Осетрова Оксана Олександрівна

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Історичний досвід соціальної роботи в українських братствах-громадах XVI – XVII ст.

Дана стаття присвячена аналізу філософських засновків та напрямів соціальної роботи, що проводилася в українських православних громадах – братствах XVI – XVII ст. Ключові слова: братство, громада, соціальна робота.

Данная статья посвящена анализу философских оснований и направлений социальной работы, которая проводилась в украинских православных громадах – братствах XVI – XVII вв. Ключевые слова: братство, громада, социальная работа.

This article is devoted to the analysis of philosophical foundations and directions of the social work in Ukrainian brotherhoods- communities XVI – XVII centuries. Key words: brotherhood, community, social work.

Сьогодні звертає на себе увагу розвинутий зарубіжний досвід соціальної роботи у громадах, яка наслідком своїм має покращання життя людей на всіх рівнях. Сучасні дослідники наголошують на необхідності вивчати зазначений досвід з метою подальшого його застосування на власному ґрунті. При цьому часом з незрозумілих причин випускається надзвичайно важлива річ: Україна має свій власний багатющий і плідний досвід соціальної роботи у громадах, накопичення якого українцями розпочалося з часів Київської Русі, коли на південноукраїнських землях утворилися первісні громади. З того часу протягом багатьох століть на теренах України діяли різноманітні громади, котрі залишили нам безцінний досвід, зокрема, соціальної роботи.

Об’єктом дослідження даної статті слугують національно-релігійні організації міщан, духовенства та селян, тобто братства, які внаслідок залучення до своєї діяльності широких верств населення стали являти собою таку загальнонаціональну інституцію, як православна громада.

Мета статті полягає у розгляді філософських засновків та напрямів соціальної роботи, яку виконували братчики. Зазначена мета обумовила постановку наступних завдань:

1) дати загальну характеристику діяльності братських громад, що створювалися в Україні у XVI – XVII ст.;

2) проаналізувати філософський контекст соціальної діяльності братчиків;

3) виділити ключові моменти соціальної діяльності братчиків.

Базою для написання даної статті передусім слугує філософська праця Ісайї Копинського «Алфавіт духовний».

XVI – XVII ст. – час історичної експансії. Державна влада у цей час в Україні належала польському королю, а церковна – ксьондзам. Шукаючи компромісу, магнати, переважна більшість шляхти і православні ієрархи схвалювали курс на католицизм. Навпаки, братства становили собою ідейні центри, спрямовані на захист віри, мови, культури, духовних традицій українського (і білоруського) народу, а головне – вони були виразниками соціального та політичного протесту, бажаючи «відмежуватись від світу соціальної несправедливості і морального занепаду», як наголошують вітчизняні дослідники В.М. Нічик, В.Д. Литвинов та Я.М. Стратій [4, 239].

Братські громади переважно створювалися при церквах, нагадуючи за своєю формою національно-релігійні організації. Одне з палких прагнень братчиків полягало у звільненні членів своїх громад від опіки польського короля і ксьондзів, у зв’язку з чим вони переймали на себе деякі функції діючої влади, зокрема політичні, юридичні тощо. На межі XVI – XVII ст. братський рух набуває масового характеру.

Найстарішим в Україні братством вважається Львівське, офіційною датою народження якого вважається згідно з історичним документом («Підтвердною грамотою Львівського єпископа Тучапського Макарія статуту братства при церкві св. Миколи у Львові») – 28 грудня 1544 р. При цьому слід зазначити, що більш відомим є Львівське Успенське братство, діяльність якого набирає обертів з 80-х рр. XVI ст.

Одним з видатних учнів Львівської братської школи був Ісайя Копинський, що згодом відкрив Київську братську школу. Йому належить «Алфавіт духовний або Лествіця по Бозі чернечого життя, що містить у собі 33 глави, по образу Господня по плоті на землі життя, єже є 33 ступеня» – філософська праця, присвячена проблемі людини з акцентом на її моральному, розумному й духовному началах та на важливості процесів людського самопізнання. Зокрема, читаємо у «Алфавіті духовному» наступні важливі у практичній життєдіяльності людини теоретичні настанови:

· «Ніхто не зможе пізнати Бога, доки не пізнає насамперед себе; не пізнає ж досконало себе, доки не прийде спочатку до пізнання всіх речей у світі…» [3, 72];

· «… Він [Бог – О.О.] у тобі міститься, ти ж Його не пізнаєш; увесь у тобі є, ти ж Його не бачиш; усередині тебе Царство небесне, ти ж його в іншому шукаєш…» [3, 74].

