PRAVO

Надтока Олена Олександрівна

Нікопольський Філіал Національно Університету «Одеська Юридична Академія»

Латентна злочинність

В умовах побудови правової держави особливо актуальним є питання формування режиму законності, недопущення та профілактики правопорушень.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що успішне теоретичне і практичне вирішення таких важливих кримінологічних проблем, як виявлення причин і умов злочинності, а також ефективна протидія їй, можлива за наявності об'єктивного врахування всіх вчинених у суспільстві злочинів. Як свідчить практика, за межами офіційного статистичного обліку залишається значна кількість фактично вчинених суспільно небезпечних діянь, що в основному становлять масив латентної (прихованої) злочинності. Подібне явище має місце в усіх країнах світу, в тому числі й в Україні, де відбуваються радикальні зміни в економічній, соціальній і політичній сферах. Названі зміни, вміщуючи в собі великий позитивний заряд, одночасно мiстять нездорові, суперечливі сторони, однією з яких є існування високого рівня латентної злочинності. Наявність прихованої злочинності спричиняє низку негативних наслідків. Зокрема, порушується принцип невідворотності покарання, створюється обстановка безкарності, з'являється мотивація вчинення нових злочинів. Унаслідок латентизації порушені злочинними посяганнями суспільні відносини або не відновлюються взагалі, або відновлюються з запізненням. Та й самі факти несвоєчасного реагування уповноважених державних структур на вчинені злочини, стаючи відомими населенню, знижують довіру до правоохоронної діяльності. Все це разом узяте впливає на боротьбу зі злочинністю, на процеси побудови в країні правової, демократичної держави.

В сучасній науковій літературі існують деякі прогалини з теоретико-методологічними основами виникнення, становлення та розвитку правового інституту латентної злочинності в кримінології пов`язані з недостатнім і фрагментарним викладенням матеріалу, що потребують подальшого наукового вивчення та розроблення рекомендацій для кращого застосування на практиці окремих спірних положень, що нині існують в Україні.

З`ясуємо поняття злочинності – це соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу. Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.

В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами і ми можемо стверджувати, що кримінальна статистика відображає лише приблизний стан злочинності, що спостерігалось на різних етапах історичного розвитку і з часом не змінилося. Що й вказує на так звану латентну, тобто приховану злочинність.

Часто злочинність порівнюють з айсбергом (криговою горою), 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне. Загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90% від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Блувштейн та філософ О.Добринін вбачають суперечність (парадокс) у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження через обвинувальний вирок суду, а для цього він має бути відомим. Що невідоме, те і не злочин.

Взагалі на існування латентної злочинності було прикуто увагу ще на початку XIX століття. Посилання на неї містяться в роботах А.Ж.Кетле, Є. Феррі, Ф. Захевича та інших. На Заході проблема прихованої злочинності почала активно розроблюватися в 40-і роки ХХ століття, а основна вчених увага була прикута на зміну приблизного числа прихованих злочинів.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній літературі єдності думок немає.

Латентна злочинність, її розміри обумовлюють нечітке, неповне уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентність кримінологи схильні вважати ознакою іманентною ознакою злочинності. Семантичне походження терміна «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено поліції».

Є думка, що до числа прихованих злочинів належать злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Однак одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеко недостатньо тому, що важливо встановити чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини.

Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак «невідомості» і

«неврахованності», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

А проблема з визначенням полягає в тому, що за своєю природою латентна злочинність має троякий зміст, а саме:

- кримінологічний (сукупність не виявлених і не включених в статистику злочинів);

- криміналістичний (не виявлені та не розкриті злочини);

- кримінально-процесуальний (злочини, вчинення яких не потягло за собою певних юридичних наслідків – порушення та вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства).

Але також не можливо стверджувати, що саме такий погляд є стовідсотково вірним, оскільки сама латентна злочинність при виділенні її в криміналістичному значенні та кримінально-процесуальному не відповідає її істинній природі. Це зумовлюється тим, що ці змісти є усього-на всього похідними від її розуміння в основному і єдиному аспекті – кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст – результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність – поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

При визначенні поняття прихованої злочинності необхідно виходити з мети, що стоїть перед кримінологічною наукою, а також єдності в формально-логічному розумінні її.

У юридичній літературі латентну злочинність часто визначають як сукупність злочинів, які залишилися невиявленими та невідомими правоохоронним органам.

Для кращого розуміння такого явища як ‘прихована злочинність’ необхідно звернути увагу на суспільну небезпеку, яка полягає в тому, що:

1) питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються і їх ефективність майже нульова;

2) зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;

3) почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної ;

4) підриває авторитет правоохоронних органів держави;

5) зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

6) сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

7) якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;

8) латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;

9) під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;

10) складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

11) заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини.

На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної злочинності є досить значною

За оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.

Можна зробити висновок, що латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.

Латентна та інша (нелатентна) злочинність пов’язані між собою і впливають одна на одну. Зростання та посилення небезпечності загальної злочинності через її організованість, професіоналізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохоронних органів. Корупційне розкладання останніх тощо супроводжується намаганням злочинців уникнути викриття, тобто збільшення частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді «супротиву» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі злочинністю за принципом «дія викликає протидію». З іншого боку латентна злочинність, суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності. Послаблює результативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворення останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психологічний клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхню безпеку від злочинних проявів.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності: низький; середній, високий. Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.

Опрацювавши питання латентної злочинності можна зробити висновок про те, що латентна злочинність є досить актуальною темою в наш час. ЇЇ зниження є проблемою, оскільки держава неспроможна реагувати на невидиму злочинність. Це є значною перепоною для побудови сильної, правової держави. Для подолання такого суспільно-негативного явища необхідно його виявити, що є складним завданням, але все ж його можна вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з якими б бережностями не вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці вчинки пов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов’язково повинні братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.

Використана література:

1. АкутаевА. Проблемы латентной преступности: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Харьков, 1984. — С. 8—9.

2. Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования. — Минск, 1990. — С. 44—46. *Сазонова Н.В. Понятие латентной преступности // Уголовное право и современность. М., 2002, с. 180.

3. Джужа О. Кримінологія / Джужа О. – К.: «Атіка», 2010. – С. 67.

4. Кудрявцев Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования / Кудрявцев Н. – М., 1994. – С. 164.

5. Оболнцев В. Латентна злочинність : проблеми теорії та практики попередження / Оболнцев В. – Х. : СПД ФО Вапнярчук , 2005. – С. 56.

6. Сазонова Н.В. Понятие латентной преступности // Уголовное право и современность. М., 2002, с. 180.