Ворощук О. Д., Мельник Н. М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ФАКТОРУ НА СТАНОВЛЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІЛДІТКА

У сучасній педагогічній та психологічній науці незаперечним є той факт, що саме сприятлива сімейна ситуація є гарантом задоволення основних базових потреб дитини, а саме: у любові, підтримці та безпеці, а отже, є гарантом нормального психічного розвитку. Хоча ми розглядаємо сім'ю в числі соціальних факторів агресивності, але за своєю сутністю сім'я поєднує в собі спадкові, генетичні і, безумовно, психологічні фактори. Саме тому, вона справляє неабиякий вплив на виникнення агресивності в підлітка. В залежності від мікроклімату в сім'ї дитина може розвиватися або нервово та психологічно здоровою, або набувати нервових, а згодом і психічних порушень.

Отож саме в сім'ї дитина накопичує багатий досвід міжособистісних стосунків. В залежності від того, як батьки ставляться до дитини (уникають її чи ні, виражають незадоволення дитиною чи схвалюють її, визнають чи ні її автономію, доброзичливо ставляться до дитини чи нехтують нею), так підліток осмислює ставлення батьків до нього (люблять дитину батьки чи ні, наскільки вона потрібна їм і чи значуща для них).

Результати багатьох психологічних досліджень дозволяють виокремити основні особистісні характеристики батьків, які мають негативний вплив на виховний процес взагалі і на особистість підлітка зокрема. Це такі особистісні якості: замкнутість на своїй сім'ї (відсутність інтересу до життя інших людей і спілкування з ними); вибіркове ставлення до інших і підкреслено негативні оцінки людей, які не "досягли успіху" в житті; деспотизм, замаскований любов'ю до дитини; невміння розгледіти її кращі риси, невміння прилаштуватись до її слабких сторін; батьківська пиха, що змушує форсувати розвиток дітей і висувати щодо них надмірні вимоги.

О. Захаров [1] виділяє такі несприятливі риси особистості батьків (зокрема матерів): надмірна сенситивність, ефективність, тривожність, недостатня внутрішня узгодженість почуттів та бажань, домінантність, егоцентричність, гіперсоціальність.

Відповідно до особистісних якостей виокремлюють типи батьківського спілкування [2]: "прийняття - нехтування", "симбіоз", "авторитарна гіперсоціалізація", "кооперація". Із перерахованих типів батьківського ставлення саме кооперація забезпечує адекватний процес соціалізації дитини в суспільстві.

Формування агресивних тенденцій у підлітків відбувається декількома шляхами: батьки заохочують агресивність у своїх дітях, безпосередньо фізично караючи дитину, або показують приклад відповідної поведінки по відношенню до оточуючих; батьки карають дітей за прояв агресивності.

Покарання є досить поширеним засобом виховного процесу взагалі [3, 143]. Ми вважаємо за необхідне підкреслити неоднозначність цього способу, оскільки він має як позитивні, так і негативні сторони покарання.

Негативні сторони покарання: батьки, які карають своїх дітей, фактично можуть стати для них прикладом агресивності, а це може провокувати агресивність в подальшому; діти, яких дуже часто карають батьки, будуть прагнути уникати батьків або чинити їм опір; якщо покарання занадто збуджує та засмучує дітей, вони можуть забути причину, яка викликала подібні дії; діти, на поведінку яких батьки впливають фізичними покараннями, не будуть засвоювати суспільно-прийнятні норми поведінки, які батьки намагаються закріпити, або ж будуть змінювати свою поведінку на бажану для батьків під впливом страху бути покараним.

Ефективна сторона: покарання повинно бути напряму пов'язане із поведінкою дитини, з тим, щоб акт покарання регулярно та з високою вірогідністю застосовувався одразу після скоєння небажаного вчинку; стає більш ефективним, якщо його будуть застосовувати послідовно, тобто за одне й те саме порушення дитину очікує одне й те саме покарання; покарання, які за своїм змістом означають не демонстрацію ворожого ставлення, а відсутність заохочення, наприклад, тимчасова ізоляція, дуже ефективні для модифікації поведінки неслухняних та агресивних дітей; потрібно роз'яснювати дитині за що її було покарано.

Дослідження останніх років з проблем корекції дитячої агресивності свідчать про те, що особливий акцент слід робити на роботі з батьками агресивної дитини.

Корекційна робота з батьками агресивної дитини включає в себе такі моменти: уникати будь-якого негативного впливу на самооцінку батьків, прагнути стабілізувати її; необхідно змінити позицію батьків по відношенню до дитини; викликати спогади батьків про власне дитинство, спогади їх власних минулих агресивних вчинків; з'ясувати ставлення батьків до дитини з моменту її народження і в перші місяці життя [4, 115].

З батьками учнів 8 класу однієї із шкіл ми провели опитування. На запитання чи свариться і сперечається дитина з вами - 20% батьків відповіли так; 24% батьків вважають, що дитина втрачає контроль над собою; 33% - вважають, що дитина звинувачує інших у своїх помилках; у 24% відповідей діти відмовляються слухатись і виконувати доручення; 16% батьків стверджують, що їх діти навмисно дратують їх; відмовляються підкорятись правилам – 30%; проявляють чутливість – 45% дітей. Щодо покарань, то 35% батьків використовують такий засіб виховного впливу, 25% - інколи, а 40% - не звертаються до покарань взагалі. Серед опитаних батьків спостерігається тенденція агресії і у молодших дітей в сім'ї.

Отож робота з агресивними проявами у поведінці підлітка повинна починається із з'ясування її причин, а однією із причин є вплив батьків на становлення агресивної поведінки підлітка.

1.Захаров А. Неврозы у детей и подростков. - Л.: Медицина, 1988. – 248 с.

2.Зийдмиллер З., Юстицкий В. Анализ семейных отношений у подростков. - М., 1990. – 265 с.

3.Кириченко Т. Психологічні механізми саморегуляції поведінки підлітків. – К.: НПУ ім.. М. П. Драгоманова, 2001. – 249 с.

4.Насилие в семье: Особенности психологической реабилитации: Учеб. пособие / Под ред. Н. Платоновой и Ю. Платонова. - СПб.: Речь, 2004. – 453 с.