На думку Ісайї Копинського, людина, пізнаючи себе, осягає свою двонатурність, усвідомлюючи, що вона зовнішня і внутрішня, тілесна і духовна. Усвідомлення цього, у свою чергу, ставить людину перед вибором, який є вирішальним у подальшій її практичній життєдіяльності:

1) або надати перевагу зовнішньому, тлінному світові, з яким вона сполучається тілом;

2) або віддати перевагу своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духу, що споріднює її з Богом, за образом і подобою Якого вона створена Ним.

Зрозуміло, що сам Ісайя Копинський віддає перевагу другому шляху, прямування яким з необхідністю супроводжується такими важливими у житті людини віхами, як: праця як потреба і радість; зречення світу тілесних речей; моральне самовдосконалення; очищення й просвітлення розуму; самозаглиблення; пізнання Бога й поєднання з Ним. При цьому мислитель акцентував увагу на людському розумові й поміркованості як найважливіших рисах людини, відзначивши: «Нічого не можна зробити во благо, не маючи правого розуму. Якщо початок і корінь усякому гріху безумство є й безсловесне себе непізнання, так і початок усякому благу є правий розум і міркування.

…Сліпий на зовнішні очі на всіх дорогах своїх багаторазово й по-різному спотикається, – подібний до нього той, хто не має правого розуму й не дотримується поміркованості, у темряві нерозуміння й гріха завжди прямує, той же, хто пізнав себе й хто побачив у думці світло, завжди без спотикань іде.

…і якщо хто зробить що добре, то лише завдяки розуму» [3, 72 – 73].

Таким чином, у межах даної статті важливо констатувати, що свою концепцію самопізнання людини Ісайя Копинський розвинув у теорію «умного діяння», у контексті якої гостро актуалізувалася ціла низка морально-соціальних проблем, серед яких і сьогодні потребують уваги проблеми вибору між добром і злом, між гріхом і доброчесністю, означення критеріїв оцінки людської гідності; питання, пов’язані з працею людини; спроби з’ясування сенсу земного життя людини тощо.

Виходячи зі своїх теоретичних настанов, мислитель надає перевагу духовному началу в людині у порівнянні з тілесним, високо цінує доброчесність та особисті заслуги кожної людини; висловлює ідеї високої духовності, суспільної рівності, свободи, співчуваючи бідним і нужденним. При цьому слід відзначити, що погляди Ісайї Копинського були не виключенням з правила, а самим правилом, узятим за основу братчиками у своїй соціальній діяльності.

Соціальний аспект набув свого виразного звучання у творах Кирила Транквіліона-Ставровецького, у центрі уваги якого також перебувала проблема людини, що прямо сполучалася у нього з проблемами самопізнання, морального вдосконалення тощо. Зокрема, багатство мислитель узгоджував з моральним занепадом, окреслюючи світ зла як світ багатіїв, церковних владик та світських вельмож, які мають можливість, наприклад, будувати школи й друкарні, але не використовують її. Транквіліон констатував факт нелюдського, варварського ставлення багатіїв до своїх слуг та кріпаків, забувши про те, що останні за своєю людською природою є їм братами, носіями образу божого.

Таким чином, Кирило Транквіліон-Ставровецький критикував суспільну нерівність, пропагуючи ідеї братерства й рівності усіх людей й ґрунтуючись при цьому на релігійних засадах, згідно з якими Бог створив людей рівними й наділеними розумною та безсмертною душею.

Так, шкільна освіта, якій у братствах приділялося надзвичайно великої уваги, також базувалася на гуманістичних засадах та ідеї соціальної рівності учнів. Як відомо, у кінці XVI ст. Львівське братство заснувало власну братську школу, правила поведінки в якій були надзвичайно суворими й вимогливими не тільки для учнів, але й для вчителів, як носіїв мудрості й високих моральних якостей, про що свідчив укладений статут, так званий «Порядок шкільний». Так, були визначені обов’язкові якості й риси вчителя, до яких належали – набожність, мудрість, скромність, стриманість. Заборонними рисами, що суперечили внутрішній сутності вчителя, вважалися пияцтво й хабарництво. Ставлення учителя до учня базувалося на визнанні успіхів останнього. Зокрема, в уставі Львівської братської школи чітко було відзначено, що «учити дидаскал и любити мает дети вси заровно, яко сынов богатых, так и сирот убогих. … Который больше умет сидити будет выше бы и барзо нищ был» [2, 308].

