЗАРПЛАТА ЯК ОСНОВА СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

В умовах ринкової економіки питання заробітної плати та належного пенсійного забезпечення є досить актуальним.

Пенсійне забезпечення – це державне мінімальне забезпечення трудовими (за віком, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотермінової втрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов’язаної з безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань. [2]

Актуальність обраної теми обумовлена значенням та роллю пенсійного забезпечення населення України, оскільки нинішній рівень забезпечення громадян не відповідає часу. Сьогодні пенсійна система України побудована за так званим розподільчим принципом, що грунтується на солідарності поколінь. Ті, хто працюють, сплачують внески до пенсійного фонду держави і всі акумульовані таким чином кошти використовуються для фінансування пенсійних виплат. Проте нинішня ситуація, коли на п’ятьох працюючих припадає чотири пенсіонери не забезпечує фонд пенсійного забезпечення коштами, необхідними для здійснення відповідних виплат та позитивного розвитку економіки країни та потребує запровадження нової пенсійної системи.

Дослідженням питань проблеми пенсійного забезпечення, реформуванням та перспективами становлення системи пенсійного забезпечення займаються такі науковці : Матвієнко Т., Мельник О., Піскуненко В., Прилипко С., Сандлер Д.М.

Аналіз ситуації у соціальній сфері дає відповіді на багато питань, оскільки у ній фокусуються всі проблеми суспільства в їх реальному вигляді. Особливе місце у зазначеній сфері займає механізм пенсійного забезпечення населення України. [5]

Пенсійне забезпечення у будь-якій державі є найважливішою складовою добробуту громадян, яке демонструє дійсне бажання країни дотримуватись принципів гуманізму щодо тих, хто віддав суспільству працю, інтелект, здоров’я.

Право громадян на пенсію – конституційне (ст. 46 Конституції України). Під правом громадян на пенсійне забезпечення в умовах ринкової економіки слід розуміти гарантовану державою можливість у разі настання соціальних страхових ризиків, закріплених у законі, щомісячно отримувати грошові кошти в розмірі, що, як правило, відбиває минулий заробіток, які забезпечують гідне життя пенсіонерів, а у випадках призначення пенсій без врахування трудової діяльності,- в розмірі, який відповідає певним соціальним стандартам. [1] Необхідно встановити відповідний соціальний стандарт – збільшити офіційну заробітну плату.

Формування системи соціального захисту населення здійснюється шляхом встановлення в законодавчому порядку основних соціальних гарантій (соціальних виплат, допомог, мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму тощо) та нормативного регулювання механізмів їх забезпечення. [4]

В Україні вихід на пенсію за віком ототожнюється з межею малозабезпеченості, оскільки середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення». Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу, протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.

Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. З іншого боку, це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків. [2]

Надмірно високі ставки пенсійних внесків у фонд оплати праці спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

Таким чином, важливою є постановка питання про реформування пенсійної системи України з її докорінними змінами. [7] Нова пенсійна реформа, яка почала діяти з 1 жовтня 2011 року, внесла певні корективи. Зокрема, впроваджено новий механізм нарахування пенсій – накопичувальний фонд, підвищено рівень офіційної заробітної плати та збільшено пенсійний вік. [3]

Реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню. [6]

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року .

2. Закон України « Про пенсійне забезпечення» N 1788-XII від 5 листопада 1991 року.

3. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення
реформування пенсійної системи» №3668-VI від 9 вересня 2011 року

4. Гаряча О.В. Окремі питання пенсійного забезпечення // Соціальний захист.-2008.-Серпень.-с.27-40.

5. 5.Кременчук І. Накопичувальний пенсійний фонд як одна із складових пенсійного забезпечення в Україні // Підприємництво, господарство і право.-2009.-№5.-с.100-103.

6. Кокіна В. Справедливі пенсії – у найближчій перспективі // Урядовий кур’єр.-2010.-10 січ.-с.4-5

7. Мельник О. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси України.-2009.-№4.-с.32-38