У цілому загальновідомим є той факт, що усі братства вели активну діяльність з соціальної підтримки найменш захищених представників суспільства – старих, інвалідів, бездомних, сиріт.

Так, М. Грушевський, характеризуючи діяльність Львівського братства, констатував, що «братчики хотіли гарної школи, поставили дім брацький, щоб у нім примістити і ту школу, і друкарню, і шпиталь для убогих і калік» [1, 226]. Зокрема, братства багато зусиль докладали до створення шпиталів, у яких запроваджувалося самоврядування. Так, мешканці шпиталів обирали старост, які займалися питаннями внутрішнього життя цих закладів. Обрані старости, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися різними доходами. Крім того, братства відкривали особливі, так звані «старечі», шинки, доходи від яких йшли на утримання шпиталів.

Братства опікувалися вдовами і сиротами своїх померлих членів, підтримували шпиталі й надавали своїм членам безпроцентні позички. Як своєрідні громади братства здійснювали й окремі види соціальної роботи з дітьми та дорослими, спрямовані, у першу чергу, на їх освіту та допомогу у складних життєвих ситуаціях.

Висновок. У цілому слід констатувати, що активна діяльність братств у галузі соціальної підтримки населення була втіленням гуманістичних поглядів українців на немічність, старість, убозтво. При цьому, безумовно, слід наголосити на певній утопічності притаманного діячам зазначеного напряму суспільного ідеалу, що базується на інтересах нужденних, голодних й пригноблених мас, які врешті-решт у «горньому Єрусалимі» отримають необхідні блага – як духовні, так і матеріальні.

Іншими словами, будучи за своєю суттю й духом православними громадами, братства, незважаючи на домінуючу в їх лоні духовну спрямованість на самопізнання й самовдосконалення, не забували у своїй діяльності й про фізичний бік життя нужденних, потребуючих покращання тих складних життєвих ситуацій, в яких вони опинилися, й розвивали свою діяльність у цьому напрямі.

Таким чином, у діяльності братств була повністю втілена розвинута Ісайєю Копинським та його послідовниками теоретична настанова про двонатурність людини, котра являє собою одночасно і духовну, і тілесну істоту, у зв’язку з чим потребує як духовного, так і матеріального у своєму житті. Іншими словами, потребами, обумовленими фізіологією людини, не вичерпуються її бажання; поряд з ними людина згідно зі своєю двонатурною природою завжди має нестримний потяг до краси й моральності, які, між іншим, розгортаються, розвиваються й поглиблюються у процесі культурно-освітньої та соціально-політичної діяльності, спрямованої на розвиток як окремої особистості, так і суспільства в цілому, що з обох боків свідомо чи підсвідомо націлені на пошуки шляхів гармонії у системі «людина – суспільство», оскільки є складниками зазначеної системи.

У цілому українські православні громади у XVI – XVII ст. приймали активну участь у культурно-національному та суспільно-політичному житті країни. Масштаби їх діяльності та впливу на підвищення рівня життя були значними.

Перспективи. Дана стаття у подальшому послужить підґрунтям для дослідження практичних напрямів соціальної роботи в українських громадах, досвід яких був поширеним на теренах нашої країни.

Література:

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. – Київ – Львів, 1913. – 524 с.

2. История Киева. Древний и средневековый Киев. – К.: Наукова думка, 1984. – Т. 1. – 406 с.

3. Копинський Ісайя. Алфавіт духовний або Лествіця по Бозі чернечого життя, що містить у собі 33 глави, по образу Господня по плоті на землі життя, єже є 33 ступеня / Ісайя Копинський // Історія філософії України. Хрестоматія / Упорядники М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та ін.. – К.: Либідь, 1993. – С. 70 – 74.

4. Нічик В.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI – початок XVII ст.) / В.М. Нічик, В.Д. Литвинов, Я.М. Стратій. – К.: Наукова думка, 1990. – 384 с.

5. Субтельний Орест. Україна. Історія / Орест Субтельний. – К., 1992. – 510 с.